Олександр Михайлович Вишневецький
| Олександр Вишневецький | |
|---|---|
| Псевдо | Корибут |
| Народився |
невідомо Вишневець |
| Помер | 1555 |
| Поховання | Києво-Печерська лавра |
| Підданство |
Велике князівство Литовське .svg){kind=small} |
| Діяльність | військовик, урядник |
| Титул | князь |
| Посада | річицький старостаd і сандомирський старостаd |
| Конфесія | православний |
| Рід | Вишневецькі |
| Батько | Михайло Вишневецький |
| Брати, сестри | Федір Вишневецький, Федько Вишневецький і Вишневецький Іван Михайлович |
| У шлюбі з | Катерина Скорутянкаd |
| Діти | Вишневецький Максим Олександрович, Вишневецький Олександр Олександрович, Михайло Вишневецький і Q124683781? |
 | |
Олександр Вишневецький (? — 1555) — руський (український) князь гербу Корибут, військовий та політичний діяч Речі Посполитої, учасник Стародубської війни 1534–1537 років.
Життєпис[ред. | ред. код]
Походив з родини Вишневецьких, котрі на той час були дрібними князями. Син Михайла Вишневецького, намісника брацлавського. Батько передав йому володіння на берегах річки Горині: вище родового гнізда з частиною Вишнівця й селами Бутин, Млинівці, Коханівці й Бакота.
Замолоду полюбляв військові вправи. 1512 року разом з Федором та Іваном Вишневецькими брав участь в успішній для християн битві проти кримських татар. Згідно з земельним переписом 1528 року мав виставляти 15 коней[1]. Згодом стає старостою сандомирським.
1532 року отримує староство річицьке, у доживотне керування місто Річиця з усіма податками та доходами. 1533 року успадкував після смерті брата Федора Старшого Брагинську волость на Київщині. У 1534 році, скориставшись розгардіяшем після смерті царя Василія III (на бік Литви перейшли бояри С.Бельський та І.Ляцький-Захар'їн), разом з Юрієм Радзивіллом брав участь у поході проти Московського царства. Почалася Стародубська війна; невдало намагався захопити Смоленськ. Спустошивши Смоленщину, повернувся до Литви. 1535–1537 років воював на Стародубщині й Гомельщині (1503 року була захоплена Москвою), Гомель та навколишня земля повернулися до Великого князівства Литовського.
1549 року після загибелі брата Федька отримав землі на р. Горині нижче Манева й на р. Жираку з замком Передмірка, селами Борсуки, Нападівка, Вербовець, Лопушне, Білка й Доманінка. В 1540–1550 роках князь Олександр більше опікувався розбудовою маєтностей на Київщині. Опікувався налагодженням оборонних споруд для захисту від нападу з боку Московського царства.
Помер 1555 року, напевне, у своєму маєтку Брагін або у Річиці. Був похований у Києво-Печерській лаврі.
Родина[ред. | ред. код]
Дружина — Катерина Скорутянка (Сангушко) з 1529 року. Діти:
- Максим Боніфацій (пом. 1565 р.).
- Олександр (пом. 1577 р.)
- Михайло (1529 — 1584 рр.)
- Стефанія (д/н — 1559), дружина (з 1558 року) Лукаша Курженецького.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Wolff J. «Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku». — Warszawa, 1895. — S. 553
Джерела[ред. | ред. код]
- Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… [Архівовано 16 жовтня 2014 у Wayback Machine.] — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743. — T. 4. — 820 s. — S. 543–544. (пол.)
- Wolff J. Kniaziowie Litewsko-Ruscy od konca czternastego wieku. — Warszawa, 1895. — 698 s. (пол.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Książęta Wiśniowieccy (01) (пол.)