Якоб Бернайс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бернайс.
Якоб Бернайс
Народився11 вересня 1824(1824-09-11)[1][2][3]
Гамбург, Німецький союз[4]
Помер26 травня 1881(1881-05-26)[1][2] (56 років)
Бонн, Кельн, Рейнська провінція, Королівство Пруссія, Німецький Райх[4]
ПохованняJewish cemetery Bonn-Castelld
Країна Гамбург
Діяльністьбібліотекар, письменник, філософ, класичний філолог
Alma materБоннський університет
ВчителіФрідріх Готліб Велькер
Знання мовнімецька[1]
ЗакладБоннський університет і Jewish Theological Seminary of Breslaud
ЧленствоПрусська академія наук і Геттінгенська академія наук
БатькоIsaac Bernaysd
РодичіПауль Бернайсd
Брати, сестриМіхаель Бернайс

Якоб Бернейз (народився 11 вересня 1824, Гамбург — помер 26 травня 1881, Бонн) — німецький класичний філолог.

Біографія

[ред. | ред. код]

Батько Якоба Бернайса Ісаак Бернайс (1792—1849) був першим ортодоксальним німецьким рабином, який проповідував німецькою мовою. Братом Якоба був Міхаель Бернайс. У 1844—1848 роках він навчався в Боннському університеті, філологічний факультет якого під керівництвом Фрідріха Ґотліба Велькера та Фрідріха Річля (чиїм улюбленим учнем став Бернайс) був тоді центром класичної філології в Німеччині.

Бернайс здобув докторський ступінь у 1848 році, захистивши дисертацію про Геракліта, і одразу після цього завершив свою габілітацію. Оскільки він не зміг отримати посаду професора в німецькому державному університеті через свою єврейську віру, у 1853 році він зайняв кафедру класичної філології в щойно заснованій Єврейській теологічній семінарії Франкської фундації у Бреслау, де він став близьким другом з Теодором Моммзеном.

Він зміг продовжити «нормальну» академічну кар'єру лише після заснування Північнонімецької конфедерації в 1866 році, що принесло з собою остаточне правове звільнення євреїв. Коли Річль разом з Отто Яном виїхав із Бонна до Лейпцига в 1866 році після відомого «диспуту боннських філологів», Бернайс був призначений у своєму старому університеті доцентом і головним бібліотекарем. Він залишався в Бонні до самої смерті. Він мав великий вплив на багатьох філологів, зокрема на Ульріха фон Віламовица-Меллендорфа та Теодора Гейзе.

Бернайс дотримувався традиційного юдаїзму протягом усього життя і відмовився прийняти християнство, щоб потім продовжити кар'єру викладача в університеті. Тому йому довелося довго чекати, перш ніж його призначили професором прусського університету. Його справа викликала резонанс і навіть обговорювалася в прусському парламенті. З 12 січня 1865 Бернайс став членом-кореспондентом Прусської академії наук.

Генеалогія

[ред. | ред. код]

Якоб Бернайс був дядьком Марти Бернайс, дружини Фройда, і двоюрідним дядьком Едварда Бернейса.

Доробок

[ред. | ред. код]

Наукові інтереси Бернеса лежали насамперед у царині грецької філософії. Попри глибокі знання античних текстів і всієї філологічної літератури з часів Ренесансу, Бернайс завжди дотримувався вузько окреслених тем і часто, здавалося б, неординарних авторів, до яких він ставився з особливою прискіпливістю і тонкою уявою та викладав їх відшліфованою мовою. За його власним визнанням, йому бракувало необхідної поверховості для форми великого монографічного трактату. Таким чином, Бернайс став яскравою постаттю, яка сформувалася в процесі дослідницької діяльності, що тривала все його життя і була рішуче підтримувана його другом Моммзеном. Йому приділено велику увагу в історіографії науки, наприклад, Арнальдо Момільяно та Жана Боллака.

Його трактування фрагментів Геракліта становить перший і показовий приклад того, як оригінальні тексти досократичних філософів можуть бути відновлені з їх традиційного контексту. У методично епохальному трактаті він реконструював втрачену працю Теофраста « Про благочестя» з цитат із творів Порфірія. Оскільки цей текст також являє собою перше свідчення знання греками юдаїзму, для Бернайса це була не просто демонстрація філологічного методу, за який цю роботу захоплювали з самого початку.

Захоплення Бернеса Йозефом Скалігером, якому він присвятив біографію в 1855 році, також ґрунтувалося на взаємозв'язку між грецькою та єврейською філологією. Об'єднання гебрейської Біблії з греко-римською освітою було задекларованою метою діяльності Бернайса (Ges. Abh., т. 2, с. 195), з якою він, як науковець, виступав проти асиміляції євреїв у суспільстві ХІХ століття. Коли його брат, Міхаель Бернайс, який згодом став відомим дослідником Гете, прийняв хрещення, Якоб Бернайс розірвав з ним стосунки, аби більше ніколи їх не відновлювати.

Однак найбільший фурор викликав його "Нарис про втрачені трактати Арістотеля про вплив трагедії (1857), в якому він реконструював єдину частково збережену «Поетику» Арістотеля. Внесок Бернайса в розуміння доктрини катарсису в поетиці відомий і визнаний і сьогодні. З'ясування теорії трагічного ефекту Аристотеля мало великий вплив на трактат Фрідріха Ніцше «Народження трагедії з духу музики», а також на психологічні теорії Зиґмунда Фройда.

Праці

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б в SNAC — 2010.
  3. ↑ MAK
  4. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118656317 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.

Література

[ред. | ред. код]
  • Conrad Bursian: Jacob Bernays. In: Biographisches Jahrbuch für Alterthumskunde. 4. Jg., 1881, S. 65–83 (Digitalisat).
  • Hermann Usener. Bernays, Jacob // Allgemeine Deutsche Biographie. Leipzig, 1902, Band 46, S. 393–404. Eine in der Geschichte der Beziehungen zwischen Juden und Deutschen fast ohne Vergleich dastehende Würdigung eines orthodoxen deutschen Juden durch einen Deutschen
  • Theodor Gomperz: Jacob Bernays (1824—1881), in: ders., Essays und Erinnerungen, Stuttgart 1905, S. 106—125.
  • Rolf Mehrlein. Bernays, Jacob. // Neue Deutsche Biographie. Berlin, 1955, Band 2, S. 104 (Digitalisat).
  • Arnaldo Momigliano: Jacob Bernays. North-Holland publishing company, Amsterdam, London 1969 (= Mededelingen der koninklijke Nederlandse Akademie van Wetenschappen, afdeeling Letterkunde, nieuwe reeks, deel 32, n. 5, S. 151—178). (mehrfach wiederabgedruckt; einflussreich)
  • Hans I. Bach: Jacob Bernays. Ein Beitrag zur Emanzipationsgeschichte der Juden und zur Geschichte des deutschen Geistes im 19. Jahrhundert. Tübingen 1974. (Standardbiographie; elegant geschrieben und historisch aufschlussreich, aber wissenschaftsgeschichtlich weniger ergiebig)
  • John Glucker, André Laks (Hrsg.): Jacob Bernays. Un philologue juif. Presses Univ. du Septentrion, Villeneuve d'Ascq 1996 (= Cahiers de philologie, 16. Série Apparat critique.) (darin v. a. der Beitrag von Jean Bollack)
  • Anthony Grafton: Jacob Bernays, Joseph Scaliger, and Others. In: The Jewish Past Revisited. Reflections on Modern Jewish Historians. Ed. by David N. Myers and David B. Ruderman. New Haven & London: Yale University Press, 1998, S. 16–38.
  • Jean Bollack: Jacob Bernays: un homme entre deux mondes. Avec une préface de Renate Schlesier, Paris 1998.
    • Deutsche Übersetzung von Tim Trzaskalik: Ein Mensch zwischen zwei Welten: Der Philologe Jacob Bernays, mit einem Vorwort von Renate Schlesier; Wallstein Verlag, Göttingen 2009, ISBN 978-3-8353-0489-5.
  • Gherardo Ugolini: Jacob Bernays e l'interpretazione medico-omeopatica della catarsi tragica. Con traduzione del saggio di Bernays, Grundzüge der verlorenen Abhandlung des Aristoteles über Wirkung der Tragödie (1857), Cierre Grafica, Verona 2012. ISBN 978-88-95351-76-6

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Якоб_Бернайс&oldid=43334371