Музичне приношення
| Музичне приношення | |
|---|---|
нім. Musikalisches Opfer  | |
 | |
| Композитор | Йоганн Себастьян Бах |
| Каталог | 1079 |
| Видано | 1747 |
| Тональність | До мінор
|
| Інструментування | клавесин і клавішні музичні інструменти |
 Музичне приношення у Вікісховищі | |
«Музичне приношення» (нім. Das Musikalische Opfer), BWV 1079, — це цикл канонів, фуг та інших творів, які написав Й.-С.Бах. Засновані на темі, що її дав Баху прусський король Фрідріхом II, і присвячені йому. Оскільки інструмента, на якому треба виконуватис цикл, автор не вказав, сьогодні цей цикл можна почути виконаним на різних інструментах.
Історія створення циклу почалася в день зустрічі Баха з прусським королем Фрідріхом II 7 травня 1747 року. Син Баха, Карл-Філіпп-Емануель, з 1740 року працював клавесиністом в капелі короля, і через нього Фрідріх передав запрошення Йоганну-Себастьяну. Тільки-но Бах приїхав, король одразу покликав його в потсдамський палац, організувавши концерт (він грав на флейті). Під час зустрічі Баху була показана новинка, піанофорте Зільбермана — ранній різновид фортепіано. У короля було декілька екземплярів цього інструмента. Бах, переходячи з кімнати в кімнату, імпровізував на них, а потім, бажаючи здивувати короля, попросив дати йому тему, щоб одразу скласти на неї фугу. Фрідріх дав йому таку тему (згодом названу королівською, або (лат. Thema Regium):
Отримавши тему, Бах негайно вигадав на неї триголосну фугу. На прохання скласти шестиголосну фугу на цю ж тему Бах відповів, що не всяка тема підходить для такої мети, і запропонував свою тему[1]. Проте пізніше він все-таки виконав і це бажання короля.
Два місяці потому Бах опублікував цикл творів на «Королівську тему» , нині відомий як «Музичне приношення». Бах найменував цикл так: «Regis Iussu Cantio Et Reliqua Canonica Arte Resoluta» (дана велінням короля тема і доповнення, виконані в канонічному дусі) — акровірш, перші літери якого утворюють слово ричеркар (старовинна назва фуги).
Про те, як Фрідріх сприйняв присвячений йому твір і чи грав він його, мало що відомо.
В остаточному вигляді «Музичне приношення» складається з:
- Двох ричеркарів, написаних на стількох нотоносцях, скільки в них голосів:
- шестиголосний ричеркар (фуга);
- триголосний ричеркар (фуга);
- Дев'яти канонів;
- Канонічної фуги;
- Чотиричастинної тріо-сонати за участю флейти, на якій грав Фрідріх.
За винятком тріо-сонати, написаної для флейти, скрипки та генерал-баса, інші п'єси не містять вказівок щодо інструментів, на яких їх передбачається виконувати.
Зазвичай річеркари та канони граються таким чином: річеркари виконуються на клавішних інструментах, різними групами інструментів камерного ансамблю, в той час як канони виконуються інструментами тріо-сонати. Але відомі записи цього твору і на одному інструменті (фортепіано, клавесин) або, навпаки, в оркестрованих варіантах.
У сучасному виконанні порядок п'єс зазвичай такий: триголосний ричеркар — 6 канонів — канонічна фуга — шестиголосний ричеркар — 2 канони — тріо-соната — канон.
В оригіналі деякі канони з «Музичного приношення» представлені не більше ніж короткою одноголосною мелодією у декілька тактів, супроводжуваною не менш загадковою фразою на латині. Ці частини твору іноді називають загадковими канонами. Виконавець повинен розгадати загадку та правильно проінтерпретувати мелодію з написом як багатоголосний твір. Було показано, що деякі загадки мають не одне розв'язання, хоча сьогодні зазвичай публікуються більш-менш стандартні розв'язання, так що виконавець може просто грати, не замислюючись про загадки автора.
Один з цих загадкових канонів, «in augmentationem» (тобто із збільшенням тривалості нот), підписаний «Notulis crescentibus crescat Fortuna Regis» (нехай удача короля збільшиться, як ці ноти), а над модулюючим каноном, що закінчується на тон вище, ніж він починався, надписано «Ascendenteque Modulatione ascendat Gloria Regis» (і нехай слава короля зростає в міру того як сходить модуляція).
«Річеркар на 6 голосів» сам по собі був багато разів аранжований, найвідомішим є аранжування Антона Веберна, який 1935 року представив версію для невеликого оркестру, відому своїм стилем (всі мелодійні лінії передавалися від інструмента до інструмента, так що кожний мотив отримував свій тембровий відтінок).[2]
- ↑ Й.-Н. Форкель. О жизни, искусстве и произведениях И. С. Баха — глава II [Архівовано 20 листопада 2012 у Wayback Machine.]
- ↑ Carl Dahlhaus: „Analytische Instrumentation. Bachs sechsstimmiges Ricercar in der Orchestrierung Anton Weberns.“ In: Ders.: Schönberg und andere. Gesammelte Aufsätze zur Neuen Musik mit einer Einleitung von Hans Oesch. Mainz [u.a.]: Schott 1978. S. 210-217.
- Музика: The Musical Offering [Архівовано 5 липня 2013 у Wayback Machine.]
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Нормативний контроль |