Ольшевська Ніна Антонівна
| Ніна Ольшевська | |
|---|---|
| Народилася |
31 липня (13 серпня) 1908 Владимир, Російська імперія |
| Померла |
25 березня 1991 (82 роки) Москва, СРСР |
| Поховання | Преображенське кладовище |
| Країна |
 СРСР |
| Діяльність | акторка |
| Заклад | Московський художній театр і Центральний академічний театр Російської арміїd |
| У шлюбі з | Баталов Володимир Петровичd і Ардов Віктор Юхимовичd |
| Діти | Баталов Олексій Володимирович, Ардов Михайло Вікторовичd і Ардов Борис Вікторович |
Ні́на Анто́нівна Ольше́вська (31 липня (13 серпня) 1908, Владимир — 25 березня 1991, Москва) — радянська театральна актриса.
Мати акторів Олексія Баталова й Бориса Ардова та письменника Михайла Ардова.
Біографія[ред. | ред. код]
Батько — ветеринар Антон Олександрович Ольшевський (в період культу особи був арештований, помер у володимирській в'язниці), мати — зубний лікар Ніна Василівна, дівоче прізвище — Нарбекова (відсиділа 10 років як ЧСЗБ). Батьки тата — вихідці з Польщі, які втекли до Росії, щоб повінчатися, дівчина була уродженою графинею Понятовською, її батьки були проти шлюбу з юнаком, хоч і дворянської, але небагатої сім'ї. У Росії молоді люди поселилися в місті Владимир. Там у них народився син Антон, а 31 липня (13 серпня) 1908 року — донька Ніна.
Батьки Ніни, одружившись, ніколи не зачиняли двері свого будинку, що стояв у центрі Владимира, аби в будь-який час до них могли звернутися за лікарською допомогою (батько, попри те, що за освітою був ветеринаром, займався і лікуванням людей, починав навчатися саме на лікаря). Хрещеним батьком при хрещенні Ніни був Михайло Фрунзе[1], товариш її матері, відомий у майбутньому революціонер, громадський діяч та воєначальник.
У Ніни Ольшевської досить рано пробудився інтерес до театрального мистецтва. Її приятель, Павло Геннадійович Козлов, згадував, як зовсім юна Ніна Ольшевська займалася мелодекламацією, а він для неї акомпанував на фортепіано.
У віці 17 років вона приїхала до Москви й вступила до студії при Художньому театрі. А педагогом, який став керувати їх курсом, був сам Станіславський.
Приблизно через рік після переселення до Москви Ніна Ольшевська вийшла заміж за актора Художнього театру Володимира Петровича Баталова. 1928 року в неї народився первісток Олексій.
Після закінчення студії її прийняли до трупи, що, безумовно, могло вважатися величезним успіхом. Пропрацювавши в Художньому театрі кілька років, пішла звідти, оскільки там ролей їй не давали й використовували її лише в масових сценах і, у виняткових випадках, вкрай рідко діставалися епізодичні ролі. Вона брала участь у гастрольній поїздці разом з іншими молодими артистами й там познайомилася зі своїм другим чоловіком Віктором Ардовим. Через декілька років їй набридло «животіння» в трупі Художнього, і вона перейшла до щойно створеного Театру Червоної Армії, але зв'язок зі МХАТом зберегла на все подальше життя. У Театрі Червоної Армії «справи її пішли дещо краще, їй надавали деякі ролі, але в прем'єрки вона так і не вибилася».
Під час німецько-радянської війни евакуювалася разом із дітьми, працювала в Бугульминському російському театрі.
Великим горем для актриси стала смерть її маленького сина Євгена, який прожив на світі лише кілька тижнів.
Після війни повернулася до Театру Червоної Армії, але справи там у неї йшли не дуже вдало, хоч вона й була досить здібним режисером і особливо педагогом. Маючи безсумнівний, як зазначає Михайло Ардов, дар декламації, вона практично ніколи публічно не виступала, проте вона навчала цього мистецтва інших. Ніна Ольшевська входила до найближчого оточення А. А. Ахматової. У квартирі Ардових на вул. Велика Ординка Ахматова жила під час приїзду до Москви та вважала її своїм «московським будинком». Анна Андріївна підписала Ольшевській свій збірник «Біг часу»:
|
Моїй Ніні, котра все про мене знає, з любов'ю Ахматова. 1 березня 1966 р. Москва.[2] | 
|
Ніна Ольшевська померла на 83 році життя 25 березня 1991 року, похована в Москві, на Преображенському цвинтарі.
Фільмографія[ред. | ред. код]
- 1930 — Людина залишилася сама — Маруся Старостина
- 1935 — Я повернуся — Бібі-гюль
- 1936 — Безприданниця — сестра Лариси (відсутня в титрах)
Режисерські роботи[ред. | ред. код]
- 1959 — Сергійко з Малої Бронної (у співавторстві, співавтором виступив Леонід Чорток); Театр Червоної Армії
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Протоиерей Михаил Ардов. Вокруг Ордынки [Архівовано 2014-07-14 у Wayback Machine.] // «Новый Мир», 1999 — № 5
- ↑ Воспоминания Виктора Ардова. Архів оригіналу за 11 червня 2013. Процитовано 8 червня 2013.
Посилання[ред. | ред. код]
- Михайло Ардов Вокруг Ордынки ч.1 Архівовано жовтень 10, 2012 на сайті Wayback Machine.ч.2 Архівовано березень 4, 2016 на сайті Wayback Machine.ч.3 Архівовано березень 4, 2016 на сайті Wayback Machine.
- Михаил Ардов. Вокруг Ордынки. Портреты Архівовано вересень 2, 2013 на сайті Wayback Machine.
|
