Стус Дмитро Васильович
| Дмитро Васильович Стус | |
|---|---|
 Дмитро Стус у 2014 | |
| Народився |
15 листопада 1966 (55 років) Київ |
| Країна |
 СРСР Україна |
| Діяльність | письменник, літературознавець, редактор |
| Відомий завдяки | син Василя Стуса |
| Alma mater | Філологічний факультет Київського університету[d] |
| Науковий ступінь | кандидат філологічних наук |
| Знання мов | українська |
| Нагороди |
 |
| Сайт | day.kyiv.ua/en/article/history-and-i/dmytro-stus-i-tried-present-vasyl-stus-my-personal-perspective |
Дмитро́ Васи́льович Стус (нар. 15 листопада 1966, Київ) — український письменник, літературознавець, редактор. Кандидат філологічних наук (1995). Член Асоціації українських письменників (від 1997). Голова Всеукраїнської творчої спілки «Конгрес літераторів України» (від 9 лютого 2013). Генеральний директор Національного музею Тараса Шевченка (від січня 2012). Член гуманітарної ради при Президентові України (від 2010). Син поета Василя Стуса.
Біографія[ред. | ред. код]
Закінчив філологічний факультет Київського університету (1987—1992). 1995 захистив кандидатську дисертацію «„Палімпсести“ Василя Стуса: творча історія та проблеми тексту».
Науковий працівник відділу рукописних фондів і текстології Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАНУ. Від 2001 — заступник головного редактора журналу «Книжник-Review».
Від 2001 — завідувач відділу критики та бібліографії журналу «Сучасність». Генеральний директор Благодійного фонду «Україна Інкоґніта».
Від лютого 2004 — віце-президент Асоціації українських письменників. Головний редактор літературно-критичного часопису «Київська Русь» з 2006 року. 9 лютого 2013 обрано головою Всеукраїнської творчої спілки «Конгрес літераторів України».
Родина[ред. | ред. код]
Батько — український поет, дисидент Василь Стус (1938—1985).
Мати — Валентина Василівна Попелюх (нар. 19 червня 1938).
Перша дружина Оксана Дворко. Сини: Ярослав (нар. 18 травня 1985), закінчив КПІ[1]; Стефан (нар. 1991), закінчив КНЕУ імені Вадима Гетьмана[2].
Друга дружина — Тетяна Стус (Щербаченко), у шлюбі з 2003 року. Доньки: Ївга, Орина.
Праці[ред. | ред. код]
- Монографія «Життя і творчість В. Стуса» (1992).
- Упорядник, автор коментарів, передмов до книжок Василя Стуса «Веселий цвинтар» (1990), «Вікна в позапростір» (1991), «Золотокоса красуня» (1992), «Листи до сина» (2001), «Палімпсест» (2003) та ін.
- Василь Стус: життя як творчість. — К.: Факт, 2004. — 368 с. Автор майстерно поєднує об'єктивні біографічні відомості про життя Василя Стуса з власними спогадами і спостереженнями про батька, парадоксально зіставляє контексти, змішує науковий та белетристичний стилі. Книга — це Василь Стус очима дослідника й сина на тлі «запізнілого націєтворення».
Громадянська позиція[ред. | ред. код]
У липні 2018 року підтримав відкритий лист українських діячів культури до ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова[3]
Скандали[ред. | ред. код]
У 2013 році Дмитро Стус брав участь у заходах, організованих «Українським вибором». Організацію очолює Віктор Медведчук, проросійський політик, який брав участь у судовому процесі над Василем Стусом, батьком Дмитра. Через це Дмитра Стуса піддали критиці різні культурні діячі, громадські активісти й політики.[4][5]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ https://www.facebook.com/yaroslav.stus
- ↑ https://www.facebook.com/stefan.stus
- ↑ Звертаюсь до всіх моїх друзів.. Facebook. Boris Yeghiazaryan. 24 липня 2018. Процитовано 7 листопада 2021.
- ↑ Скандал на поетичному конкурсі Медведчука: в журі виявився Дмитро Стус (ВІДЕО). Вголос. 01.04.2013
- ↑ Ганьба! Дмитро Стус продався Медведчуку! Відсіч. 27.03.2013
Премії[ред. | ред. код]
- Національна премія України імені Тараса Шевченка (2007) за книгу «Василь Стус: життя як творчість».
Джерела[ред. | ред. код]
- Стус Дмитро Васильович
- Дубинянська Яна. Дмитро Стус: син за батька // Дзеркало тижня. — 2005. — № 12. Перевірено 2009-05-24
- Дмитро Стус: «Негативний образ „донецьких“ малюють ті, хто боїться конкуренції» // Український тиждень, 2.11.2007
- «Нас із татом мирило КДБ»
