Артур Кларк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Артур Чарльз Кларк
англ. Sir Arthur Charles Clarke
Сер Артур Чарльз Кларк в своєму будинку в Коломбо (Шрі-Ланка), 20 березня 2005 року
Сер Артур Чарльз Кларк в своєму будинку в Коломбо (Шрі-Ланка), 20 березня 2005 року
Псевдоніми, криптоніми E. G. O'Brien,
Charles Willis
Дата народження 16 грудня 1917(1917-12-16)
Місце народження Майндхед, графство Сомерсет, Велика Британія
Дата смерті 19 березня 2008(2008-03-19) (90 років)
Місце смерті Коломбо, Шрі-Ланка
Національність Англієць
Громадянство Велика Британія Велика Британія,
Шрі-Ланка Шрі-Ланка
Релігія атеїзм
Alma mater Кінгс-коледж
Мова творів англійська
Рід діяльності вчений, письменник, футуролог, винахідник
Напрямок наукова фантастика
Жанр жорстка наукова фантастика,
популяризація науки
Нагороди Командор Ордена Британської імперії[d], Премія Неб'юла за найкращий роман, Stuart Ballantine Medal[d], Kalinga Prize[d], Marconi Prize[d] і Меморіальна премія «Гросмейстер фантастики» імені Деймона Найта
Премії «Мандрівник», Неб'юла, Г'юґо, Премія «Ґеффен» (2005), Міжнародна премія фантастики, Премія Калинга ЮНЕСКО, Премія Гросмейстер фантастики
clarkefoundation.org
Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Артур Чарльз Кларк (англ. Sir Arthur Charles Clarke; * 16 грудня 1917, Майнхед, Велика Британія — † 19 березня 2008, Коломбо, Шрі-Ланка) — шрі-ланкійський письменник-фантаст, футуролог, вчений та винахідник англійського походження. Писати почав після війни, з однаковим успіхом виступивши в науковій фантастиці та науково-популярній літературі (Кларк жалкував, що вчасно не запатентував ідею космічних супутників зв'язку, висловлену ним в одній зі статей); єдиний «нефантастичний» роман Кларка — «Шлях стеження» [Glide Path] (1963), присвячений історії відкриття радару. Лауреат Міжнародної премії з фантастики (International Fantasy Award) за книгу «Дослідження космосу» [The Exploration of Space] (1951) та премії Калингі (ЮНЕСКО) за досягнення в популяризації науки (1962). Почесний доктоp коледжу Бівеp в Гленсайде (штат Пенсильванія). Hагороджений орденом Британської імперії (1989). З 1950 — професійний письменник. Перші НФ публікації — «Амбразура» (1946) і «Рятувальний загін» (1946). Автобиографічні — «Погляд з Серендипу» [View from Serendip] (1978) і «Дивовижні дні: науково-фантастична автобіографія» [Astounding Days: A Science Fictional Autobiography] (1989). Також відомий спільною роботою зі Стенлі Кубриком зі створення культового науково-фантастичного фільму «Космічна одіссея 2001» (1968). У 1999 році Кларк отримав лицарське звання від королеви Єлизавети II.

Артура Кларка, Айзека Азімова і Роберта Хайнлайна називають «великою трійкою» наукових фантастів, що зробили значний вплив на жанр в середині XX століття.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 16 грудня 1917 року Майнхеді, графство Сомерсет. Після школи працював аудитором в лондонському казначействі. Після початку Другої світової війни був призваний на військову службу в Королівські ВПС, служив в званні лейтенанта. Після війни з відзнакою закінчив Кінгс-коледж в Лондоні за фахом фізика і математика.

У 1956 році Кларк переїхав на Цейлон (тепер Шрі-Ланка), а в 1960-х роках отримав громадянство Шрі-Ланки. Жив в Коломбо.

Дебютував в фантастиці оповіданнями «Амбразура» і «Рятувальний загін» (1946). Був одним із засновників і активістів британського фендому. У 1940-50-ті роки двічі обирався головою Британської міжпланетної спілки. За коротке оповідання «Зірка» (The Star,1955) 1956 року отримав премію «Г'юго».

Найвідоміші романи: «Кінець дитинства» (1953), «Місто і зірки» (1956), «Побачення з Рамою» (1973), «Фонтани Раю» (1979). Останній роман Кларка «Остання теорема» (2009), написаний у співавторстві з іншим лауреатом найпрестижнішої премії «Гросмейстер фантастики» Фредеріком Полом вийшов посмертно.

Роман «Кінець дитинства» [Childhood's End] (1950 — «Янгол-охоронець»; 1953) присвячений еволюційної перспективі людства. Космічні «вартові» земної цивілізації, не питаючи згоди землян, «скасували» війни, нерівність і соціальну несправедливість, встановивши утопію (довгий час вони не показують свого «обличчя», тому що одного разу вже були на Землі в минулому і навчені гірким досвідом: саме з них, наділених власною еволюцією рогами, хвостами і копитами, люди згодом «намалювали» в уяві диявола). Пізніше, коли почали народжуватися геніальні діти-мутанти, що володіють екстрасенсорними сприйняттям, з'ясувалося, що це була лише перша частина плану з підготовки людства до вищої еволюційної стадії — «залученню» його до трансцендентному Надрозуму.

Артур Кларк вніс внесок в кінофантастику, ставши одним із творців знаменитої «Космічної Одіссеї 2001 року» (1968), знятої Стенлі Кубриком. Того ж року Кларк опублікував роман 2001: Космічна Одіссея, написаний на основі власного сценарію. Артур Кларк — лауреат премії Калингі за досягнення в популяризації науки (1962).

Кларк був не тільки успішним письменником-фантастом, але і визнаним ученим-винахідником. Він, зокрема, ще в 1954 році опублікував наукову статтю, в якій описувалися можливості створення глобальних систем зв'язку за участю супутників на геостаціонарній орбіті. Вважається, що саме в творах Кларка вперше була описана ідея «космічного ліфта».

1989 року Кларк став командором Ордену Британської імперії, і довгий час був єдиним письменником-фантастом, удостоєним такої почесті. В 1998 році Артур Кларк був посвячений у лицарі.

«Закони Кларка»[ред.ред. код]

Докладніше: Три закони Кларка

В книзі «Профілі майбутнього» («Profiles of the Future», 1962) Артур Кларк сформулював так звані Закони Кларка, відповідно до яких розвивається сучасна наука.

  • Перший Закон: Якщо заслужений, але старий учений говорить, що щось можливе, він майже напевно має рацію. Якщо ж він говорить, що щось неможливе, він майже безумовно помиляється.
  • Другий Закон: Єдиний спосіб встановити межі можливого — спробувати зробити крок за ці межі.
  • Третій Закон: Будь-яку достатньо розвинену технологію неможливо відрізнити від магії.

Цікаві факти[ред.ред. код]

В СРСР Артур Кларк був одним з найбільш публікованих російською мовою західних фантастів і вважався «прогресивним». Більшість його нових романів майже відразу виходили в журналі «Техника — молодёжи», з головним редактором якого Василем Захарченком Кларк був знайомий особисто. У 1984 році «Техника — молодёжи» почала публікацію роману Кларка «2010: Одіссея 2», проте ця публікація стала для редакції журналу катастрофою. Роман був присвячений автором космонавтові Олексію Леонову і академікові А. Д. Сахарову. Присвячення Сахарову з публікації було прибране, проте ані перекладачі, ані редактори не звернули увагу, що всі російські персонажі роману носили імена відомих на Заході дисидентів. Після виходу в журналі другої частини публікація роману була припинена цензурою, редакція розігнана, а Василь Захарченко звільнений.

Бібліографія[ред.ред. код]

Цикли творів[ред.ред. код]

Окремі романи[ред.ред. код]

Екранізації[ред.ред. код]

  • Побачення з Рамою (2009, анонсований)
  • Побачення з Рамою (2003)
  • Кольори нескінченності (1995)
  • В космічній пастці (1994) (за оповіданням «Breaking Strain»)
  • Артур Кларк: До 1001 (1993)
  • Сутінкова зона (телесеріал, епізод «Зірка», 1985—1989)
  • 2010 (1984)
  • Космічна одіссея 2001 (за оповіданням «The Sentinel» і іншими оповіданнями; у титрах не згадується; 1968)

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]