Мікрометеороїд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мікрометеорит, знайдений в антарктичних снігах, був раніше мікрометеороїдом перед входженням в атмосферу Землі

Мікрометеороїд — це дрібний метеороїд; за розмірами є невеликою частинкою породи, важить зазвичай менше грама. Не слід плутати з мікрометеоритом — частиною породи, яка проходить земну атмосферу, доходячи до поверхні Землі.

Науковий інтерес[ред.ред. код]

Докладніше: Космічний пил

Мікрометеороїди є маленькими частинками, які відірвалися від більших уламків каменю чи космічного сміття, що є іноді старшими від Сонячної системи. Мікрометеороїди є дуже розповсюдженими в космосі. Маленькі часточки роблять також вагомий внесок в процес космічного вивітрювання. При ударах по поверхні небесних тіл, які не мають атмосфери, наприклад, МісяцяМеркурія, астероїдів, випаровування від зіткнення з такими частинками спричиняє потемніння та інші оптичні зміни реголіту. Для кращого розуміння наявності мікрометеороїдів у космосі, багато космічних апаратів (такі як Лунар Орбітер 1[en], Луна 3, Марс 1 та Піонер-5) були оснащені мікрометеороїдними детекторами.

В 1957 Ганс Петерсон провів одне з перших вимірювань випадання космічного пилу на Землю, оцінюючи об'єм в 14 300 000 тон на рік.[1] Якщо б так було насправді, Місяць був би вкритий пилом на велику глибину. В 1961 Артур Кларк популяризував це явище в своїй новелі «Місячний пил». Це стало причиною побоювань щодо можливості приземлень на Місяць, що спричинило необхідність додаткового вивчення питання — запуск декількох космічних апаратів, спроектованих для вимірювання мікрометеоритного потоку (місія Пегас[ru]), або прямого вимірювання кількості пилу на поверхні Місяця (місія Сервеєр). Дослідження показали, що потік був значно менший, ніж за попередніми оцінками, близько 10 000 — 20 000 тон за рік, та поверхня Місяця відносно скеляста.[2] Більшість зразків породи, доставлених під час космічної програми Аполлон, мали мікрометеоритні пошкодження на зовнішній поверхні.[3]

Зразок породи з Місяця, 61195 з Аполлона-16 має численні пошкодження мікрометеоритами

Мікрометеороїди мають менш стійкі орбіти, ніж метеороїди, завдяки більшому співвідношенню їхньої маси до площі. Мікрометеороїди, які падають на Землю, можуть також надати інформацію про формування та еволюцію Сонячної системи. Метеорити та мікрометеорити (так називаються мікрометеороїди по прибуттю на Землю) можуть збиратись лише в місцях, де немає пилової земної седиментації. Зазвичай, це полярні регіони. Для збору мікрометеоритів зібраний сніг плавиться та фільтрується, залишок, що залишився розглядається під мікроскопом.

Надмалі мікрометеороїди зазвичай не нагріваються під час проходження через земну атмосферу через ефект парусності (велика площа до малої маси).[4] Збір таких часток високо літаючими апаратами почався в 1970-х для вивчення в земних лабораторіях[5].

Вплив на космічні місії[ред.ред. код]

Докладніше: Космічне сміття
Large glass pit (damage)
Удар мікрометеороїда по поверхні скла космічного апарату STS-7.

Мікрометеороїди часто є серйозною загрозою для досліджень космосу.[6] Середня швидкість мікрометеороїдів може досягати відносно космічного апарату на орбіті близько 10 кілометрів на секунду.[6] Стійкість космічного оснащення та скафандрів є часто викликом для їх розробників. Завдяки малому розміру, фізичних руйнувань вдається уникнути, проте, велика енергія ударів частинок спричиняє поступове руйнування обшивки космічних апаратів. Ефект, який спричиняють мікрометеороїди схожий на чищення поверхні піскоструменевою машиною[ru], що при великих термінах експлуатації погіршує функціонування космічного апарату.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Pettersson, Hans. "Cosmic Spherules and Meteoritic Dust." Scientific American, Volume 202 Issue 2, February 1960, pp. 123–132.(англ.)
  2. Snelling, Andrew and David Rush. "Moon Dust and the Age of the Solar System." Creation Ex-Nihilo Technical Journal, Volume 7, Number 1, 1993, p. 2–42.(англ.)
  3. Wilhelms, Don E. To a Rocky Moon: A Geologist's History of Lunar Exploration. University of Arizona Press. с. 97. ISBN 978-0816510658. (англ.)
  4. P. Fraundorf (1980) The distribution of temperature maxima for micrometeorites decelerated in the Earth's atmosphere without melting Geophys. Res. Lett. 10:765-768.
  5. D. E. Brownlee, D. A. Tomandl and E. Olszewski (1977) Interplanetary dust: A new source of extraterrestrial material for laboratory studies, Proc. (англ.)
  6. а б Micrometeoroids and Orbital Debris (MMOD) - NASA - White Sands Test Facility, Las Cruces, NM [1]