Дослідження космосу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Дослідження космосу — відкриття та розвідка космічного простору за допомогою космічних технологій. Фізичні дослідження космосу ведуться як за допомогою пілотованих космічних польотів, так й автоматичних космічних апаратів.

Технічному дослідженню космосу передував розвиток астрономії та створення великих й відносно ефективних ракет на початку 20 століття. Освоєння космосу було одним з напрямків суперництва між СРСР та США в холодній війні. Початком епохи освоєння космосу можна вважати запуск першого штучного супутника Землі — Супутник-1, запущеного Радянським Союзом 4 жовтня 1957 року. Радянська космічна програма була на передових позиціях.

Історія (до 1945)[ред.ред. код]

23 березня 1881 року Микола Кибальчич, перебуваючи в ув'язненні, висунув ідею ракетного літального апарату зі змінним вектором тяги, що мало бути реалізовано за допомогою похилої камери згоряння[1]. За декілька днів до страти Кибальчич розробив оригінальний проект літального апарату, що був здатен здійснювати космічні перельоти. Його прохання про передачу рукопису в Академію наук слідчою комісією не було задоволене, проект був вперше опублікований лише у 1918 році в журналі «Былое», № 4-5.

Роберт Годдард зі своєю першою ракетою

Російський вчений Костянтин Ціолковський був одним з перших, хто висунув ідею про використання ракет для космічних польотів. Ракету для міжпланетних сполучень він спроектував у 1903 році. Формула Ціолковського, визначальна швидкість, яку розвиває літальний апарат під впливом тяги ракетного двигуна, сьогодні становлять важливу частину математичного апарату, що використовується при проектуванні ракет, зокрема, при визначенні їх основних масових характеристик.

Німецький вчений Герман Оберт в 1920-ті роки також розробив принципи міжпланетного польоту.

Американський вчений Роберт Годдард у 1923 році почав розробляти рідинний ракетний двигун, працюючий прототип був створений до кінця 1925 року. 16 березня 1926 року він здійснив запуск першої рідинної ракети, де в якості палива використовувалися бензин та рідкий кисень.

Роботи Ціолковського, Оберта та Годдарда були продовжені групами ентузіастів ракетної техніки в США, СРСР та Німеччині. У СРСР дослідні роботи вели Група вивчення реактивного руху (Москва) та Газодинамічна лабораторія (Ленінград). У 1933 році на їх базі було створено Реактивний інститут (РНДІ).

У Німеччині подібні роботи вело Німецьке товариство міжпланетних сполучень (VfR). 14 березня 1931 року член VfR Йоганнес Вінклер здійснив перший у Європі вдалий запуск рідинної ракети. У VfR працював й Вернер фон Браун, який з грудня 1932 року почав розробку ракетних двигунів на артилерійському полігоні німецької армії в Куммерсдорфі. Після приходу нацистів до влади в Німеччині були виділені кошти на розробку ракетної зброї, і навесні 1936 була схвалена програма будівництва ракетного центру в Пенемюнде, технічним директором якого був призначений фон Браун. У ньому була розроблена балістична ракета А-4 з дальністю польоту 320 км. Під час Другої світової війни 3 жовтня 1942 року відбувся перший успішний запуск цієї ракети, а в 1944 році почалося її бойове застосування під назвою V-2. У червні 1944 року ракета V-2 стала першим зробленим людиною об'єктом у космосі, досягнувши в суборбітальному польоті висоти 176 км[2].

Військове застосування V-2 продемонструвало величезні можливості ракетної техніки, і найбільш потужні післявоєнні держави — США та СРСР — почали розробку балістичних ракет на основі трофейних німецьких технологій із залученням полонених німецьких інженерів[3].

Польоти у космос[ред.ред. код]

У 1957 році під керівництвом Сергія Корольова була створена перша в світі міжконтинентальна балістична ракета Р-7, яка в тому ж році була використана для запуску першого у світі штучного супутника Землі.

Польоти людини у космос[ред.ред. код]

На поверхні Місяця

Дослідження планет[ред.ред. код]

Фотографія поверхні Марсу, зроблена під час місії Вікінг-1

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Н. И. Кибальчич. Биографическая статья в БСЭ.
  2. Вальтер Дорнберґер: Пенемюде, c. 297 (Peenemuende, Walter Dornberger, Moewig, Berlin 1985. ISBN 3-8118-4341-9)(нім.)
  3. Ракета. Історична довідка