Когурьо

고구려(高句麗) Когурьо 37 до н. е. – 668 ↓ Столиця Чжольбон (37 до н. е.-3) Куннесон (3-427) Пхеньян (427—668) Мови когурьоська (старокорейська) Релігії Буддизм, конфуціанство, даосизм, шаманізм Форма правління монархія Ван  - 37 до н. е. — 19 до н. е. Тонмьонсон  - 391—413 Квангетхо  - 413—491 Чансухо  - 590—618 Йонянгхо Історія  - Заснування 37 до н. е.  - Прийняття буддизму 372  - Походи Квангетхо 391 - 413  - когурьосько-суіські війни 598 - 614  - когурьосько-танські війни 645 - 668  - Падіння Пхеньяна 21 вересня 668 Населення  -  3 500 000 (668) осіб Попередник Наступник Пуйо Бохай Сілла

Когурьо́ (кор. 고구려; кит. 高句麗; яп. こうくり, こま; 37 до н. е. — 668) — назва корейського племені й однойменної держави часів трьох корейських королівств.

Плем'я когурьо до початку 1 століття до н. е. займало територію середньої течії річки [Ялуцзян] (корейська назва — Амноккан), яка в наш час розділяє КНР і КНДР. Перший докладний опис міститься у китайських династичних хроніках «Сань го чжі» 3 століття. Племінне державне утворення Когурьо домоглося незалежності від Китаю у 37 до н. е.

Сучасна назва «Корея» походить від назви середньовічної держави Корьо, яка, у свою чергу, є скороченням від назви «Когурьо».

Столицею держави Когурьо було місто Хвандо, сучасний Цзіань у Північно-східному Китаї, а з початку 5 століття — місто Пхеньян.

Найвищої могутності держава досяглася наприкінці 4 століття, контролюючи велику територію на півночі Корейського півострова й більшу частину Маньчжурії. Посиленню Когурьо сприяла роздрібненість сусіднього Китаю, правителі якого не в змозі були відновити свій вплив у Кореї.

У 612 Когурьо відбило завойовницький похід китайської династії Суі, що призвело до її падіння. У 668 державу було розгромлено ордами китайської імперії Тан, яка виступила у союзі з корейською державою Сілла. Тан отримала володіння Когурьо на північ від річки Тендоган, а Сілла — південні території цього королівства.

Див. також

• Сілла
• Пархе
• Пекче

Посилання

• Історія Когурьо(англ.)