Міхаель Бернайс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бернайс.
Міхаель Бернайс
нім. Michael Bernays[1]
Народився27 листопада 1834(1834-11-27)[2][3][…]
Гамбург, Німецький союз[1]
Помер25 лютого 1897(1897-02-25)[2][3][…] (62 роки)
Карлсруе, Німецька імперія[2][1]
·інфаркт міокарда[1]
Країна Німецький союз[1]
 Німецький Райх[1]
Місце проживанняМюнхен[1]
Карлсруе[1]
Діяльністьписьменник, історик літератури, літературознавець, викладач університету, германіст
Галузьфілологія[5]
Alma materЙоганнеумd (31 березня 1853)[1], Боннський університет (жовтень 1853)[1] і Гайдельберзький університет Рупрехта-Карла (20 травня 1856)[1]
Науковий ступіньDr. phil.d[1] (20 травня 1856)
ВчителіGeorg Gottfried Gervinusd[1], Friedrich Karl Kraftd[1], Adolf Holtzmannd[1], Ludwig Häusserd[1] і Johann Christian Felix Baehrd[1]
Відомі учніFranz Munckerd[1] і Georg Witkowskid[1]
Знання мовнімецька[5]
ЗакладЛейпцизький університет[1], Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана[1] і Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана[1]
Посадаекстраординарний професор[1] і професор[1]
Конфесіяюдаїзм[1] і лютеранство[1]
БатькоIsaac Bernaysd[1]
Брати, сестриJakob Bernays[1]
У шлюбі зLuise Bernaysd[1]
ДітиUlrich Bernays[1] і Marie Bernaysd[1]
Нагороди
Орден Святого Михайла

Міхаель Бернайс (нар. 27 листопада 1834 у Гамбурзі — пом. 25 лютого 1897 у Карлсруе) — німецький філолог, історик літератури та дослідник Гете.

Біографія

[ред. | ред. код]

Бернайс був сином гамбурзького рабина Ісаака Бернайса, його мати — Сара Леа Бернайс, уроджена Беренд. Його братом був філолог-класик Якоб Бернайс. Його брат Берман Бернайс був батьком дружини Зигмунда Фрейда Марти.[6] Бернайс відвідував гімназію Йоганнеум. З 1853 по 1856 рік, всупереч волі батьків, які хотіли, щоб він став комерсантом, він вивчав право, історію та історію німецької та класичної літератури в Бонні та Гейдельберзі. Фінансову підтримку він мав через стипендію Аверхофа. У 1856 році перейшов з юдаїзму в протестантизм. Він отримав докторський ступінь у Гейдельберзі під керівництвом Георга Ґотфріда Гервінуса і спочатку працював приватним науковцем, журналістом і лектором у Бонні та Кельні. У 1871 році він переїхав до Лейпцига і завершив свою габілітацію в Лейпцигу в 1872 році, захистивши дисертацію про переклад Августом Шлегелем творів Шекспіра. Під час перебування в Лейпцигу він був учителем англійської мови спадкоємного принца Майнінгенського. У травні 1873 року він погодився на посаду доцента історії літератури в Мюнхенському університеті. У 1874 році був призначений ординарним професором. У 1890 році він залишив викладацьку роботу і провів останні роки свого життя в Карлсруе.

Бернайс також писав власні вірші. Деякі з його віршів поклав на музику композитор Альберт Дітріх.[7]

1889 року Міхаель Бернайс одружився з Луїзою Уде, уродженою Рюбке, вдова журналіста Германа Уде (1845—1879). З першого шдюбу вона мала сина, Германа Уде-Бернайса. У Міхаеля та Луїзи Бернайс було двоє дітей: Марі Бернайс та Ульріх Бернайс .

Праці

[ред. | ред. код]
  • Festspiel zur Säcularfeier von Schillers Geburtstag. Henry & Cohen, Bonn 1860.
  • Über Kritik und Geschichte des goetheschen Textes. Dümmler, Berlin 1866 (Digitalisat in der Google-Buchsuche).
  • Zur Entstehungsgeschichte des Schlegelschen Shakespeare. Hirzel, Leipzig 1872 (Digitalisat in der Google-Buchsuche); Neudruck: Celtis, Berlin 2013, ISBN 978-3-944253-02-2.
  • Schriften zur Kritik und Litteraturgeschichte. Neue wohlfeile Ausgabe in 4 Bänden. Behr, Berlin 1903.
  • Goethe und Gottsched. Zwei Biographien (Separatabdruck aus der Allgemeinen Deutschen Biographie). Duncker & Humblot, Leipzig 1880.
  • Goethes Briefe an Friedrich August Wolf. Georg Reimer, Berlin 1868.
  • Shakespeare's dramatische Werke übersetzt von August Wilhelm Schlegel und Ludwig Tieck. Georg Reimer, Berlin 1871—1873 (12 Bände)
  • Der junge Goethe, seine Briefe und Dichtungen von 1764—1776. Eine Zusammenstellung auf Grund der Goethe-Bibliothek Salomon Hirzels, mit umfangreicher Einleitung. Hirzel, Leipzig 1875 (3 Bände)
  • Mit Erich Schmidt (Literaturwissenschaftler): Homers Odyssee von Johann Heinrich Voss. Abdruck der ersten Ausgabe vom Jahre 1781 mit Einleitung. Cotta, Stuttgart 1881.

Література

[ред. | ред. код]
  • Bernhard Stern: Professor Michael Bernays. Porträt in der «Beilage zur Rigaschen Zeitung № 179» vom 8. (20.) August 1887 (Digitalisat in der LNB)
  • Erich Schmidt. Bernays, Michael // Allgemeine Deutsche Biographie. Leipzig, 1902, Band 46, S. 404–409.
  • Georg Witkowski: Michael Bernays. In: Friedrich von Weech, Albert Krieger (Hrsg.): Badische Biographien. Bd. 5. Carl Winter, Heidelberg 1906, S. 72–77 (Digitalisat).
  • Hermann Uhde-Bernays. Bernays, Michael. // Neue Deutsche Biographie. Berlin, 1955, Band 2, S. 104 f. (Digitalisat).
  • Hans-Martin Kruckis: Michael Bernays. In: Literatur Lexikon. Autoren und Werke deutscher Sprache. Hrsg. von Walther Killy. Bd. 1: A–Bis. Bertelsmann, Gütersloh 1988, ISBN 978-3-570-04671-5, S. 449–450.
  • John F. Flood, Derek Glass: Bernays, Michael. In: Christoph König (Hrsg.), unter Mitarbeit von Birgit Wägenbaur u. a.: Internationales Germanistenlexikon 1800—1950. Band 1: A–G. de Gruyter, Berlin/New York 2003, ISBN 3-11-015485-4, S. 153—155.
  • Bernays, Michael. In: Lexikon deutsch-jüdischer Autoren. Band 2: Bend–Bins. Hrsg. vom Archiv Bibliographia Judaica. Saur, München 1993, ISBN 3-598-22682-9, S. 240—248.
  • Andreas Brämer: Bernays, Michael. In: Franklin Kopitzsch, Dirk Brietzke (Hrsg.): Hamburgische Biografie. Band 7. Wallstein, Göttingen 2020, ISBN 978-3-8353-3579-0, S. 27–28.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж Petzet E. Biographisches Jahrbuch und Deutscher Nekrolog / Hrsg.: A. Bettelheim — B. — Vol. 2. — S. 338–355.
  2. ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #116137258 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  3. ↑ а б в SNAC — 2010.
  4. ↑ а б в Енциклопедія Брокгауз
  5. ↑ а б Czech National Authority Database
  6. ↑ Christoph König (Hrsg.), unter Mitarbeit von Birgit Wägenbaur u. a.: Internationales Germanistenlexikon 1800—1950. Band 1: A–G. de Gruyter, Berlin/New York 2003, ISBN 3-11-015485-4, S. 153—155.
  7. ↑ Sechs Lieder von M. Bernays op. 11, Winterthur 1858.

 

Посилання

[ред. | ред. код]
Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Міхаель_Бернайс&oldid=43027534