Музей історії військ Прикарпатського військового округу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Військово-історичний музей
58-го Будинку офіцерів
(Музей історії військ Прикарпатського військового округу)
Портал:Музеї
Музей історії військ Прикарпатського військового округу.jpg
Тип музей
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Розташування Львів, Україна
Адреса вул. Стрийська
Засновано 7 травня 1965 року
Відкрито 7 травня 1965 року
Директор Паліса Сергій Омелянович
Куратор 58-й Будинок офіцерів

Му́зей і́сторії ві́йськ При́карпатського ві́йськового о́кругу — військово-історичний музей у Львові. Розташований на вул. Стрийській в межах території базування 24-ої Залізної імені князя Данила Галицького окремої механізованої бригади.

Історія[ред. | ред. код]

Музей Прикарпатського військового округу було урочисто відкрито 7 травня 1965 року, по вул. Стрийській 48а, напередодні святкування 20-ліття Перемоги у Німецько-радянській війні і створювався він на базі музею «Великої Вітчизняної війни». Але львів'яни не любили відвідувати цей музей, оскільки і він, і монумент Слави, побудований на території колишнього Стрийського цвинтарю, на «кістах» людей, які там поховані. Місце поховань не було досліджене, а останки людей — не перепоховані. Це зовсім не дивно, тому що радянська влада ніколи не шанувала тих, хто жив, помер та був похований, як за часів цісаря Австро-Угорщини, чи «панської» Польщі чи за будь-якого іншого правління, оскільки за їхньою ідеологією — це вороги. А ворога радянського трудового класу треба знищувати, так і робили радянські очільники Львова.

Музей «Великої Вітчизняної війни», «алея Слави» та сам «Монумент Слави» створювалися за ініціативою маршала Радянського Союзу А. А. Гречка та на пожертви сімей військовослужбовців.

З 1969 року начальником музею «Історії військ Прикарпатського військового округу» працював Герой Радянського Союзу І. О. Каліберда.

У 1995 році, через брак коштів на утримання будівлі музею «Великої Вітчизняної війни», керівництвом ПрикВО вирішено виставити на продаж цього приміщення. Приміщення придбав будівельний концерн «Сімекс»[1], якому міська рада надала довготермінову оренду на велику територію парку — там, де й досі знаходилися поховання колишнього Стрийського цвинтарю. У 1999 році тут планувалося зведення багатоповерхового готелю, але під час виконання земляних робіт з ковшів екскаваторів почали сипатися людські кості. На вимогу громадcькості та детутатів Львівської міськради Юрія Павліва та Миколи Бандрівського[2], які вимагали терміново припинити земляні роботи на колишньому Стрийському цвинтарі, будівництво було припинено. Зараз будівля вже колишнього музею стоїть у занедбаному стані.

Командувачем військами ПрикВО генерал-лейтенантом П. І. Шуляком було прийняте рішення щодо перенесення фондів колишнього музею «Великої Вітчизняної війни» до приміщення музею «Залізної дивізії», який знаходиться на території 7-ого полку 24-ої Залізної імені князя Данила Галицького окремої механізованої бригади, що на вул. Стрийській у Львові.

Завдання зі створення нового музею були поставлені підполковнику Олександру Петровичу Рогожину. Новий музей під назвою «Історії військ Прикарпатського військового округу» створювався на протязі лютого-травня 1996 року. Всі фонди колишнього музею «Великої Вітчизняної війни», пам'ятні камні з «алеї Слави» було перевезено на нове місце розташування музею. Стенди та експозиція нового музею створювалися Олександром Петровичем Рогожиним спільно з двома інструкторами Львівського Будинку офіцерів, фотоекспозицію створив Богдан Федоришин — завідувач фотомайстерні колишнього музею «Великої Вітчизняної війни». Матеріально-технічним забезпеченням створення нового музею було доручено новопризначеному начальнику музею «Історії військ Прикарпатського військового округу» майору Сергію Лантратову.

«У підвальних приміщеннях колишнього музею «Великої Вітчизняної війни», в парку імені Б. Хмельницького, мною був знайдений безгоспно кинутий макет найкращого літака часів Великої Вітчизняної війни Як-3, котрий згодом знайшов своє повноправне місце у експозиції, присвяченій переламному моменту Великої Вітчизняної війни. Я був гордий, що мені довірено оформлення нового музею. Ще солдатом строкової служби складав військову присягу в холі музею «Великої Вітчизняної війни» у парку імені Б. Хмельницького, де був присутній мій батько, ветеран Великої Вітчизняної війни».

— (зі спогадів полковника О. П. Рогожина)

Слід зауважити, що в музеї досі збереглися унікальні, раритетні речі. Знайдений макет літака Як-3, який й досі знаходиться в експозиції музею. Також в музеї є: кавалерійська тачанка (зразка 1935 року), отримана ще під час створення першої експозиції в арсеналі м. Шепетівка, німецька протитанкова гармата Pak-38, німецька гірська гаубиця (зразку 1933 року, чеського виробництва), всі 98 зразків озброєння та бойової техніки, які представлені зараз в експозиції музею мають унікальні номери (наприклад — перший Радянський гранатомет РПГ-2, числиться під номером 25).

В музеї знаходилася відома діорама «Бій під Бродами» («Львівсько-Сандомирська операція»), розміри якої: 72 метри в ширину та 20 метрів у висоту. Діораму у 1974 році виконали художники-баталісти студії імені М. Б. Грекова — П. Жигимонт і О. Афанасьєв.[3]

В музеї є справжні речі відомих воєначальників — маршала Радянського Союзу Конєва, генерал-лейтенанта артилерії, заступника командувача військами ПрикВО В. С. Петрова, особисті фотоархіви генералів армії П. І. Батова, В. О. Бєлікова. Ведеться робота з пошуку та придбання інших важливих історичних документів. Музей також не втрачає можливості придбати нові унікальні речі.

Зараз музей носить назву — військово-історичний музей 58 Будинку офіцерів. Завідує музеєм Паліса Сергій Омелянович.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Тимчишин Я., Савка М., Тимошенко П. Подорожі по Львівщині. Краєзнавчо-туристичний нарис. — Львів : Каменяр, 1967. — С. 72. — 50 000 прим.
  • Музей истории войск Краснознамённого Прикарпатского военного округа: Путеводитель / П. А. Дерец, И. А. Литвиненко, И. В. Терещенко и др.; фотосъёмка А. Л. Иутина; художник Н. С. Попов. — Львов : Каменяр, 1980. — 78 с. — 50 000 прим. (рос.)

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]