Вишневецькі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вишневецькі
POL COA Korybut.svg
Корибут
Титул: Князі
Родоначальник: Михайло Вишневецький-Збаразький
Близькі роди: Несвицькі
Збаразькі
Період: XV ст. — 1770
Місце походження: Збаразьке князівство
Підданство: Herb Lytwa (Alex K).svg Велике князівство Литовське
Coat of Arms of the Polish-Lithuanian Commonwealth.svg Річ Посполита
Маєтки: Вишневеччина
Замки / палаци: Вишнівецький палац
Збаразький замок
Замок у Білому Камені
Острозький замок
Commons-logo.svg Вишневецькі на Вікісховищі

Вишневе́цькі, пізніше також Корибут-Вишневецькі — український княжий рід який походив від Гедиміновичів або Рюриковичів, гілка княжого роду Несвіцьких. Родоначальником вважається князь Федір Несвізький, якого традиційно вважали потомоком великого князя литовського Ольгерда, хоча більшість сучасних дослідників схиляється до думки що Федір походив з роду Рюриковичів, гілки Чернігівських Ольговичів або Турівських Ізяславичів. Легендарним патроном роду князів Збаразьких та Вишневецьких вважався його брат Сигізмунд Корибутович.

Прізвище Вишневецькі походить від містечка Вишнівець на Волині (тепер — Тернопільська область).

Історія[ред. | ред. код]

Походження[ред. | ред. код]

Внук князя Федора Несвізького, Солтан за переказом заклав замок Вишнівець, і перший почав іменувати себе князем Вишневецьким. Його брат, Василь, мав сина Михайла, який і став родоначальником княжого роду Вишневецьких. Від синів Михайла, Івана і Олександра, походили дві лінії Вишневецьких, з яких друга обірвалася на польському королю Михайлу († 1673), а перша — на князю Михайлу Сервацію, гетьману литовському (†1744).

Становлення роду[ред. | ред. код]

Розквіт та вигасання[ред. | ред. код]

Особливої могутності Вишневецькі досягли з кінця XVI ст. Михайло Вишневецький займав посаду овруцького старости (1603–15), був одружений із дочкою молдовського господаря Ієремії Могили, двоюрідною сестрою київського митрополита Петра Могили, Раїною. Син Михайла та Раїни – Ярема Вишневецький був одним з наймогутніших магнатів Речі Посполитої. Його син Михайло був королем Речі Посполитої у 1669—73 рр. Був одружений 1670 з Марією-Елеонорою Габсбург, помер бездітним. Двоюрідний рат останнього Дмитро-Єжі обіймав важливі посади гетьмана польного коронного (1667—76) та гетьмана великого коронного (1676—82).

   Володіння Вишневецьких у XVI-XVII ст. на мапі Речі Посполитої

У XVIII ст. активно діяли два останніх представники роду в. по чол. лінії: Януш-Антоній, який сягнув посад віленського, краківського воєводи і старости та ін.; Михайло-Сервацій (1680—1744) — гетьман польний литовcький (1702–03), гетьман великий литовський (1703–07, 1730, 1735–44), канцлер литовський з 1720. Наступне коліно Вишневецьких дало трьох представниць роду: Урсуля-Франціска (чоловік — князь Михайло-Казимир Радзивілл), Анна (чоловік — князь Юзеф Огінський), Єлизавета (чоловік — Михайло Замойський), по смерті яких відповідно 1753, 1732 і 1770 рід Вишневецьких повністю згас[1].

Володіння[ред. | ред. код]

Родовим гніздом в. було місто Вишнівець на півдні Волині. Володіння Вишневецьких спочатку знаходилися переважно на Волині, а з 80-х рр. XVI ст. ще й на Лівобережній Україні (Лубенщина, Роменщина та ін., переважно це були колишні землі князів Глинських та Домонтів)[1], так звана Вишневеччина. Починаючись при Дніпрі біля Чигирина та Домонтова при гирлі Супоя, володіння Вишневецьких простягалися майже до Конотопа. До їх складу входили нинішні міста: Полтава, Хорол, Лубни, Золотоноша, Пирятин, Лохвиця, Ромни і заштатне місто Глинськ з містечками і селами, всього на лівому березі Дніпра 53 міста і села і 3 села на правому березі. За інвентарем 1641 року значилося у вотчині 39837 господарів; крім того, було безліч економічних хуторів, або фільварків[2].

З початком національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького вся велика Вишневеччина стала надбанням українського козацтва, і поселення на її території увійшли до складу козацьких полків і сотень.

Родовід[ред. | ред. код]

I

II

Світлини[ред. | ред. код]

Портрети[ред. | ред. код]

Маєтки[ред. | ред. код]

Фундації[ред. | ред. код]

Каплиця Святих Дарів (Вишневецьких), Латинська катедра, Львів

Вшанування[ред. | ред. код]

2009 року в Лубнах з'явилася вулиця імені Князів Вишневецьких (колишня вулиця Червоних Казарм).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Мицик Ю. А. Вишневецькі Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 688. — ISBN 966-00-0734-5.
  2. Василенко В. И. Вишневеччина // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907.(рос.)(рос.)
  3. Олена Бірюліна, Михайло Довбищенко. ЗАБУТІ ІМЕНА УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ: шляхетська родина ЄЛО-МАЛИНСЬКИХ. — 15 c. — С. 2.
  4. Несецький, с. 544

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]