Трублаїні Микола Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Микола Трублаїні)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Микола Трублаїні
Trublaini Nikolaj1.jpg
Ім'я при народженні Трублаєвський Микола Петрович
Народився 12 (25) квітня 1907(1907-04-25)
Вільшанка, Україна
Помер 5 жовтня 1941(1941-10-05) (34 роки)
Козолугівка, Токмацький район, Запорізька область, Українська РСР, СРСР
·поранення
Поховання Ровеньки
Громадянство СРСР СРСР
Національність українець
Місце проживання Вільшанка, Вінницька область
Діяльність письменник
журналіст
Володіє мовами українська
Учасник Німецько-радянська війна
Членство Спілка письменників СРСР
Жанр повість
Партія КПРС
Родичі батько: Петро Гнатович Трублаєвський
мати: Євгенія Яківна Трублаєвська
У шлюбі з Ніна Кочина-Трублаїні[1]
Діти дочка: Наталія Миколаївна (Трублаевська) Берехтяньська (нар. квітень 1934)[2]

Мико́ла Трублаї́ні (Трублаєвський Микола Петрович) (25 квітня 1907; Вільшанка, нині Крижопільський район Вінницька область — 5 жовтня 1941) — український письменник та журналіст.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився Микола Трублаїні 12(25) квітня 1907 року в селі Вільшанка, нині Крижопільского району Вінницької області у сім'ї Петра Гнатовича та Євгенії Яківної Трублаєвських[3]. Родина жила небагато, тож батько змушений був облишити сім'ю та відправитися до Сибіру на заробітки. Хлопця виховували мати і бабуся. Мати майбутнього письменника — учителювала і часто брала хлопця із собою у школу. У п'ять років навчився читати.

У 1915 році Микола Трублаїні пішов до Немирівської гімназії. Навчання він не закінчив — у п'ятому класі втік на фронт, бажаючи допомогти червоноармійцям. До фронту Микола не потрапив — впав з вагону поїзда і покалічив ноги. Після одужання повернувся до рідного села, де став комсомольським активістом — організовує хату-читальню, керує сільською самодіяльністю, в шістнадцять років завідує сільбудом.

У 1920—1922 роках навчається у Проскурівському реальному училищі, тоді ж починає займатися літературною творчістю. У вінницьких газетах (зокрема «Вісті ВУЦВК») почали з'являтися його дописи і кореспонденції про життя на селі. Стає сількором вінницької газети «Червоний край». Тут у 1924 році й була опублікована перша стаття майбутнього письменника під назвою «День Леніна».

Влітку 1924 року сім'я Трублаевских переїжджає в тодішній районний центр Мястківку (нині с. Городківка Крижопільського району), де Микола працює секретарем в клубі, вступає у комсомол і організовує сількорівський гурток. За дорученням райкому комсомолу він засновує у с. Черепівка комсомольський осередок, організовує хату-читальню, бібліотеку, гурток по ліквідації неписьменності, проводить просвітницьку роботу серед селян.

У 1925 році редакція газети «Червоний шлях» посилає Миколу Трублаїні на навчання на «Всеукраїнські курси журналістики» у Харкові. По закінченні курсів він працює в редакції харківської газети «Вісті» та навчається на фізико-математичному факультеті Харківського інституту народної освіти. Узимку 1927 року Трублаїні як кореспондент «Вістей» вирушає у двомісячну подорож на Далекий Схід. Його кореспонденції «Листи з далекої подорожі», «Великим Сибірським шляхом» публікуються в газеті під псевдонімом Гнат Завірюха. Микола Трублаїні, разом з іншими українськими молодими письменниками, входив до літературної організації «Молодняк» (Харків) у 1927—1932 роках.

Псевдонім Трублаїні з'явився після приїзду в 1927 році до Харкова робітників з Італії, яких супроводжував Микола Трублаїні. Вони замінили прізвище Трублаєвський на зручне для них «Трублаїні».

В 1930 році Трублаїні вирушає в експедицію на острів Врангеля в Арктиці, на криголамі «Ф. Літке». Оскільки місце журналіста в експедиції було вже зайняте, письменник опановує професії кочегара, механіка, вантажника і влаштовується на судно котельним днювальним. За участь у цьому рейсі М.Трублаїні нагороджено медаллю. Враження від подорожі лягли в основу книг «До Арктики через тропіки», «Людина поспішає на північ», «„Ф.Літке“ — переможець криги». Згодом, у 1932 році, письменник знову відвідав Арктику як учасник експедиції на криголамах «Сибіряков» і «Русанов». Недивно, що люди Півночі, їхнє життя є темою багатьох книг Трублаїні, зокрема першого його великого твору — повісті «Лахтак».

З 1934 року Микола Трублаїні Член спілки письменників[3].

У 1934—1936 роках Микола Трублаїні при Харківському палаці піонерів організував та очолив «Клуб юних дослідників Арктики», де працювали гуртки штурманів, льотчиків, зв'язківців, географів, топографів і геологів[4]. 1936 року, при Харківському палаці піонерів, Микола Трублаїні організовує ще один клуб — «Клуб юних дослідників підводних глибин»[5].

29 травня 1940 року Миколу Трублаїні приймають в члени ВКП (б) і незабаром призначають директором харківського філіалу видавництва «Радянський письменник».

З перших днів німецько-радянської війни Микола Трублаїні — військовий кореспондент фронтової газети «Знамя Родины». Смертельно поранений у бою під с. Козолугівкою Токмацького району восени 1941 року, помер 5 жовтня 1941 року в санітарному потязі. Похований у братській могилі недалеко від станції Ровеньки Луганської обл.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Твори[ред. | ред. код]

«Глибинний шлях», виданий 1988 року видавництвом «Веселка»
  • «Вовки женуться за оленями», збірка
  • «Оповідання боцмана», збірка
  • «Берег невідомого острова», збірка
  • «Хатина на кризі», збірка
  • «З півночі мчав ураган», збірка
  • «Лахтак», повість (1935)
  • «Мандрівники», повість (1938)
  • «Шхуна „Колумб“», повість (1940)
  • «Орлині гнізда», повість (незаверш., 1941)
  • «Глибинний шлях», науково-фантастичний роман
  • «Твори у 4-х томах», зібрання (1955—1956)
  • «Мандри Закомарика», збірка (1957)
  • «Оповідання про далеку Північ», збірка (1959)
  • «Про дівчинку Наталочку та сріблясту рибку», казка (1962)
  • «Волохан», збірка (1965)
  • «Крила рожевої чайки», збірка (1972)
  • «Пустуни на пароплаві», збірка (1979)

Оповідання[ред. | ред. код]

  • Сорочка капітана Хозе Індалего
  • Лоцман
  • Життя за Батьківщину (1941)

Екранізація творів[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  • Микола Трублаїні // Історія української літератури: У 2-х т. — Т. 2. — К., 1998. — С. 321—322.
  • Микола Трублаїні // Кодлюк Я. П., Одинцова Г. С. Розповіді про письменників. — Тернопіль, 2003. — С. 97–99.
  • Костецький А. У дорозі молодій і вічній… // Початкова школа. — 2001. — № 11. — С. 62–63.
  • Низковська О. Видатні українські дитячі письменники ХХ століття: Микола Трублаїні // Дит. садок. — 2006. — № 15. — C. 5.
  • Микола Трублаїні (1907—1941) // Рідне слово: Хрестоматія: В 2-х кн. — Кн. 2. — К., 1999. — С. 160—162.
  • Томенко М. Д. Микола Трублаїні: Біограф. повість. — К.: Молодь, 1989. — 160 с.: фотоіл. — (Б-ка юнацтва; Уславлені імена; Вип. 72).
  • Микола Трублаїні: (25.04.1907–5.10.1941) // Українська дитяча література: Хрестоматія: В 2-х ч. — Ч. 2. — К., 1992. — С. 112—113.
  • Більчук Мfhufhbnf. Микола Трублаїні / М. Більчук // Більчук М. Українські та зарубіжні письменники: розповіді про життя і творчість. — Т., 2007. — С. 166—168.
  • З відрядження не повернувся // Український історичний календар. 1996 : наук.-попул. та літ. календар / упоряд. А. В. Денисенко, В. Д. Туркевич. — К., 1995. — С. 292—293.
  • Зінчук Станіслав. На поклик романтики // С. Зінчук // Література. Діти. Час. 1987. — К., 1987. — С. 174—175.
  • Микола Трублаїні // Дивосвіт «Веселки»: Антологія літератури для дітей та юнацтва: У 3 т. — Т. 2 : Українська література / упоряд. Б. Й. Чайковський. — К., 2005. — С. 270—271.
  • Микола Трублаїні // Рідне слово. Українська дитяча література: хрестоматія. У 2 кн. — Кн. 2 / упоряд. З. Д. Варавкіна, А. І. Мовчун, М. Ф. Черній. — К., 1999. — С. 160—162.
  • Микола Трублаїні // Універсальний літературний словник-довідник / уклад. С. Оліфіренко, В. Оліфіренко, Л. Оліфіренко. — Донецьк: БАО, 2008. — С. 359.

Тексти творів в Інтернеті[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]