Обговорення:УНСО

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

УНСО - не Скаутська організація[ред. код]

не знаю, кому прийшла така думка до голови, що про цю організація тут було написано таким чином, начебто це НСОУ Пласт, це є не правда, дана організація не має жодного відношення до Пласту, тому просив би звернути на це увагу модераторів, що у цій статті була подана неправдива інформація

Навіть творячи міфи, треба мати хоч рештки совісті[ред. код]

14 вересня поблизу м. Сухумі, відбиваючи наступ російських військ, загинув стрілець УНСО Глухий (Роман Музика).

Хай той, хто вписав це до статті, сам з неї цей текст і викине. Бо інакше я, як один з тих кількох людей, на руках яких Глухий скінчив своє життя, змушений буду розповісти, як, коли й де він насправді загинув. Рома був дуже світлою людиною, й не треба його смерть використовувати в своїх агітаційних цілях.

Розкажіть. --Vml 20:14, 3 травня 2008 (UTC)[відповісти]

Для Vml[ред. код]

Розкажу спочатку приватно Вам. Яким чином можна з Вами зв'язатися? (Можете скинути координати, наприклад, СМС-повідомленням на (+380 67) 466-5174.) Потім буду думати (чи разом подумаємо), що далі з цим робити.

P.S. Для тих, кому захочеться сказати, що хтось щось вигадує, скажу, що "там" мене звали Юрко Калюжний. Кому треба, той згадає. Це я про всяк випадок, бо час іде, міфи закріплюються, і вчора вже прочитав на одному форумному сайті обговорення 2006 р., де колезі Шамілю довелося доводити, що він не якась "ліва" людина...


Зі статті УНА-УНСО[ред. код]

Цей текст я переніс зі статті УНА-УНСО, оскільки за змістом він більше пасує саме до статті УНСО.--Q13 10:33, 27 листопада 2010 (UTC)[відповісти]

Українська Народна Самооборона стала справжнім проявом самоорганізації населення. Без будь-якої підтримки владних структур громадяни незалежної держави намагалися застосувати свій потенціал на благо своєї ж держави. Та пройде небагато часу і влада, налякана цим потенціалом, буде робити все можливе, щоб звести нанівець ці патріотичні починання, посіє зневіру і апатію в народі.

Восени 1991 р. в Києві розгорнула бурхливу діяльність російська шовіністична організація «Отечественный форум», пов'язана з добре відомою «Пам'яттю». Оскільки правоохоронні органи на антиукраїнську діяльність не реагували — їхню роль вирішила здійснити УНА-УНСО. Апогеєм протистояння УНА-УНСО з промосковськими елементами став розгін УНСОвцями конгресу «Отечественного форума», який проходив у Київському Політехнічному інституті. Ця акція стала переможною для УНСО. Остання крапка в цій історії була поставлена в листопаді 1991 р., коли УНСОвці розігнали у Києві мітинг російських фашистів, що призвело до перших недовготривалих арештів членів УНСО. Ці події дали можливість зрозуміти, що силу можна зламати тільки силою, і що успіх гарантований лише тому, хто виявить достатньо мужності й рішучості.

Навесні 1992 р., коли розпочалася перша хвиля активності сепаратистів у Криму, до УНА-УНСО звернувся Київський Патріархат Української Православної Церкви з проханням забезпечити охорону священикам, які повинні були освятити місце розстрілу в 1918 р. Українських моряків більшовиками. Провід УНА-УНСО погодився на цю пропозицію. Як охорону священикам, Організація виділила 700 членів УНСО, які спеціальним туристичним поїздом були відправлені в Крим. На шляху поїзда виникали серйозні перешкоди, які провокували недоброзичливці Українського народу, але після того, як члени УНСО у відповідь блокували залізницю — поїзд продовжив свій рух на південь.

У день прибуття УНСО в Севастополь, місцеві сепаратисти закликали населення на мітинг для спротиву ходу.

Після цих подій Організація стає відомою як в Україні, так і поза межами держави.

Тієї ж весни, у розпалі збройного конфлікту в Придністров'ї, загони УНСО переходять кордон України з Молдовою і беруть під захист Українців Придністров'я. Організація отримує перший бойовий досвід. Та найголовніше — УНСО сприяє підняттю національного духу Українців Придністров'я. Одночасно УНА-УНСО організовує повернення тисяч Українських офіцерів з гарячих точок СНД в Україну.

На початку липня 1993 р., відчуваючи зростаючу загрозу від "Російської імперії", УНА-УНСО направляє на допомогу Грузії у боротьбі проти московських загарбників добровольчий корпус УНСО «Арго». Цей корпус особливо відзначився в боях під Сухумі. У цій війні сім Українських добровольців з УНСО загинули смертю хоробрих. Імена цих бійців назавжди залишаться в нашій пам'яті.

У вересні 1993 р. численні уніформовані колони УНСО підходять до будинку Верховної Ради. Тисячі «беркутівців» також стягуються під Верховну Раду, УНСО кидає виклик режиму. У відповідь Верховна Рада приймає закон про заборону воєнізованих формувань, маючи на увазі загони УНСО.

У лютому 1994 р. відбувається масове затримання на Лисій горі під Києвом активістів УНА-УНСО з метою зірвати предвиборчу кампанію Організації. Незважаючи ні на що, УНА-УНСО проводить трьох народних депутатів до Верховної Ради.

З початком війни в Чечні добровольці з УНСО скеровуються туди, щоб допомогти чеченцям у боротьбі проти російського імперіалізму. У перших же боях УНСОвці виявили себе надзвичайно героїчними, високопрофесійними вояками. Увесь Кавказ про них складає легенди, і на них сьогодні хочуть бути схожими чеченські діти.

18 липня 1995 р., під час поховання Патріарха Володимира, УНСОвці першими беруть на себе удар озвірілого «Беркуту», захищаючи власними тілами старих, жінок і дітей. Багато УНСОвців цього дня було поранено, це ще більше зміцнило їхню рішучість.

Восени того ж 1995 р., депутати різних рівнів, члени УНА-УНСО, оголошують голодування протесту проти існуючого в Україні «беспредела». У голодуванні взяло участь понад 400 членів Організації. Більше двох сотень голодуючих пройшли через застінки антинародного режиму (3-15 діб). У результаті голодування вдалося скасувати 10 антинародних постанов уряду, у тому числі режим був змушений утриматися від підняття цін на житлово-комунальні послуги.

Весною 1996 р. президент Білорусі Лукашенко підписує низку угод з Росією, які фактично нівелюють державну незалежність Білорусі. На прохання білоруських патріотичних сил до Мінську прибувають загони УНСО. Спільними зусиллями вдається підняти широкі верстви білоруського населення проти російського імперіалізму та продажного лукашенківського режиму. У ході цих подій сім членів УНА-УНСО потрапили до мінської в'язниці, де їх утримували близько року, але білоруські патріоти усвідомили, як треба відстоювати незалежність своєї батьківщини.

Окрилені успіхом у Білорусі, російські шовіністи намагаються активізуватися в Україні. Їхньою відправною точкою стає місто Харків, де мав відбутися установчий з'їзд харківської філії ЛДПР (Жириновського). Місцеві правоохоронні органи беруть цей антиукраїнський шабаш під свій захист, але харківській команді вдається зірвати цей захід. Знову арешти членів УНСО. Проте російські шовіністи черговий раз отримують поразку в Україні.

29 грудня 1997 р., під тиском громадськості, влада реєструє УНА-УНСО як політичну партію. Це дає можливість узяти участь у парламентських виборах, але через зраду окремих керівників, відсутність коштів, через певні об'єктивні й суб'єктивні причини УНА-УНСО не вдається пройти чотирьохвідсотковий бар'єр. Незважаючи на це, УНА-УНСО продовжує боротьбу. На виборах мера Києва, весною 1999 р., УНА-УНСО завдяки вдало проведеній роботі не допускає до влади представника криміналітету — Суркіса.

У травні 1999 р. відбувається з'їзд УНА-УНСО, на якому обирається Провід та вносяться зміни до Статуту, затверджуються Організаційні Принципи УНА-УНСО. Після з'їзду ще активнішою стає діяльність організації. УНА-УНСО зупиняє «хресний хід», організований російською церквою для дестабілізації ситуації в Україні.

Незважаючи на арешти й репресії з боку антиукраїнської влади, УНА-УНСО вдається вшанувати національних героїв Ґонту і Залізняка в місті Умані.

У 2000 р. близько 150-ти унсовців дислокуються в таборах під Мінськом, ведуть підготовку до білоруської революції. Нажаль, білоруси не наважились на виступ. Ми пройшли екзамен мобілізації в умовах жорсткої конспірації. Спецслужби довго шукали УНСО на Кавказі, аж поки всі бійці не повернулись в Україну.

Вбивство Ґонґадзе, касетний скандал, спричинили масові протести та акцію «Україна без Кучми». УНА-УНСО виконує найскладніші та найнебезпечніші завдання. Апогеєм протесту стали події 9 березня 2001 року, котрі призвели до репресій проти організації. Близько трьохсот унсовців були затримані, а 19-ть з них, в тому числі члени керівництва, були засуджені до 2-3 років ув'язнення, що тимчасово ослабило організацію.

Звільнившись, активісти УНА-УНСО гуртують навколо себе якісну й дієздатну частину організації, котра взяла найактивнішу участь у президентській виборчій кампанії. Акція сумських студентів, що стала переломним моментом, робота в штабах «Нашої України», охоронні функції та силові операції під час «Помаранчевої революції», зокрема блокування Адміністрації Президента — далеко не повний перелік проведеної роботи.

15 жовтня 2005 р ХІХ З'їзд УНА, завершив процес відродження організації. Головою УНА-УНСО було знову обрано Героя України Юрія Шухевича, багатолітнього політв'язня, сина відомого головнокомандуючого Української Повстанської Армії генерал-хорунжого Романа Шухевича.

Акції[ред. код]

Наприкінці того ж року УМА організувала кілька чисельних мітингів у Тернополі та Львові, пропагандистський ефект яких був незначний, але зібрані на них пожертви дозволили видрукувати перші прокламації та розпочати випуск газети «Замкова гора». Завдання протягом 1990—91 рр. полягало в тому, щоб вийти за межі невеличкого гуртка і завоювати хоч невелику кількість прихильників. Деяким симпатикам наше прагнення створити сильну організацію, яка зробить Україну могутньою та процвітаючою — здавалося справою безнадійною.

30 червня 1991 року у Львові організацією був проведений смолоскипний похід, під час якого півтори сотні уніформованих людей рівними шеренгами пройшли центральними вулицями міста. Це був перший прорив з невідомості. Не дивно, що московське «Останкіно» три дні транслювало дану політичну акцію у теленовинах.

Невдовзі УМА була перейменована в УНА (Українська Національна Асамблея). Під час невдалого перевороту у Москві у серпні 1991 року розпочалось створення перших самооборонних структур УНСО (Українська Народна Самооборона).

Восени 1991 року в Києві розгорнула бурхливу діяльність російська патріотична організація «Отєчєствєнний форум», пов'язана з «Пам'яттю». Оскільки правоохоронні органи на подібну антиукраїнську діяльність не реагували — їх місію вирішила здійснити УНА-УНСО. У результаті продавати російську патріотичну пресу на київських вулицях стало небезпечно. Апогеєм протистояння УНА-УНСО з промосковськими елементами став розгін унсовцями конгресу «Отєчєствєнний форуму», який проходив у Київському Політехнічному інституті. «Побоїще в КПІ», яке завершилося повною перемогою УНСО, зупинило поширення російського фашизму в Україні і недаремно ця подія була широко висвітлена у більшості російських та українських засобів масової інформації. Остання крапка в цій історії була поставлена у листопаді 1991 року, коли унсовці розігнали в Києві мітинг російських націонал-фашистів, що привело до перших недовготривалих арештів УНСО. Але російський фашизм в Україні не пройшов. Ці події дали можливість зрозуміти, що силу можна зламати тільки силою і що успіх гарантований лише тому, хто виявить достатньо рішучості і мужності.

Навесні 1992 року, коли розпочалася перша активізація сепаратистів у Криму, до УНА-УНСО звернувся Київський Патріархат Української Православної Церкви з проханням забезпечити охорону священикам, які повинні були освятити в Севастополі місце розстрілу у 1918 році українських моряків більшовиками. Провід УНА-УНСО сприйняв дану пропозицію досить доречною і вирішив заочно вивчити проблему кримського сепаратизму, оскільки пани з київської постсовіцької влади на таку проблему не бажали звертати уваги. Тому в якості охорони священиків організація намітила 700 людей з УНСО, які були посаджені в спеціальний туристичний потяг і відправлені у Крим. Вперше в Україні відправлявся такий спеціальний поїзд. У деяких областях приєднувалися нові групи соратників нашої боротьби. Неодноразово виникали серйозні перепони, спровоковані людьми, які не бажають добра нашому народу, але після того, як члени УНСО у відповідь блокували залізницю — поїзд продовжував свій рух на південь. У день прибуття УНА-УНСО в Севастополь місцеві сепаратисти закликали населення прийти на мітинг для організації спротиву нашому хресному ходу, але при появі перших наших уніформованих колон — мітингуючі розбіглися у різні сторони. Священики виконали благородну місію і через добу вони разом з охороною прибули до Києва. Після успішного організованого відвідання Криму організація стає відомою в межах усієї України і багато хто починає усвідомлювати в ній зародок майбутньої сили, яка наведе порядок в державі і нікому не дозволить її розчленовувати.

Тої ж весни, в розпал збройного Придністровського конфлікту загони УНСО переходять кордон України з Молдовою і беруть під захист українців Придністров'я. Організація отримує перший бойовий досвід. Але найголовніше — УНСО сприяє підйому національного патріотизму в місцевих українців і закладає гранітний фундамент майбутнього повернення Придністров'я до складу України. Одночасно УНА-УНСО організовує повернення тисяч і тисяч українських офіцерів з гарячих точок СНД в Україну і проводить політичну кампанію на збереження національного військово-промислового комплексу та припинення вивозу ядерної зброї до Росії, що, звичайно, суперечить інтересам вашігтонського, московського та тель-авівського імперіалізмів. На початку 1993 року УНА-УНСО сприяє створенню Національної профспілки Офіцерів України та організовує супротив руйнуванню військових училищ. Ця лінія знаходить значну підтримку у середовищі прогресивного офіцерства.

Набравши серйозної політичної ваги, організація активно виступає на захист інтересів простого народу і в багатьох регіонах очолює боротьбу з мафіозними кланами, які, окопавшись при владі, наживаються за рахунок пограбування мільйонів і мільйонів співвітчизників.

На початку липня 1993 року, відчуваючи наростаючу загрозу Російської імперії для України, УНА-УНСО направляє на допомогу Грузії проти московських агресорів добровольчий корпус «Арго», який бере участь у боях під Сухумі. В цій війні семеро українських добровольців з УНСО гинуть смертю героїв з твердою вірою в успіх розпочатої нами справи. Імена цих бійців назавжди залишаться світлими орієнтирами для прихильників нашої боротьби.

Переломною віхою в історії організації стає 9-та сесія УНА. Виступаючи на ній, один з лідерів УНА-УНСО скаже «…я бачу в цій залі ветеранів багатьох бійок і воєн. Я бачу людей, котрі пройшли через камери та суди. Внутрішнім слухом я чую постріли Придністров'я і Кавказу. Я бачу людей, котрі пройшли через небезпеку. Я бачу людей, котрі мають такий досвід боротьби, якого більше в цій країні не має ніхто. Я бачу людей, котрі знають, що таке переживати поразки і що таке одержувати перемоги. Я бачу і тих, кого нема з нами, хто воює зараз на Кавказі і, можливо, саме в цю хвилину веде бій. Я бачу тих, хто томиться у смердючих камерах за те, що вони мали людський гонор і вміли не схилятися. Я бачу людей, які вже не зламаються. Я бачу те, чого іще ніхто не бачить в Україні і чого так багато людей боїться — я бачу обличчя молодої нації. Це ваше обличчя, панове!».

У вересні 1993 року чисельні уніформовані колони УНА-УНСО підходять до будинку Верховної Ради. Тисячі «беркутівців» теж стягуються під Верховну Раду, УНА-УНСО робить виклик Верховній Раді. Верховна Рада у відповідь приймає закон про заборону нелегалізованих формувань, маючи на увазі УНА-УНСО.

З середини 1993 року УНА-УНСО отримує перші успіхи в робітничих колах. В результаті центр ваги політичної діяльності УНА зміщується із заходу і центру України у східні регіони, зокрема на Донбас. Проповідування модернізованих до сучасного стану націоналістичних ідей з пріоритетом прав сильної централізованої держави, а не етнічного чинника, хоч він теж не другорядний, знаходить відгук у шахтарів. Зав'язуються тісні контакти і взаємодія організацій з окремими лідерами шахтарського страйкового руху. Спекулятивна влада, яку УНА-УНСО називає антинародним режимом, врешті починає бачити свого ворога № 1. Масові арешти і розгони мітингів УНА-УНСО у багатьох регіонах стають звичним явищем. Проте, всі спроби зупинити УНА-УНСО із застосуванням насильства закінчується невдачею або призводять до прямо протилежних результатів. Організація продовжує набирати сили і впливу, а популярність її зростає.

У лютому 1994 року відбувається масове затримання на Лисій горі під Києвом 25 активістів УНА-УНСО. Одночасно розгромили штаб-квартиру, конфіскували партійні гроші, провели масові обшуки. Цим завдається сильний удар по передвиборчій кампанії УНА-УНСО до ВР, яка цими протизаконними діями була фактично зірвана. Значна частина затриманих перебуває під арештом досьогодні. Але антинародний режим не обмежується тільки подібними діями. В березні 1994 року у Тернополі був здійснений терористичний замах на капітана національної гвардії В'ячеслава Жижана, прихильника боротьби УНА-УНСО, якому на вулиці прострелили голову. Проте, незважаючи на терор, масові арешти, виборчу фальсифікацію, тотальне поливання брудом з тисяч і тисяч відер у перекуплених засобах масової інформації, популярність організації невпинно зростає і в травні 1994 року перших три народних депутати від УНА-УНСО — Вітович, Ілясевич і Тима — вступають у сесійний зал Верховної Ради.

Саме в цей час, у зв'язку з сепарацією Криму, ситуація в Україні досягає критичної точки. Як піде далі розвиток кримських подій — передбачити важко. Але ще в січні 1994 року лідер організації провів у Москві переговори з Ісламською Партією Відродження (ІПВ), яка є найвпливовішою мусульманською політичною силою на території Середньої Азії і Російської Федерації. УНА-УНСО та ІПВ прийняли політичну декларацію, у якій заявлено про наявність спільних інтересів двох організацій у постсовіцькому суспільстві. Ісламісти визнали Крим неподільною частиною суверенної України. В результаті деякі політологи зробили висновок, що з цього часу УНА-УНСО придбала важливий інструмент вирішення кримської кризи.

Кримський заколот співпав з глибокою кризою жанру демократичних організацій, які вичерпали свою місію. Демократи програють противнику, який озброєний з ніг до голови і який має свою ідею, нехай навіть у тисячу разів злочиннішу. Цей противник успішно штурмує існуючий демократичний устрій і готовий йти до кінця. Противником цим є комуністичний табір, який діє організовано і на чолі якого стоїть єдине централізоване керівництво. І поки проти цього централізованого табору ми виступаємо роздільно, окремими невеликими загонами, без ідеї, без дисципліни, ні про який успіх не може бути й мови. У червневих виборах 1994 року до місцевих органів влади по Україні обрано десятки членів та прихильників УНА-УНСО.

На початку жовтня делегація УНА побувала на Закавказзі — відвідала Азербайджан, Вірменію та Чечню. Під час бесіди з президентом Чечні Джохаром Дудаєвим було досягнуто домовленості про проведення з 7 по 10 жовтня у Грозному Конференції поневолених народів. Результатом зустрічі з офіційними чинниками у Вірменії була домовленість про можливість передачі на Батьківщину військовополонених-українців, що брали участь у вірмено-азербайджанській війні на боці Азербайджану.

29 жовтня у Києві відбулась ХІ-та Сесія УНА. По її завершенні на площі Святої Софії було освячено ікону Покрови Богородиці Унсовської, і з того часу 29 жовтня — храмове свято УНСО.

Візити представників УНА-УНСО у Чечню стають регулярними. Духовна та гуманітарна допомога УНА-УНСО чеченському народові значно посилюється, особливо з початком російсько-чеченської війни. Громадяни України, що є членами УНСО беруть участь у бойових діях у Чечні проти російських окупантів. СБУ та ФСК влаштовують масштабні операції з метою паралізувати дії УНА-УНСО по підготовці широкої гуманітарної допомоги чеченському народові. Міністерство оборони України зі своїми російськими «паханами» розкручують кампанію вербування українських військовослужбовців для участі в російсько-чеченській війні на боці Росії — як наслідок — десятки цинкових трун надходять в Україну з Чечні.

У той час, в Україні, у Львові від руки п'яного міліціонера гине стрілець УНСО «Непогода». У день поховання до міста з'їхались сотні членів УНА-УНСО з цілої України. На Личаківському цвинтарі з'явився третій унсовський хрест.

Наприкінці грудня сталося неймовірне — Міністерство юстиції зареєструвало всеукраїнську партію Українська Національна Асамблея. На початку січня 1995 року у Львові після спланованої провокації заарештовано керівників ЛКК УНСО — М.Лева та С.Грінчука. Після трьохмісячного безпідставного утримання в СІЗО відбувся суд, на котрому усі звинувачення з хлопців було знято, окрім «унсовської» статті 187 КК України.

Визначальною стала інспекційна поїздка керівників та депутатів від УНА південними областями України. Відбулись численні зустрічі з громадськістю в Дніпропетровську, Дніпродзержинську, Жовтих Водах, Кривому Розі, Павлограді, Херсоні, Миколаєві та інших населених пунктах. Безпосередня роз'яснювальна робота серед людей засвідчила, що на противагу словесному пустоблуддю «лівих» та «правих», здорові ідеологічні доктрини УНА-УНСО знаходять все ширшу підтримку серед простої робочої людності Півдня України.

6 квітня на сесії ВР України у знак протесту проти порвання прапора України у Державній Думі Росії, депутатами від УНА-УНСО було демонстративно знищено триколірне полотнище Росії, яким Кремль узурпативно прикриває свої злочини проти загальнослов'янських інтересів. Аналогічну акцію протесту було здійснено депутатами від УНА-УНСО Рад усіх рівнів у різних областях, районах і селах України.

Численні звинувачення Організації засобами масової інформації у «фашизмі» спонукали до проведення 15 квітня у Києві Антифашистського конгресу УНА, де присутні мали змогу переконатись у воістину антифашистській суті УНА-УНСО.

На початку червня голову політичної референтури УНА — Анатолія Лупиноса було заарештовано російськими спецслужбами при спробі вивезти чергову партію чеченських дітей з Чечні у Дагестан. Пан Анатолій відсидів два тижні у фільтраційному таборі у Махачкалі. Дякуючи численним протестам з боку українських і російських громадян, відомого правозахисника було звільнено.

Під час поховання Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Володимира (Романюка) 18 липня антинародним режимом було побито мирну поховальну процесію, що прямувала до Святої Софії Київської, щоб там здійснити поховання Патріарха. Стрільці УНСО своїми тілами обороняли жінок, стариків, дітей від гумових кийків «Беркута». Силами УНА-УНСО Патріарха було поховано біля Святої Софії. Під час подій 18 липня арештовано 15 членів УНСО, над котрими в міліції проводились фізичні знущання. Ці події ще раз засвідчили, що шовіністично налаштований до народу режим здатен на будь-яку підлість. 22 липня під час траурного мітингу на Софіївській площі Провідник УНА-УНСО сказав найсуттєвіші для нації слова: «Будьте солідарні і рішучі!».

6 вересня виконуючим обов'язки міністра юстиції В.Чернишем було підписано наказ про зняття з державної реєстрації Всеукраїнської політичної партії УНА. Мотивації даного рішення безапеляційно абсурдні: мовляв, УНА невірно зареєстрована попереднім міністром юстиції. У зв'язку з цим УНА-УНСО розпочала ненасильницьку акцію масових голодувань протесту у Києві, на майдані Незалежності, і у ряді областей України. Усіх голодаючих на місці арештовували і відвозили у в'язниці. Без суду і слідства членам УНА-УНСО давали від 5 до 15 діб арешту. 26 вересня на майдані Незалежності було заарештовано Провідника УНА-УНСО і посаджено у в'язницю на 15 діб. Загалом 25O членів УНА було ув'язнено за участь у голодуванні.

У 1996 році однією із найважливіших політичних акцій УНА стала боротьба з російським імперіалізмом на теренах братньої Білорусі. Після того, як недолуга та бездарна політика «бацькі Лукашенка» призвела майже до повної ліквідації самостійного існування цієї країни, УНА-УНСО надала посильну допомогу та професійні кадри для розгортання проукраїнського націонал-радикального білоруського руху. Відомі події у Мінську 26 квітня 1995 року обійшлися не без участі українських добровольців — членів УНА.

У 1997—1998 році Українська Національна Асамблея переживає період внутрішньої переструктуралізації — з організації було виключено кілька опортуністичних груп, котрі хотіли звести рух на рівень примітивного політичного сектантства. Проте на кінець 1998-го спостерігається новий спалах активності УНА, котрий проявився у різних іпостасях — починаючи від випуску чергового числа журналу «Націоналіст» та періодичного інформаційного обіжника «Наша боротьба» (м. Львів), та закінчуючи пікетуванням посольств Іспанії і Великобританії з вимогами звільнення з лондонських катівень чилійського національного героя генерала та сенатора Аугусто Піночета.

Особливого розголосу набрала діальність Львівської обласної організації УНА, пов'язана із боротьбою проти помпезного увіковічнення пам'яті польських фашистів, котрі на початку 20-го століття здійснили ганебну спробу окупації Західної України. У листопаді 1998 року група активістів УНА, членів УНСО та інших політично небайдужих громадян здійснили законний демонтаж антиукраїнських написів на Личаківському цвинтарі.

Протягом останнього часу відбулася активізація зовнішньополітичної діяльності Організації — представницька делегація Проводу відвідала Югославію з метою ознайомлення із станом справ у цій братній слов'янській країні, котра віднедавна стала об'єктом інтенсивного та безпрецедентного тиску з боку США, НАТО та інших репресивно-імперіалістичних структур Заходу. Було проведено численні зустрічі та налагоджено перспективні контакти із керівниками націонал-радикального та правозахисного рухів Балканського регіону.