Мозжухін Анатолій Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мозжухін Анатолій Олександрович
Mozzhuhin01.jpg
Анатолій Олександрович Мозжухін — Голова земної кулі (наступник Вишеславського й Каплана)
Народився 8 травня 1938(1938-05-08) (84 роки)
Київ
Діяльність поет, письменник-публіцист і філософ, громадський діяч, інженер-конструктор, винахідник
Галузь філософія
Alma mater Київський політехнічний інститут
Нагороди Медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва». Медаль «Ветеран праці». Медалі Національної Академії наук України «За професійні досягнення» (2008) і «За наукові досягнення» (2011). Почесне звання «Заслужений машинобудівник України» (2009). Почесна грамота виконкому Київської міської ради депутатів трудящих (2009). Медаль Президії Європейського форуму миру «Миротворець слов'янського миру» (2015). Нагороди й премії літературних конкурсів і Всеукраїнських і Всесоюзних (СРСР) конкурсів аматорських фільмів.

Анатолій Олександрович Мозжухін (8 травня 1938, Київ) — російськомовний поет, письменник-публіцист і філософ, громадський діяч, вчений-практик, автор розробок для багатьох галузей машинобудування, атомної енергетики і металургії, академік Академії інженерних наук України.

14 січня 2017 року як наступник Л. Вишеславського і Ю. Каплана був обраний Головою земної кулі.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 8 травня 1938 року в Києві. Виріс без батька, виховувався матір'ю[1][2]. З дитячих років захоплювався плаванням, у школі — фізикою, хімією й геометрією. Навчався в Горьковському інституті інженерів водного транспорту й Київському політехнічному інституті.

Науково-практична діяльність[ред. | ред. код]

Працював в Інституті електрозварювання імені Євгена Патона Національної академиї наук України інженером-конструктором, начальником відділу (з 1986) і головним конструктором інженерного центру (з 1989). Створив широкий спектр зварювального й суміжного промислового обладнання[3]. Багато розробок одержували золоті медалі міжнародних промислових виставок, були використані в проектах фірм Fіat та Renault і впроваджені на підприємствах СРСР і зарубіжжя. Винаходи А. Мозжухіна представлені більш ніж в 200 науково-технічних публікаціях, у трьох книгах, в 110 патентах на винаходи, у тому числі в 38 патентах Англії, Італії, США, Франції, ФРН, Швеції і Японії. Вніс вклад у теорію рішення винахідницьких задач

Має звання академіка Академії інженерних наук України, Заслуженого машинобудівника України (Указ президента України) і нагороди Національної Академії наук України.

Громадська діяльність[ред. | ред. код]

А. Мозжухін — один з перших спортсменів-підводників України (з 1955). Першорозрядник та інструктор підводного спорту. Брав участь у становленні й розвитку цього виду спорту. Створив в Інституті ім. Патона найбільшу в Україні (150 чоловік) секцію плавання й підводного спорту. Одночасно вона готувала кадри для підводного зварювання. Сприяв створенню клубів спортсменів-підводників й Українського суспільства «Океанія».

Захоплювався аматорським кіномистецтвом. Організував першу в Академії наук України аматорську кіностудію (1961). Брав участь у Першому установчому з'їзді кінематографістів України (1963) як автор кінофільмів, відзначених 1— 3 місцями на Українських й Всесоюзних (СРСР) конкурсах аматорських фільмів.

Громадська діяльність А. Мозжухіна поширюється також на сучасний літературний процес. За внесок у популяризацію ідей В. Хлєбникова, першого Голови земної кулі, Леонід Вишеславський у 2001 році удостоїв Анатолія Мозжухіна звання «Перший Прапороносець Голів земної кулі». 14 січня 2017 року, на фестивалі 5-го Міжнародного літературно-музичного конкурсу «Зірка Різдва» у Запоріжжі, був обраний Головою земної кулі[1][4].

Літературна діяльність[ред. | ред. код]

Автор більше 300 журнальних і газетних публікацій з питань науки й соціальній проблематиці. Пропагував ідеї суспільства Голів Земної Кулі. Писав вірші. Дружив з поетами Леонідом Вишеславським, Головою земної кулі, і його спадкоємцем Юрієм Капланом. Публікувався в періодиці, збірниках, альманахах, антологіях. Автор 15 книг, у тому числі філолофсько-публіцистичної монографії «Власть» (під псевдонімом Аналдр, 1999, 2000, 2004), збірників віршів, книг публіцистики. Двічі лауреат Всеукраїнського літературного конкурсу «Русло», міжнародного конкурсу «Пристань менестрелів», літературно-музичного конкурсу «Зірка Різдва», лауреат літературних премій «Планета поета» ім. Леоніда Вишеславського, ім. Володимира Даля, «Под небом рязанским», «Созвездие Духовности» та інших. Член творчих письменницьких союзів.

Родина[ред. | ред. код]

Дружина — Тетяна Анатоліївна Фадєєва-Мозжухіна

Син — Володимир Анатолійович Мозжухін

Дочка — Ніна Анатоліївна Резніченко (Мозжухіна)

Онучки — Анфіса й Мілена

Публікації[ред. | ред. код]

Книги віршів[ред. | ред. код]

  • «Друзьям» (первый поэтический сборник) (1994)
  • «Забытые слова» (1998)
  • «Стриптиз» (1998)
  • «Тая в улыбке грусть» (2001, 2003)
  • «Солнцу тоже снятся сны» (2004)
  • «Дуга. К 100-летию Бориса Евгеньевича Патона. Стихи и очерки». (Золотая серия «Писатель в интернет-пространстве»). Киев, 2018. ISBN 978-617-7494-34-7

Історико-публіцистичні й філософські[ред. | ред. код]

  • «Власть» (под псевдонимом Аналдр) (1999, 2000, 2004)
  • «Третий закон Аналдра» (2000)
  • «Тайна Библии» (2000)
  • «Велемир Хлебников, первый Председатель земного шара» (2001)
  • «Религия человечества третьего тысячелетия» (2001)
  • «Крылья поэта» (2004)
  • «Под знаменем Председателя земного шара» (2014), ISBN 978-966-2441-39-0
  • «Столетие легенды» (2016), ISBN 978-617-7380-45-9
  • «От «грядущего хама» к Человеку будущего» (2017), ISBN 978-617-7380-65-7
  • «Велемир Хлебников: тайна псевдонима». — К.: Друкарский двор О. Федорова, 2018, ISBN 978-617-7583-39-3

Антології й збірки[ред. | ред. код]

  • «ХХ век, запомни нас такими…» (2003), ISBN 966-522-043-8;
  • «Киев. Русская поэзия. ХХ век» (2003, 2004), ISBN 966-7082-17-2;
  • «Юрьев день», выпуск 3 (2004); «Юрьев день», выпуск 5 (2007), ISBN 966-7082-03-2;
  • «Украина. Русская поэзия. ХХ век» (2007, 2008), ISBN 966-7082-19-9;
  • «Дни славянской письменности» (2007);
  • «Русский язык в моей жизни» (2008), ISBN 966-2983-00-7;
  • «Звезда Рождества IV» (2016), ISBN 978-966-921-098-2;
  • «Звезда Рождества V» (2017);
  • «Под небом рязанским», выпуск 11-13 (2016), ISBN 978-5-902405-29-X;
  • Журнал «Ренессанс», № 3 (2020);
  • Журнал «Ренессанс», № 4 (2020).


Має також численні науково-технічні й наукові публікації у виданнях Інституту електрозварювання імені Євгена Патона Національної академії наук України.[5]

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Анатолий Юрченко (3 травня 2018 року). Недетское лицо войны. Всеукраїнський щотижневик «Україна-Центр» (архів видання) №18 (1272) — (рос). Архів оригіналу за 13 травня 2018. 
  2. Анатолий Юрченко. Тот самый председатель. Сайт ім. Юрія Каплана/Літератор (рос.). Архів оригіналу за 14 грудня 2017. [неавторитетне джерело]
  3. Патонівська школа. — Київ: Наукова думка, 2010. — С. 270 — 271. — ІSBN 978-966-00-0963-1. 
  4. Избран Председатель Земшара. Сайт Міжрегіонального союзу письменників і Конгресу літераторів України (рос.). Архів оригіналу за 15 вересня 2019. [неавторитетне джерело]
  5. Публикации по технологиям сварки и сварочному оборудованию [Архівовано 25 грудня 2017 у Wayback Machine.] ГП «ОКТБ ИЭС им. Е.О. Патона НАНУ» (рос.)
  6. Указ Президента України № 304 2009 р. Архів оригіналу за 25 січня 2018. Процитовано 25 січня 2018. 

Посилання[ред. | ред. код]