Онджо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Онджо


1-й Ван Пекче
18 до н. е. — 29 н. е.
Наступник: Тару
 
Народження: 1 століття до н. е.
Смерть: 28
Громадянство: Пекче
Батько: King Dongmyeong of Goguryeo[d]
Мати: So Seo-no[d]
Діти: Тару і Deokjwa[d]

Онджо (кор. 온조왕, 溫祚王, Onjo-wang, Onjo-wang; пом. 29) — корейський ван, засновник і перший правитель держави Пекче періоду Трьох держав[1]. Зумів створити могутню династію, правління 31 представника якої тривало 678 років[2].

Походження[ред. | ред. код]

Існують три теорії щодо походження Онджо. Одна з них каже, що він був третім сином Тонмьонсона, засновника північнокорейської держави Когурьо[3]. Його старшими братами були Юрімьон, другий правитель Когурьо, та Пірюмьон, який заснував невеличку державу в Мічхухолі[4].

Друга теорія припускає, що він був сином Утае, першого чоловіка матері Онджо. Третя теорія (чи, радше, легенда) стверджує, що його старший брат Пірюмьон народився від Утае, втім Онджо все ж був сином царя Тонмьонсона[5].

Правління[ред. | ред. код]

Після того, як Юрімьон по смерті батька зайняв трон у Когурьо, його молодші брати вирушили на південь, де заснували власні держави[6]. Держава Пірюмьона проіснувала недовго й після її падіння Онджо приєднав володіння старшого брата до своїх, а новій державі дав ім'я Пекче. Після того столицю було перенесено на південь[6], втім дослідники вважають, що обидві столиці розташовувались у межах сучасного Сеула. У 8 та 3 роках до н. е. володіння Онджо зазнавали атак з боку племені мохе, втім обидва рази ван на чолі власного війська успішно відбивав напади. 5 року до н. е. Онджо переніс столицю до більш безпечного місця — на південь від річки Хан. Після того він відрядив посланця до правителя племінного союзу Махан, розповівши про стан справ[6].

На той момент Онджо вже мав плани щодо завоювання Махану та Чінхану. До 7 року його військо вже було готове до воєнних дій. Наступного року Онджо потай перевів свою армію через кордон, вдавши що збирається полювати в місцевих лісах. Дуже скоро практично весь Махан, за винятком двох фортець, був завойований[6][7]. Та все ж невдовзі мешканці тих фортець добровільно здались на милість Онджо. Правитель Махану, втім, покінчив життя самогубством, залишивши вану Пекче листа, в якому прохав останнього не страчувати його людей. Онджо вшанував останню волю правителя, тому не скривдив жителів Махану.

За правління Онджо кордони Пекче значно розширились і щороку в державі будувались нові фортеці. Після поразки Махану впродовж восьми років панував мир, та 16 року колишній маханський генерал підбурив повстання. Онджо очолив 5-тисячне військо й успішно придушив заколот. 22 року до меж Пекче вторглись племена мохе, втім теж зазнали поразки[6][7].

Смерть[ред. | ред. код]

Онджо помер природною смертю 28 року, в 46-й рік свого правління. Трон успадкував його старший син Тару.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Gina Barnes, «State Formation in Korea: Emerging Elites», p.13, Routledge, 2013, ISBN 1136840974
  2. Кім Бусік. Сілла Бонкі, Самгук Сагі
  3. Martin Zatko. «The Rough Guide to Seoul», p. 170, Penguin, 2011, ISBN 1405381027
  4. Yŏng-jun Chʻoe, «Land and Life: A Historical Geographical Exploration of Korea», p. 258, Jain Publishing Company, 2005, ISBN 0895818353
  5. Самгук Сагі, сув. 23
  6. а б в г д Jinwung Kim, «A History of Korea: From „Land of the Morning Calm“ to States in Conflict», p. 38, Indiana University Press, 2012, ISBN 0253000785
  7. а б Duk-kyu Jin, «Historical Origins of Korean Politics», p. 87, 2005, ISBN 8942330630