УНА-УНСО

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
УНА-УНСО
UNSO-emblem.svg
Голова партії: Фуштей Костянтин Костянтинович
Дата заснування: 30 червня 1990 року
Штаб-квартира: 01021, м. Київ, вул. Липська, 19/7, кв. 30а
Ідеологія: націоналізм
Інтернет-сторінка: http://una-unso.in.ua

Політична партія УНА-УНСО (Українська національна асамблея – Українська націоналістична самооборона)[1]  — українська політична партія націоналістичного спрямування. Веде свою історію з серпня 1991 року. З теперішньою назвою зареєстрована Міністерством юстиції України 20 серпня 2015.

Партія є наступницею організації УНА-УНСО Героя України Юрія Шухевича, який керував організацією до 2014 року до обрання народним депутатом України.

Громадська організація «Українська Націоналістична Самооборона (УНСО)» є силовим крилом партії. Ця організація також здійснює PR підтримку партії.

Цілі і програма[ред.ред. код]

Основними цілями партії, згідно статуту, є:[1]

  • розвиток незалежної, суверенної, правової, соціальної і демократичної держави;
  • участь у формуванні органів державної влади, місцевого та регіонального самоврядування, представництво в їх складі шляхом участі у виборах та інших політичних заходах;
  • модернізація держави за принципом справедливості, прозорості та без корупційності, а також сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, забезпечення прав людини

Програма партії побудована на принципах та засадах громадянського націоналізму.

Керівники[ред.ред. код]

Громадська організація «УНСО»

У жовтні 2014 року на Велике Коло УНСО переобрало склад Вищої Ради та затвердило Костянтина Фуштея головним командиром УНСО, Олега Білого «Ольжич» заступником, Ярослава Лагнюка — головою виконкому. До вищої ради ввійшли також Роман Король «Терен» та Валерій Бобрович «Устим».

Партія УНА-УНСО

В державному реєстрі зазначені такі відомості про склад керівних органів партії:[2]

Фуштей Костянтин Костянтинович народився 28 лютого 1974, був членом політичної партії Українська Національна Асамблея, проживає в місті Вінниці.[3]

Поточна діяльність[ред.ред. код]

Нові добровольці проходять виховні патріотичні та військові вишколи у навчальному центрі УНСО у Вінниці і згодом вирушають на схід.

УНА-УНСО проводить благодійні акції, марші протесту, співпрацює з волонтерами, благодійними організаціями, навчально-виховними закладами, іншими громадськими організаціями та політичними партіями правих сил.

Партія розбудовує мережу осередків.

Історія[ред.ред. код]

Докладніше у статті Історія УНА-УНСО

30 червня 1990 було утворено Українську Міжпартійну Асамблею (УМА), котра об'єднала різні патріотичні групи, організації та партії. 19 серпня 1991 для боротьби з ГКЧП УМА створила загони Самооборони — УНСО.

8 вересня 1991 УМА перейменовувалася в Українську Національну Асамблею а УНСО стає її структурним силовим підрозділом. Організація отримала народну назву УНА-УНСО.

В 1992 стрільці УНСО брали участь в успішному умиротворенні кримських сепаратистів, придушенні сепаратистського руху на Закарпатті, який керувався представниками УПЦ Московського Патріархату.

З початку конфлікту в Придністров'ї УНСО взяла під захист українське населення, отримало перший бойовий досвід.

Один з лідерів УНА-УНСО Анатолій Лупиніс організовує повернення більше шести тисяч українських офіцерів з гарячих точок СНД в Україну.

В 1993 у боротьбі проти абхазьких сепаратистів у Грузії брав участь добровольчий корпус УНСО «Арго», котрий особливо відзначився в боях під Сухумі та в Кодорській Ущелині.

У вересні 1993 УНСО проводить акцію протесту проти підписання союзного договору з Росією. Під тиском Росії, Верховна Рада приймає закон про заборону воєнізованих формувань, маючи на увазі УНСО.

У лютому 1994 в Києві масово затримують активістів УНА-УНСО та декотрих ув'язнюють, в тому числі кандидатів у народні депутати. Проте УНА-УНСО проводить трьох народних депутатів до Верховної Ради та депутатів до багатьох місцевих рад.

В грудні 1994, коли російські війська вторглися на територію Чеченської Республіки у Грозному починає діяти Інформаційний Центр «Вільний Кавказ», яким керує Сашко Музичко «Білий». Підрозділ УНСО «Вікінг» забезпечує охорону іноземних журналістів, які робили репортажі з зони бойових дій.

18 липня 1995 року активісти УНА-УНСО разом з іншими патріотами зуміли поховати Патріарха УПЦ КП Володимира на Софіївському майдані. У відповідь тодішній режим припиняє реєстрацію партії УНА.

26 квітня 1996 року підрозділ УНСО бере участь у антилукашенківській акції.

У травні 1996 у Харкові, УНА-УНСО зриває проведення установчого з'їзду філії ЛДПР Жириновського.

В кінці 1997 року УНА була знову зареєстрована, але через зраду Дмитра Корчинського не змогла пройти у виборах до Верховної Ради

Участь УНА-УНСО в 1999 в місцевих виборах завадила Григорію Суркісу стати київським мером, а Віктору Медведчуку — провести в Київську міську раду велику фракцію депутатів.

У 2000 УНСОвці в таборах під Мінськом вели підготовку до білоруської революції. На жаль, білоруси не наважились на виступ. Бійці УНСО пройшли екзамен мобілізації в умовах жорсткої конспірації.

Під час акції «Україна без Кучми» УНА-УНСО охороняє наметове містечко на Майдані, організовує спротив по всій Україні. Події 9 березня 2001 біля Адміністрації Президента призвели до репресій проти організації.

Акцію сумських студентів влітку 2004 року очолив Голова Виконкому УНА Руслан Зайченко. Результатом стала відставка міністра освіти Кременя.

УНСОвці працювали в штабах «Нашої України», проводили вишкільні табори для молоді, здійснювали охоронні функції та силові операції під час «Помаранчевої революції», зокрема блокування Адміністрації Президента і охорону автопробігу на схід України і Крим.

УНСО проводила акції протесту під час візитів Патріарха РПЦ Алексія, а після його смерті, наступника Кіріла.

У жовтні 2005 на з'їзді УНА головою УНА-УНСО було знову обрано Героя України Юрія Шухевича, який керував організацією до 2014 року до обрання народним депутатом України.

В 2009 сотня УНСОвців у Севастополі провела акцію під жовто-блакитними і червоно-чорними прапорами біля штабу Російського Чорноморського Флоту.

Під час Майдану 2013–2014 УНСО стало основою військово-політичного руху Правий Сектор в багатьох регіонах України. УНСОвці захищали студентів під час розгону силовиками мітингу протесту 30 листопада, становили найбільш бойову частину Майдану.

22 січня в бою на вул. Грушевського був вбитий снайпером Михайло Жизневський «Локі», один з найактивніших УНСОвців

20 лютого 2014 року на Майдані загинули ще двоє бійців УНСО.

17 березня 2014 спецслужби РФ викрали одного з керівників організації Миколу Карпюка, доля якого й досі залишається невідомою.

24 березня 2014 у Рівному невідомі вбили Олександра Музичка «Сашка Білого», одного з лідерів УНСО.

Після переходу Росією весною 2014 у відкритий, хоч і неоголошений наступ, на східні території України УНСОвці їдуть на схід у складі батальйонів «Айдар», « Азов», «Донбас». Також був сформований добровольчий батальйон УНСО, який ввійшов до складу Збройних Сил України. З жовтня 2014 ґбійці батальйону виконанують бойові завдання в зоні АТО неподалік від Маріуполя і в інших гарячих точках

В 2014 здійснюється пілотний проект Міністерства Оборони України та УНСО у Вінниці. Силами організації створено навчальний центр імені Євгена Коновальця, де добровольці УНСО проходять професійний вишкіл перед оформленням до лав Збройних сил України.

У квітні 2015 було відновлене політичне крило — проведено з'їзд та створено партію УНА-УНСО.

20 серпня 2015 Міністерство юстиції України зареєструвало Політичну партію «УНА-УНСО», свідоцтво 313-п.п., про що в Єдиний реєстр громадських формувань внесено запис 1438849.[2]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

У культурі:

Мемуарна та художня література[ред.ред. код]

  • Бобрович В. Як козаки Кавказ воювали. Щоденник сотника Устима. — Київ: Зелений пес, 2009.
  • Андрій Миронюк. Українські добровольці в Чечні (книга містить романи kavkaz.ua та Скіф). — Київ, 2004. — 288 с. ISBN 956-7881-96-5