УНА-УНСО
УНА-УНСО | |
|---|---|
 | |
| Країна |
 Україна |
| Голова партії | Бобрович Валерій Олегович |
| Засновник |
Юрій Шухевич Дмитро Корчинський Анатолій Лупиніс |
| Дата заснування | 30 червня 1990 року |
| Штаб-квартира | 01021, м. Київ, вул. Липська, 19/7, кв. 30-А |
| Ідеологія | |
| Союзники та блоки | Патріот України (до 2014) |
| Девіз | Слава Нації — Смерть Ворогам! |
| Друкований орган | Наша Справа |
| Офіційний сайт | unso.org.ua/uk |
| УНСО | |
|---|---|
 | |
| На службі | 19 серпня 1991 - теперішній час |
| Країна |
Україна |
| Належність |
Україна |
| Вид | загони самооборони |
| Гарнізон/Штаб | Київ |
| Війни/битви |
Січневі події у Вільнюсі Серпневий путч Придністровська війна Війна в Абхазії (1992—1993) Перша карабаська війна Югославські війни Перша російсько-чеченська війна Російсько-українська війна (з 2014) Російське вторгнення в Україну (з 2022) |
| Вебсайт | unso.org.ua(укр.) |
|
| |
Медіафайли на Вікісховищі | |
УНА-УНСО (Українська національна асамблея — Українська народна самооборона) — українська політична партія та громадський рух націоналістичного спрямування. Веде свою історію з серпня 1991 року. З теперішньою назвою зареєстрована Міністерством юстиції України 20 серпня 2015.
Мети й програма[ред. | ред. код]
Основними цілями партії, згідно зі Статутом, є:[1]
- розвиток незалежної, суверенної, правової, соціальної та демократичної держави;
- участь у формуванні органів державної влади, місцевого та регіонального самоврядування, представництво в їх складі шляхом участі у виборах та інших політичних заходах;
- модернізація держави за принципом справедливості, прозорості та безкорупційності, а також сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, забезпечення прав людини
Програма партії побудована на принципах та засадах громадянського націоналізму.
Керівники[ред. | ред. код]
- Громадська організація «УНСО»
У жовтні 2014 року на Великому Колі УНСО переобрало склад Вищої Ради та затвердило Костянтина Фуштея головним командиром УНСО, Олега Білого «Ольжича» заступником, Ярослава Лагнюка — головою виконкому. До вищої ради ввійшли також Роман Король «Терен» та Валерій Бобрович «Устим».
- Партія УНА-УНСО
В державному реєстрі партії УНА-УНСО, зареєстрованої 28 серпня 2015 року, зазначені такі відомості про склад керівних органів партії:[2]
- Фуштей Костянтин Костянтинович — голова партії, член проводу партії
- Бобрович Валерій Олегович — заступник голови Партії, член проводу партії
- Лагнюк Ярослав Олегович — член Проводу Партії
- Чангулі Наталія Андріївна — член Проводу Партії
- Чумак Сергій Вікторович — член Проводу Партії
Нові добровольці проходять виховні патріотичні та військові вишколи у навчальному центрі УНСО у Вінниці і згодом вирушають на схід.
19 лютого 2019 року в партії змінився керівник, замість Фуштея ним став Валерій Бобрович. [3]
УНА-УНСО проводить благодійні акції, марші протесту, співпрацює з волонтерами, благодійними організаціями, навчально-виховними закладами, іншими громадськими організаціями та політичними партіями правих сил.
Партія розбудовує мережу осередків.
Окремий розвідувальний батальйон[ред. | ред. код]
У 2014 році члени УНА-УНСО склали кістяк 131 ОРБ ЗСУ.
Історія[ред. | ред. код]
30 червня 1990 було утворено Українську Міжпартійну Асамблею (УМА), котра об'єднала різні патріотичні групи, організації та партії. 19 серпня 1991 для боротьби з ДКНС УМА створила загони Самооборони — УНСО.
8 вересня 1991 УМА перейменувалася в Українську Національну Асамблею, а УНСО стала її структурним силовим підрозділом. Організація отримала народну назву УНА-УНСО.
В 1992 стрільці УНСО брали участь в успішному умиротворенні кримських сепаратистів, придушенні сепаратистського руху на Закарпатті, який керувався представниками УПЦ Московського Патріархату.
З початку конфлікту в Придністров'ї УНСО взяла під захист українське населення[4], отримало перший бойовий досвід.
Один з лідерів УНА-УНСО Анатолій Лупиніс організовує повернення понад шість тисяч українських офіцерів з гарячих точок СНД в Україну.
В 1993 у боротьбі проти абхазьких сепаратистів у Грузії та у громадянській війні на боці урядових військ[5] брав участь добровольчий корпус УНСО «Арго», котрий особливо відзначився в боях під Сухумі та в Кодорській Ущелині.
У вересні 1993 УНСО проводить акцію протесту проти підписання союзного договору з Росією. Під тиском Росії, Верховна Рада приймає закон про заборону воєнізованих формувань, маючи на увазі УНСО.
У лютому 1994 в Києві масово затримують активістів УНА-УНСО та декотрих ув'язнюють, в тому числі кандидатів у народні депутати. Проте УНА-УНСО проводить трьох народних депутатів до Верховної Ради та депутатів до багатьох місцевих рад.
В грудні 1994, коли російські війська вдерлися на територію Чеченської Республіки у Грозному починає діяти Інформаційний Центр «Вільний Кавказ», яким керує Сашко Музичко «Білий». Підрозділ УНСО «Вікінг» забезпечує охорону іноземних журналістів, які робили репортажі з зони бойових дій.
18 липня 1995 року активісти УНА-УНСО разом з іншими патріотами зуміли поховати Патріарха УПЦ КП Володимира на Софіївському майдані. У відповідь тодішній режим припиняє реєстрацію партії УНА.
26 квітня 1996 року підрозділ УНСО бере участь в антилукашенківській акції.
У травні 1996 у Харкові, УНА-УНСО зриває проведення установчого з'їзду філії ЛДПР Жириновського.
В кінці 1997 року УНА була знову зареєстрована, проте, на думку проводу УНСО, через вихід Дмитра Корчинського не змогла пройти у виборах до Верховної Ради.
Участь УНА-УНСО в 1999 в місцевих виборах завадила Григорію Суркісу стати київським мером, а Віктору Медведчуку — провести в Київську міську раду велику фракцію депутатів.
2000 року УНСОвці в таборах під Мінськом вели підготовку до білоруської революції. На жаль, білоруси не наважились на виступ. Бійці УНСО пройшли екзамен мобілізації в умовах жорсткої конспірації.
Під час акції «Україна без Кучми» УНА-УНСО охороняє наметове містечко на Майдані, організовує спротив по всій Україні. Події 9 березня 2001 біля Адміністрації Президента призвели до репресій проти організації.
Акцію сумських студентів влітку 2004 року очолив Голова Виконкому УНА Руслан Зайченко. Результатом стала відставка міністра освіти Кременя.
УНСОвці працювали в штабах «Нашої України», проводили вишкільні табори для молоді, здійснювали охоронні функції та силові операції під час «Помаранчевої революції», зокрема блокування Адміністрації Президента і охорону автопробігу на схід України і Крим.
УНСО проводила акції протесту під час візитів Патріарха РПЦ Алексія, а після його смерті, наступника Кіріла.
У жовтні 2005 на з'їзді УНА головою УНА-УНСО було знову обрано Героя України Юрія Шухевича, який керував організацією до 2014 року до обрання народним депутатом України.
За його каденції очільника партії, 7 грудня 2005 року у Міжрегіональній академії управління персоналом відбувся ХХ (позачерговий) З’їзд УНА-УНСО. На З’їзді було прийнято рішення про утворення виборчого блоку партій Українська Національна Асамблея і Українська Консервативна Партія (голова – Георгій Щокін).
Про старт рішучих перетворень заявив голова партії Українська Національна Асамблея (УНА-УНСО) Юрій Шухевич при відкритті XXII позачергового з’їзду УНА, що відбувся в Київському будинку архітекторів 25 грудня 2005 року. З’їзд прийняв політичну програму, що називається «Сонячний Перехід, Третій Гетьманат» і затвердив список зі 154 кандидатів в народні депутати. У першій п’ятірці: лідер партії УНА Юрій Шухевич, заступник голови партії Микола Карпюк, голова виконкому Руслан Зайченко, голова Київської організації Ігор Мазур, лікар-інформотерапевт Олександр Філатович. За ними йдуть журналістка Наталка Чангулі, лідер культового рок-гурту «Кому вниz» Андрій Середа, музикант і громадський діяч Кирило Стеценко, спортивний журналіст Валентин Щербачов, інші інтелектуали та партійні активісти.[6]
2009 року сотня УНСОвців у Севастополі провела акцію під жовто-блакитними і червоно-чорними прапорами біля штабу Російського Чорноморського Флоту.
Під час Майдану 2013—2014 УНСО стало основою військово-політичного руху Правий Сектор в багатьох регіонах України. УНСОвці захищали студентів під час розгону силовиками мітингу протесту 30 листопада, становили найбільш бойову частину Майдану.
22 січня в бою на вул. Грушевського був вбитий снайпером Михайло Жизневський «Локі», один з найактивніших УНСОвців
20 лютого 2014 року на Майдані загинули ще двоє бійців УНСО.
17 березня 2014 спецслужби РФ викрали одного з керівників організації Миколу Карпюка, якого судили у Грозному, Чечня. 7 вересня 2019 року він був звільнений в рамках обміну між Україною і РФ.[7].
24 березня 2014 у Рівному під час затримання співробітниками МВС, було вбито Олександра Музичка («Сашка Білого»), одного з лідерів УНСО.
Після переходу Росією весною 2014 у відкритий, хоч і неоголошений наступ, на східні території України УНСОвці їдуть на схід у складі батальйонів «ДУК», «Айдар», «Азов», «Донбас». Також був сформований добровольчий батальйон УНСО, який увійшов до складу Збройних Сил України. З жовтня 2014 бійці батальйону виконують бойові завдання в зоні АТО неподалік від Маріуполя і в інших гарячих точках.
2014 року здійснюється пілотний проєкт Міністерства Оборони України та УНСО у Вінниці. Силами організації створено навчальний центр імені Євгена Коновальця, де добровольці УНСО проходять професійний вишкіл перед оформленням до лав Збройних сил України.
У квітні 2015 було відновлене політичне крило — проведено з'їзд та створено партію УНА-УНСО.
20 серпня 2015 року Міністерство юстиції України зареєструвало Політичну партію «УНА-УНСО», свідоцтво 313-п.п., про що в Єдиний реєстр громадських формувань внесено запис 1438849.[2]
2019 року підтримала на виборах у другому турі Петра Порошенка.[8]
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ УНА-УНСО визнали партією і дозволили брати участь у виборах
- ↑ а б Архівована копія. Архів оригіналу за 20 травня 2013. Процитовано 27 серпня 2015.
- ↑ https://opendatabot.ua/c/39974700
- ↑ Пальчик, Валерій Миколайович (2021). УНСО: перший посвист куль (війна у Придністров'ї,1992 рік). Київ: Мельник М.Ю. с. 304 с. ISBN 978-966-97751-8-4.
- ↑ Мирончук, В (2021). До ліктя лікоть. Темпора. с. 50.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 2 квітня 2006. Процитовано 2 квітня 2006.
- ↑ Українські в'язні повернулися. Хто серед них? Повний список. BBC News Україна. 07.09.2019. Процитовано 7 вересня 2019.
- ↑ УНА-УНСО закликала українців підтримати Порошенка. glavcom.ua (укр.). Процитовано 4 квітня 2019.
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: УНА-УНСО |
- Офіційний сайт партії «УНА-УНСО» і ГО «УНСО»
- УНА-УНСО Ю. Тими
- «Краще згинути вовком, ніж жити псом». Виповнюється 20 років із дня створення УНСО // Україна молода. — 2011. — 19 серпня
- Вахтанг Кіпіані. Як козаки Кавказ воювали. Щоденник сотника Устима. УНСО в Грузії // Історична правда. — 2011. — 26 травня
- Телебачення УНА-УНСО
- Стислий курс історії УНА-УНСО
У культурі:
- Георгій Гонгадзе. Тіні війни (фільм). — 1993.
- Пісня «Украина, спасибо тебе» на YouTube — пісня чеченського барда Імама Алімсултанова.
- Олександр Невзоров. "Чистилище"(Фільм). - 1997. На 43:17 Видно Бійця з Шевроном УНСО.
Мемуарна та художня література[ред. | ред. код]
- Бобрович В. Як козаки Кавказ воювали. Щоденник сотника Устима. — Київ: Зелений пес, 2009.
- Андрій Миронюк. Українські добровольці в Чечні (книга містить романи kavkaz.ua та Скіф). — Київ, 2004. — 288 с. ISBN 956-7881-96-5
- Дмитро Корчинський ,,Війна у натовпі".
|
