Марс-1
| Марс-1 | |
|---|---|
| Основні параметри | |
| COSPAR ID | 1962-061A |
| NORAD ID | 00448 |
| Тип апарата | пролітний |
| Проліт | Марсу |
| Штучний супутник | Сонця |
| Дата запуску |
1 листопада 1962 16:14:16 UTC |
| Ракета-носій | «Молнія» |
| Технічні параметри | |
| Маса | 893,5 кг |
| Розміри |
довжина — 3,3 м, діаметр 1,1 м |
| Джерела живлення | дві панелі сонячних батарей площею 2,6 м², кадмій-нікелевий акумулятор |
| Платформа | МВ2-4 |
«Марс-1» — радянська автоматична міжпланетна станція для дослідження Марсу. Стартувала з космодрому Байконур 1 листопада 1962 року о 16:14:16 UTC за допомогою ракети-носія «Молнія» Т103-16. Перший радянський космічний апарат запущений до Марсу.
Зміст
Опис[ред. | ред. код]
Апарат типу МВ2-4. Покращений апарат типу Венера.
Розміри[ред. | ред. код]
Маса — 893,5 кг, довжина — 3,3 м, діаметр — 1,1 м, ширина з розкритими сонячними панелями і радіаторами — 4 м.
Внутрішній тиск — 1,1 атм.
Циліндричний корпус мав дві частин:
- Верхня, довжиною 2,7 м — орбітальний відсік з системами управління і рушійною установкою.
- Нижня, довжиною 0,6 м — відсік апаратури з науковими приладами.
Зв'язок[ред. | ред. код]
Для зв'язку використовувалися три системи:
- Радіопередавач з довжиною хвилі 32 см, розміщений в орбітальному відсіку, використовував антену з високим коефіцієнтом підсилення діаметром 1,7 м.
- Радіопередавач з довжиною хвилі 160 см використовував дві неспрямовані антени на кінцях панелей сонячних батарей.
- Радіопередавач з довжиною хвилі 8 см, розміщений у відсіку апаратури, призначався для передачі телевізійних зображень.
Також у відсіку апаратури розміщувався імпульсний передавач з довжиною хвилі 5 см.
Станція автоматично передавала інформацію раз на дві доби, а з 13 грудня — раз на пʼять діб, і могла отримувати команди з Землі.
Живлення[ред. | ред. код]
Живлення забезпечували дві панелі сонячних батарей площею 2,6 м², розміщені на протилежних сторонах апарата. Енергія зберігалася у кадмій-нікелевому акумуляторі ємністю 42 Ампер-години.
Система терморегулювання[ред. | ред. код]
Двоконтурна рідинно-газова система терморегулювання, в якій рідина, проходячи по зовнішніх напівсферичних радіаторах з різними оптичними характеристиками, нагрівалася або охолоджувалася і відповідно підігрівала або охолоджувала газ усередині відсіків, підтримуючи температуру в межах 20-30°С.
Наукові прилади[ред. | ред. код]
Магнітометр, розміщений на стрілі, прикріпленій до орбітального відсіку.
Телевізійно-фотографічне обладнання.
Спектрорефлексометр.
Вимірювачі радіації: газорозрядний і лічильник сцинтиляцій.
Спектрограф для вивчення озонових шарів.
Радіотелескоп з довжиною хвилі 150 і 1500 м.
Детектор мікрометеоритів.
Позиціювання і орієнтація здійснювалися за допомогою датчиків Сонця і зірок.
Політ[ред. | ред. код]
АМС «Марс-1» активно працювала протягом чотирьох з половиною місяців, за які було здійснено 61 сеанс радіозв'язку і передано на борт близько 3000 радіокоманд. 1963 станція пройшла поблизу планети Марс, підтримуючи радіозв'язок з радянським наземним радіотехнічним комплексом дальнього космічного зв'язку в Криму. У результаті пошкодження системи орієнтації 21 березня 1963 року на відстані близько 106 млн км був отриманий останній сигнал, після чого «Марс-1» замовк.
Завдання польоту[ред. | ред. код]
- Дослідження радіо-магнітних полів та радіозв'язку у міжпланетному просторі.
- Загальне дослідження космосу
- Фотографування космічних об'єктів, в тому числі планети Марс.
Результати[ред. | ред. код]
На висотах 6 тис. — 40 тис. км від Землі апарат раз на дві хвилини фіксував зіткнення з мікрометеоритом, оскільки політ відбувався під час метеоритного дощу тауридів[en]. Подібну щільність було зафіксовано на відстані 20 млн — 40 млн км від Землі.
У міжпланетному просторі було зафіксовано напруженість магнітного поля 3-4 гамми зі стрибками до 6-9.
Зафіксовано сонячний вітер.
Вимірювання космічних променів виявило подвоєння їхньої інтенсивності після 1959.
Було виявлено радіаційні пояси.
Джерела[ред. | ред. код]
Див. також[ред. | ред. код]
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.jpg)
