Джохар Дудаєв

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Джохар Дудаєв
Dudin Musa-khant Dƶoxar
Дудин Муса-кӀант Джохар
Джохар Дудаєв
Фото Джохара Дудаєва 1 січня 1995 року
Прапор
1-й Президент Чеченської республіки Ічкерія
27 жовтня 1991 — 21 квітня 1996
Попередник: Посада заснована
Наступник: Зелімхан Яндарбієв (в. о.)
Аслан Масхадов
 
Партія: КПРС (19681991)
Національність: чеченець
Віросповідання: Іслам
Народження: 15 лютого 1944(1944-02-15)
Первомайське, Галанчозький район, Чечено-Інгушська АРСР, Російська РФСР, СРСР
Смерть: 21 квітня 1996(1996-04-21) (52 роки)
Гехі-чу, Чеченська республіка Ічкерія
Батько: Муса
Дружина: Алла Федорівна Кулікова
Діти: Два сини та донька
 
Військова служба
Роки служби: 19621990
19911996
Приналежність: Прапор Радянської армії Радянська армія
ЗС ЧРІ
Звання: Генерал-майор авіації Генерал-майор авіації
Генералісимус
Командував: 13-ю Гвардійською ВБД
31-ю ВБД
326-ю Тернопільською ВБД
Битви: Холодна війна
Афганська війна
Перша чеченська війна
 
Автограф: Автограф
 
Нагороди:
Орден Червоного Прапора
Орден Червоної Зірки
Медаль «Воїну-інтернаціоналісту від вдячного афганського народу»

Джоха́р Дуда́єв (чеч. Dudin Musa-khant Dƶoxar, Дудин Муса-кӀант Джохар[1][2][3]; нар. 15 лютого 1944, с. Первомайське, Галанчозький район, Чечено-Інгушська АРСР, Російська РФСР, СРСР — пом. 21 квітня 1996, Гехі-чу, Чеченська республіка Ічкерія) — чеченський військовий, державний та політичний діяч, лідер чеченського визвольного руху у 1990-х роках, перший президент Чеченської Республіки Ічкерія. У минулому Джохар був генерал-майором авіації Радянської армії.

За національною ознакою Джохар разом з родиною та усім своїм народом у віці восьми днів від роду був депортований до Казахської РСР. Згодом через це ж йому було відмовлено у вступі до військової академії. З 1962 року, аж до Розпаду СРСР він служив у Військово-повітряних силах СРСР, дослужившись до звання генерал-майора авіації. Командував бомбардувальними дивізіями, які знаходилися у місті Полтава та Тарту. Під час служби в останній дивізії він керував авіабазою радянських стратегічних бомбардувальників Ту-22, які були призначені для Холодної війни. Тоді ж Дудаєв брав участь у розробці плану килимових бомбардувань 1986 року під час Афганської війни років. Після розпаду СРСР Дудаєв став одним із лідерів Чечні, а вже 27 вересня 1991 року він став президентом Чеченської республіки Ічкерія. Однак, московська влада не визнала Ічкерію, в зв'язку із чим почалась Перша чеченська війна. У ході цієї війни Дудаєва було вбито російськими військовими. Однак, за деякими даними, чеченський державний діяч, вижив у ході нападу на нього та переїхав за кордон.

Кавалер низки державних орденів СРСР. Зокрема, ордену Червоного Прапора, а також ордену Червоної Зірки. Його ім'ям названо близько 19 вулиць, алей та площ у різних містах країн Європи — Боснії і Герцеговині, Латвії, Литві, Польщі, Туреччині, Україні тощо.

Житєпис

Перші роки

Джохар Дудаєв народився 15 лютого 1944 року у селі Первомайське Галанчозького району(ru) Чечено-Інгушської АРСР, Російської РФСР (нині село Ялхорі(ru), Ачхой-Мартановського району Республіки Чечня Російської федерації), ставши сьомою дитиною у сім'ї серед дев'яти братів та сестер. Через вісім днів після народження Джохара, 23 лютого, родину Дудаєвих було депортовано у Павлодарську область Казахської РСР разом із іншими малими народами СРСР — балкарцями, інгушами, калмиками, кримськими татарами тощо. Відтак в Казахтані Джохар та його родина разом зі своїм народом та багатьма іншими прожив у засланні 13 років.

1957 року було відновлено знищену Чеченську автономну республіку й чеченці мали нагоду повернутися на рідні землі, що й зробила сім'я Дудаєвих. Вони оселилися у місті Грозному. Через два роки підліток закінчив середню школу № 45. Після цього Джохар вивчився на електрика й почав працювати у будівельно-монтажному управлінні № 5, поєднуючи роботу з освітою у вечірній школі № 55. У 1960 році Джохар Дудаєв вступив на фізико-математичний факультет Північно-Осетинського педагогічного університету(ru) у Владикавказі. Прослухавши річний курс лекцій з профільної підготовки, 1962 року хлопець вступив до Тамбовського вищого військового авіаційного інженерного училища(ru), де провчився до 1966 року. Сам Джохар вчився в училищі на відмінно, тому при видачі дипломів чеченському льотчику диплом видавав український льотчик-ас, герой Німецько-радянської війни, тричі Герой Радянського Союзу, Іван Кожедуб.[4]

Радянська армія

З 1966 року до 1970 року Дудаєв служив у 52-му інструкторському важкому бомбардувальному полку, що базувався на авіабазі «Шайковка»(en) у Калузькій області, де починав помічником командира літака. Наступного, 1967 року, Джохар одружився з донькою офіцера, Аллою Федорівною Куліковою(ru). Згодом у сім'ї народилося двоє синів — Авлур і Дегі, а також донька Дана. У 1971 році Дудаєв забажав продовжити навчання в авіаційній академії, проте через заборону чеченцям бути старшими командирами, йому це не вдалося. Через це Джохар вирушив у Москву, вимагаючи зустрічі з тодішнім міністром оборони СРСР Андрієм Гречком. Прочекавши у столиці близько тижня, Дудаєв потрапив на прийом до генерал-майора Дмитра Язова, який, подивившись документи, відразу дав згоду.

З 1970 року майбутній президент проходив службу у 1225-му авіаполку важких бомбардувальників на авіабазі «Белая»(en) на Забайкаллі. У 1974 році Джохар закінчив командний факультет Військово-повітряної академії імені Ю. Гагаріна. У 1225-му полку, який знаходився поблизу Іркутська, чеченський льотчик стрімко підіймався по кар'єрній драбині: був командиром авіаполку (19761978), начальником штабу (19781979), командиром загону (19791980), командиром полку (19801982). У 1982 році у тому ж гарнізоні під Іркутськом Дудаєв був призначений начальником штабу 31-ї дивізії важких бомбардувальників 30-ї повітряної армії. А вже у 1985 році він був переведений до Полтавської дивізії важких бомбардувальників.

У 1987 році Джохара Дудаєва було підвищено у званні до генерала та призначено командиром 326-ї Тернопільської дивізії важких бомбардувальників 46-ї повітряної армії стратегічного призначення. Дивізія базувалася у місті Тарту Естонської РСР, де Дудаєв також був начальником воєнного гарнізону міста. В Естонії Джохар керував авіабазою радянських стратегічних бомбардувальників Ту-22, які були призначені для можливого ядерного бомбардування європейських столиць у ході Холодної війни. З тієї ж авіабази проводилися килимові бомбардування 1986 року під час Афганської війни 1979—1989 років, план яких також розробляв Дудаєв. У Тарту радянський генерал вивчив естонську мову. Вже під час парламенту(ru) Дудаєв проігнорував наказ радянського керівництва на блокування естонського телебачення та недопущення відновлення незалежності Естонії(ru). Замість того він направив туди польову кухню. У 1989 році Дудаєв отримав звання генерал-майора авіації.

У 1990 році 326-у Тернопільську дивізію важких бомбардувальників було виведено з Естонії після відновлення її незалежності, а сам чеченський військовик звільнився у запас. За словами самого Дудаєва, його звільнення було напряму пов'язано з національно-визвольним рухом у Балтійських країнах, а також за проханням представників власного народу.[4]

Початок політичної діяльності

У травні 1990 року Дудаєв повернувся у Грозний і почав займатись політикою. 23 листопада 1990 року на запрошення ідеологів Загальнонаціонального конгресу чеченського народу(en) Зелімхана Яндарбієва та Мовладі Удугова(en) генерал прибув на I-й Чеченський національний з'їзд.[4] Через два дні, 25 листопада, з'їзд обрав керівний орган — виконавчий комітет, головою якого було обрано Дудаєва. А вже 27 листопада члени виконавчого комітету одноголосно прийняли декларацію про заснування та суверенітет Чеченської Республіки Нохчі-Чо. Вже у липні того ж року, на другому засіданні Загальнонаціонального конгресу, було заявлено, що Чеченська республіка не буде входити до складу СРСР або РРФСР.

З 19 до 21 серпня 1991 року в Москві пройшла невдала спроба державного перевороту після чого було засновано Державний комітет з надзвичайного стану. У той же час Чечено-Інгуський республіканський комітет КПРС, Верховна Рада та уряд автономної республіки підтримали рос. ГКЧП. У свою чергу Загальнонаціональний конгрес виступив проти комітету, який намагався втримати від розпаду СРСР, а також зажадав розпуску уряду республіки і виходу зі складу СРСР та РРФСР. Вже 4 вересня після багатоденного мітингу Дудаєв оголосив про розпуск Верховної Ради, а через два дні будівлю засідань Ради було захоплено мітингувальниками та гвардійцями Загальнонаціонального конгресу. 6 вересня відтак вважалося днем незалежності республіки. Вже 17 вересня було призначено позачергові вибори президента та парламенту республіки. Їх планувалося провести через десять днів 27 вересня. Призначеного дня пройшли, як президентські, так і парламентські вибори. За даними Чечено-Інгуської Центральної виборчої комісії у виборах узяло участь 72% виборців, з яких 90,1% віддало свій голос на президентських виборах за Джохара Дудаєва. Щоправда, його конкуренти заявляли про фальсифікації[5].

Президентство

У той же час 8 жовтня Верховна Рада РФРСР визнала єдиним законним органом влади у республіці розігнану Верховну Раду. На її ж підтримку вступили проросійські політики, які почали формувати власні парамілітарні збройні формування.[5] 1 листопада 1991 року Дудаєв підписав свій перший указ «Про заяву суверенітету чеченської Республіки», яким проголосив незалежність Чеченської республіки Ічкерія від Російської Федерації. 7 листопада 1991 року російський президент Борис Єльцин видав наказ про введення надзвичайного стану в Чечні, що означало незгоду Московської влади з незалежністю чеченського та інгуського народів. У відповідь на це президент Ічкерії ввів у своїй країні воєнний стан. Однак, на той час у найвищому законодавчому органі Росії, Верховній Раді, найбільшу кількість депутатів складали противники тодішнього президента, через що його указ не було затверджено, що означало, майже визнання незалежності Ічкерії.[4] Тоді ж у Чечню було направлено два літаки з військами спеціального призначення, які приземлилися на аеродромі в селищі Ханкала(en), але спецпризначенці були заблоковані противниками російської влади. У той же час місцева чеченська влада націоналізувала всю російську військову техніку та зброю на території Чечні. Вже 3 березня наступного, 1992 року, Джохар Дудаєв зголосився сісти за стіл переговорів з московським керівництвом, однак, за умови, що ті визнають незалежність Чечні.[5]

12 березня 1992 року парламент Чечні прийняв конституцію країни. Згодом чеченська влада без спротиву узяла під контроль усі російські військові частини, які знаходилися у Чечні.[4] До 8 червня 1992 року усі федеральні війська покинули територію гірської республіки, залишивши там усю техніку, зброю та боєприпаси.[5] Однак, через загрозу справжньої війни з Росією, яка не бажала визнавати незалежності Ічкерії, Дудаєву довелося ввести пряме президентське правління та комендантський час у країні. Так 7 квітня 1993 року президент розпустив уряд, парламент, конституційний суд, а також Грозненське міське зібрання.

11 грудня 1994 року між Російською Федерацією та Чеченською республікою Ічкерія розпочалася війна. Від її початку за колишнім радянським генералом Дудаєвим полювали російські спецслужби. Ними ж було здійснено три невдалі замахи на життя президента Чечні.[4]

«Дудаєв був добре підготовлений офіцер. Він закінчив академію імені Гагаріна, гідно командував полком і дивізією. Твердо керував авіаційною групою при виведенні радянських військ з Афганістану, за що був нагороджений орденом Бойового Червоного Прапора. Його вирізняли витримка, спокій і турбота про людей. У його дивізії була обладнана нова навчальна база, облаштовані їдальні та аеродромний побут, наведений твердий статутний порядок у гарнізоні Тарту. Джохару заслужено було присвоєно звання генерал-майора авіації», — згадував Герой Росії генерал армії Петро Дейнекін[6]. У березні 1991 року Дудаєв зажадав саморозпуску Верховної Ради Чечено-Інгуської Республіки. У травні звільнений у запас генерал приймає пропозицію повернутися в Чечню і очолити громадський рух. 9 червня 1991 на другій сесії Чеченського національного з'їзду Дудаєв був обраний головою Виконавчого комітету ОКЧН (Загальнонаціональний конгрес чеченського народу), в який був перетворений колишній виконком ЧТВ. З цього моменту Дудаєв як керівник Виконкому ОКЧН почав формування паралельних органів влади в Чечено-Інгуській АССР, заявивши, що депутати ВР ЧІР «не виправдали довіри»[7] і оголосивши їх «узурпаторами». 19 серпня з ініціативи Вайнаської демократичної партії на центральній площі Грозного почався мітинг на підтримку російського керівництва, але після 21 серпня він став відбуватися під гаслами відставки Верховної Ради разом з його головою. 4 вересня відбулося захоплення грозненського телецентру та Будинку радіо. Джохар Дудаєв зачитав звернення, в якому назвав керівництво республіки «злочинцями, хабарниками, казнокрадами» і оголосив, що з 5 вересня до проведення демократичних виборів влада в республіці переходить в руки виконкому та інших загальнодемократичних організацій[8]. 6 вересня Верховну Раду ЧІАССР розігнали озброєні прихильники ОКЧН. Дудаєвці побили депутатів і викинули у вікно голову Грозненської міськради Віталія Куценка. У результаті глава міста загинув, а більше 40 депутатів отримали травми. Через два дні дудаєвці захопили Аеропорт «Північний» і ТЕЦ-1, блокований центр Грозного[7]. 1 жовтня 1991 року рішенням Верховної Ради РРФСР Чечено-Інгуська Республіка була розділена на Чеченську та Інгуську Республіки (без визначення меж).

Вбивство

Наказ про вбивство Джохара Дудаєва було видано особисто президентом Російської Федерації Борисом Єльциним. 21 квітня 1996 року співробітники Федеральної служби контррозвідки Росії(en)[9] запеленгували сигнал супутникового телефону Джохара Дудаєва у районі села Гехі-Чу(ru), яке знаходилося у 30 кілометрах від міста Грозний. Через це одразу ж у повітря було піднято два літаки Су-25 з ракетами. Дудаєв загинув від вибуху ракети під час розмови по телефону з депутатом Державної думи РФ, Костянтином Боровим.[4]

Кілька людей, які організували цю операцію, зокрема головком ВПС В.Михайлов, стали Героями Росії[10].

Вплив вбивства на подальші події

Через чотири місяці після смерті між Російською Фередацією та Чеченською республікою Ічкерією було підписано, так звані, Хасавюртовські угоди(en), які призвели до закінчення російсько-чеченської війни й виводу федеральних військ з території республіки. Після смерті Дудаєва у владі невизнаної республіки збільшився ухил у релігійну сторону. До влади в Ічкерії прийшли прихильники ваггабізму, які перевели чеченський національно-визвольний рух на рівень світового ісламського тероризму.[9]

Маргінальні версії щодо подальшої долі Дудаєва

Майже відразу після загибелі чеченського лідера з'явилися версії, що він, нібито, насправді залишився живим. Там у липні 1996 року свояк президента Дудаєва, Салман Радуєв, який на той час також вважався загиблим, на прес-конференції у Грозному на Корані поклявся, що Джохар живий. Також він повідомив, що 5 липня, через три місяці після, нібито, ліквідації президента, зустрічався з президентом Ічкерії в одній з європейських країн. За його словами, поранений генерал був вивезений з країни представниками ОБСЄ й збирається неодмінно повернутися. Таке зізнання Радуєва викликало великий резонанс у пресі, однак, жодного підтвердження його слів не з'явилося.

У серпні 2001 року поновилися розмови, про те, що Дудаєв живий. Багато у чому цьому слугувала заява маріонеткового управлінця Чечні, Ахмата Кадирова. За його словами, він не має підтверджень, що Дудаєв загинув, а також припустив, що «вбивство Дудаєва напряму пов'язано із виборами президента Росії 1996 року». Так, як стверджував Кадиров, передвиборчий штаб Єльцина порадив йому почати переговори з будь-ким із представників Чеченської влади, окрім Дудаєва, адже він вважався у Кремлі ініціатором конфлікту. Однак, Кадиров, як і перед тим Радуєв, не надав жодних доказів того, що перший президент незалежної Чечні живий.

Окрім того, у вересні 2003 року у російському Оперативному штабі Чеченської республіки по проведенню контртерористичної операції(ru) заявив, що має інформацію про те, що двійник Дудаєва має з'явитися у Панкіській ущелині(ru), у Грузії. Також цей оперативний штаб заявив, що двійника Джохара хочуть показати турецьким телеканалам задля дестабілізації перед виборами у Чечні(ru).[4]

Нагороди та почесні звання

Особисте життя

Родина:

  • Муса Дудаєв — батько Джохара Дудаєва.
  • Бекмурзa Дудаєв — брат Джохара Дудаєва.
  • Мaхaрбі Дудаєв — брат Джохара Дудаєва. У 1995 році був зaтриманий російськими силовиками й був поміщений у СІЗО Лефортово.
  • Ахмет Дудаєв — небіж Джохара Дудаєва. У березні та квітні 1996 року працював головою СІЗО Департаменту державної безпеки Чеченської республіки Ічкерія.[11]
  • Алла Дудаєва(ru) (у дівоцтві Кулікова) — дружина Джохара Дудаєва, донька радянського офіцера. Алла та Джохар одружилися 1967 року. Алла Федорівна художниця, поетеса, телеведуча. Після смерті свого чоловіка Алла випустила книгу спогад «Джохар Дудаев. Миллион первый».
  • Авлур Дудаєв — старший син Джохара та Алли Дудаєвих. Вважається, що Авлур помер під час першого місяця Першої чеченської війни, яку розпочала Російська Федерація проти Чеченської республіки Ічкерія 1 грудня 1994 року. Однак, за іншими даними, що старший син президента, поранений, був перевезений за кордон, а згодом отримав громадянство Литви й залишився там жити.
  • Дегі Дудаєв — молодший син Джохара та Алли Дудаєвих.
  • Дана Дудаєва — дочка Джохара та Алли Дудаєвих.[4]

Вшанування пам'яті

Географічні об'єкти

Докладніше у статті Вулиця Джохара Дудаєва

В усьому світі існує багато об'єктів вшанування пам'яті лідера чеченського народу та першого президента Чеченської республіки Ічкерія, Джохара Дудаєва. Окрім безлічі меморіальних дощок існує близько 19 вулиць та майданів, присвячених чеченському державному діячу. Такі приклади є у Литві (міста Вільнюс, Друскінінкай та Каунас), Боснії і Герцеговині (місто Горажде). Навесні 1996 року рішенням Львівської міської ради «вулицю Лермонтова» було перейменовано на вулицю Джохара Дудаєва. У квітні того ж року за пропозицією депутатів Ризької міської думи алея Космонавтики (латис. Kosmonautikas gatve) була перейменована на алею Джохара Дудаєва(lv). За даними газети «Известия» у Стамбулі, Анкарі та Бурсі існують шість вулиць та два парки, названі на честь Дудаєва. До початку 2000-х років у Чечні також існувало дві вулиці у місті Грозному та Аргуні. Також існує вулиця в Івано-Франківську. А 17 березня 2005 року Варшавська міська рада(en) назвав одну зі своїх площ імені Дудаєва(ru).

Після перебування Джохара Дудаєва в Естонії його ім'ям було названо багато об'єктів. Зокрема, велика кімната у домі, де нині знаходиться готель «Барклай», була штабом генерала під час «Співочої революції» й нині має назву «Дудаєвський люкс». А на стіні цього готелю 20 липня 1997 року було встановлено першу меморіальну дошку, присвячену президенту Дудаєву. На самій же дошці написано: «У цьому домі працював у 1987–1991 роках перший президент Чеченської Республіки Ічкерія генерал Джохар Дудаєв».[4]

В літературі

Дитинство Джохара описане в книзі для дітей «Богдан Логвиненко про Нестора Махна, Шарля де Голля, Олеся Бердника, Джохара Дудаєва, Романа Шухевича»[12].

Džohara Dudajeva gatve.jpg
Dzhokhar Dudayev tablet at Barclay hotel in Tartu-edit.JPG
Dzokhar Dudayev monument Vilnius.jpg
Інформаційна дошка на алеї
Джохара Дудаєва
(ru) у Ризі
Меморіальна дошка на домі,
де працював Дудаєв, місто Тарту
Пам'ятник Дудаєву у Вільнюсі

Миротворчий батальйон імені Джохара Дудаєва

Докладніше у статті Батальйон імені Джохара Дудаєва

Примітки

  1. Написання імені в сучасній чеченській мові варіюється між Джохар[1], ДжовхӀар[2], Джовхар[3] та Жовхар[4].
  2. Приклад написання імені чеченською латинкою.
  3. Приклад написання імені на чеченській версії сайту Радіо Свобода
  4. а б в г д е ж и к л Переломов С. Джохар Мусаевич Дудаев. poltava-arenda.com.ua (ru). 
  5. а б в г Черкасов А.В., Орлов О.П., 1998
  6. «Донецкий коммуникационный ресурс», 19.05.2008
  7. а б Чёрная книга. Чечня 1991–2000
  8. Чечено-Ингушетия: кунаки Ельцина взяли власть
  9. а б Як убили Дудаєва. 15 років тому загинув перший президент Чечні. Українська правда (ru). 21-04-2011. 
  10. Осторожней, Вас подслушивают… Записывают и снимают (шпионские заметки)
  11. Черкасов А.В., Орлов О.П., 1998, С. 96
  12. Богдан Логвиненко про Нестора Махна, Шарля де Голля, Олеся Бердника, Джохара Дудаєва, Романа Шухевича" / Богдан Логвиненко. — Київ : Грані-Т, 2010. — 76 сторінок. — Серія: «Життя видатних дітей». ISBN 978-966-465-258-9.

Посилання

Література та джерела


Попередник:
Посада заснована
Президент Чеченської республіки Ічкерія
27 жовтня 1991 — 21 квітня 1996
Наступник:
Зелімхан Яндарбієв