Три корейські держави
| Три корейські держави | |
|---|---|
| |
| Три корейські держави наприкінці V століття | |
| Корейська назва | |
| Транскрипція | Самгук |
| Хангиль | 삼국 |
| Ханчча | 三國 |
Період трьох держав (кор. 삼국 시대, 大韓民國, латиніз. samgug sidae) — назва періоду в історії Кореї з 57 року до н. е. до 668 року, коли на території Корейського півострова та Маньчжурії домінували три корейські ранньофеодальні держави: Когурьо, Сілла і Пекче.[1] Крім них на півдні Корейського півострова існувала племінна конфедерація Кая[1] та Пуйо[2]. Внаслідок постійної боротьби між цими державами наприкінці VII століття за підтримки китайської династії Тан державі Сілла вдалося об'єднати корейські королівства в єдину державу.[1]
Назва[ред. | ред. код]
Слово «Самгук», що означає по-корейськи «Три держави», використовувалося в корейських назвах класичних текстів «Самгук Сагі» і «Самгук Юса».[джерело?]
Історія[ред. | ред. код]
 | Цей розділ не містить посилань на джерела. (Квітень 2019) |
Заснування[ред. | ред. код]
Згідно з Самгук сагі, найдавнішим письмовим документом з історії Кореї, що зберігся дотепер, державу Сілла було засновано в 57 році до н. е., Когурьо — в 37 році до н. е. (за позицією влади КНДР — у 227 році до н. е.) і Пекче — у 18 році до н. е. Втім, з оцінки розвитку соціальних інститутів і відносин з Китаєм першим сформувалося Когурьо, згодом Пекче і насамкінець Сілла.[3]
Згідно з літописною традицією період трьох держав розпочався 57 до н. е., коли держава Саро (пізніша назва Сілла) у південно-східній частині півострова здобула автономію від китайської імперської династії Хань. Держава Когурьо, розташована на північ і південь від річки Ялуцзян (корейська назва — Амнокан), територію якої сьогодні поділяють Китай і КНДР, здобула незалежність від Китаю в 37 до н. е. У 18 до н. е. два сини правителя Когурьо, не бажаючи воювати за владу, втекли з держави й заснували державу Пекче на південному-заході півострова. Столицею Пекче спочатку був Хансон (теперішній Кванджу), а згодом — Унчхон (теперішній Конджу), і насамкінець — Собури (теперішній Пуйо). У I столітті н. е. від Пекче відділилась Кая.
Розвиток[ред. | ред. код]
Когурьо, яке вело численні війни проти Китаю, було своєрідним щитом для інших корейських держав. Когурьо стало повноцінною державою під час правління Теджодевана (53—146). Пекче, яке було розташоване в басейні річки Хан, в часи правління Кої (234—286) поглинуло конфедерацію Махан і стало сильною державою. Географічно ізольоване Сілла стало повноцінною державою під правління Немуля (356—402) після приєднання інших членів племінного об'єднання Чінхан.[3]
Падіння Ханьської династії на початку III століття позбавило три корейські держави від необхідності протистояти зовнішній загрозі. Культура у всіх трьох держав була спільною. Починаючи з I століття серед вищих кіл корейського суспільства почало поширюватися конфуціанство, яке пізніше було доповнене буддизмом.
Когурьо, найбільша з трьох держав, мала в різні періоди своєї історії дві різні столиці — Хвандо (нині Цзіань на китайському березі річки Ялуцзян) і Пхеньян. Когурьо, яке спочатку виникло на кордоні з Китаєм, поступово розширило свої володіння за рахунок Маньчжурії. Культурний вплив Китаю зберігався до кінця IV століття, коли 372 року як офіційну релігію було прийнято буддизм. Приблизно в той же час це сталося і в Пекче. Панування Пекче поширилося майже на половину південної частини півострова.
Держава Саро в першій половині IV століття повністю приєднало до себе Кая. У 503 вона змінила свою назву на Сілла. Столиця Сілли була в сучасному Чинджу. Буддизм став тут офіційною релігією в 528.
З розширенням території трьох корейських держав між ними почалася боротьба за домінування на всьому Корейському півострові, яку прагнули використовувати в своїх цілях феодальні правителі Китаю. Імператор Ян-ді в 612 спорядив величезну армію і відправив її у похід з метою завоювання Когурьо, але зазнав поразки.
Об'єднання[ред. | ред. код]
Китайська династія Тан з 645 здійснила низку безуспішних походів проти Когурьо.[4] Втім, внаслідок постійних війн Когурьо з Китаєм часів династій Суй і Тан перше було сильно ослаблене. Водночас між Пекче і Сіллою відбулося декілька війн. Сіллі вдалося посилити власні позиції під керівництвом генералів Кім Чхун Чху (який пізніше став королем Муйолем) і Кім Юсіна. За військової підтримки династії Тан державі Сілла вдалося в 660 році завоювати Пекче, а вже в 668 — Когурьо.[5] Танська династія сподівалася закріпити за собою всі землі Когурьо і Пекче, але вона наштовхнулася на опір місцевого населення, підтримане її колишнім союзником — державою Сілла, яка почала домінувати на Корейському півострові.[джерело?] У результаті боротьби Сілли проти Китаю в 676 році танські війська були вигнані з Когурьо й Пекче, а державі Сілла вдалося до VIII століття об'єднати всю територію Корейського півострова.[5]
Таким чином завершився період трьох корейських держав і почалася історія об'єднаної держави Сілла.
Держави[ред. | ред. код]
Когурьо[ред. | ред. код]
Когурьо було дуже войовничою державою;[6][7] воно було сильною імперією і однією з великих держав Східної Азії.[8][9][10][11] Найбільшої могутності держава досягла в п'ятому столітті, під час правління Квангетхо та його сина Чансухо, зокрема під час їхньої кампанії в Маньчжурії. Протягом наступного століття Когурьо було панівною державою в Маньчжурії і на Корейському півострові.[12] Когурьо зрештою окупувало Ляодунські рівнини в Маньчжурії і територію, де сьогодні розташований Сеул. Квангетхо вдалося на певний час частково об'єднати корейські держави.[13][14]
Пекче[ред. | ред. код]
Пекче було засноване як член племінної конфедерації Махан. Двоє синів засновника Когурьо, не бажаючи брати участь у конфлікті за спадщину, заснували власне королівство Пекче поблизу сучасного Сеула.[15][16][17]
Пекче поглинуло та завоювало інших членів конфедерації Махан і у IV столітті, на піку своєї могутності, контролювало більшу частину заходу Корейського півострова. Буддизм безперешкодно почав проникати до Пекче з Когурьо в 384 році.[12]
Пекче було великою морською державою;[18] її позиції в мореплавстві зробили її «Фінікією Східної Азії» і сприяли поширенню буддизму в Східній Азії і континентальної культури в Японії[en].[19][20] Пекче відігравало фундаментальну роль у передачі культурних і матеріальних досягнень до стародавньої Японії, включно з китайською писемністю, китайською та корейською літературами, такими технологіями як чорна металургія і кераміка, архітектурними стилями, шовківництвом та буддизмом.[11][12][21][22]
Пекче певний період часу було сильною військовою державою на Корейському півострові, особливо під час правління Кинчхого,[23] проте королівство зазнало нищівної поразки від Квангетхо і занепало.[16]
Сілла[ред. | ред. код]
Сілла була найменшою і найслабшою з трьох корейських держав, проте вона використовувала хитрі дипломатичні засоби для укладання опортуністичних договорів та союзів із сильнішими корейськими королівствами, а згодом — з Китаєм, що давало їй велику перевагу.[24][25]
Мова Сілла серед мов трьох корейських держав є найближчою до сучасної корейської, вона стала предком середньокорейської мови.[26]
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Mark Cartwright. Three Kingdoms Period in Korea. Ancient History Encyclopedia. Архів оригіналу за 14.04.2019. Процитовано 28.04.2019. (англ.)
- ↑ A Brief History of Korea, (2005), p. 23-24.
- ↑ а б A Brief History of Korea, (2005), p. 24-26.
- ↑ A Brief History of Korea, (2005), p. 28-29, 42-43.
- ↑ а б A Brief History of Korea, (2005), p. 42-44.
- ↑ Yi, Ki-baek (1984). A New History of Korea (англ.). Harvard University Press. с. 23–24. ISBN 9780674615762. Процитовано 28 квітня 2019 2016.
- ↑ Walker, Hugh Dyson (November 2012). East Asia: A New History (англ.). AuthorHouse. с. 104. ISBN 9781477265161. Процитовано 28 квітня 2019.
- ↑ Roberts, John Morris; Westad, Odd Arne (2013). The History of the World (англ.). Oxford University Press. с. 443. ISBN 9780199936762. Архів оригіналу за 3 December 2016. Процитовано 28 квітня 2019.
- ↑ Gardner, Hall (27 листопада 2007). Averting Global War: Regional Challenges, Overextension, and Options for American Strategy (англ.). Palgrave Macmillan. с. 158–159. ISBN 9780230608733. Архів оригіналу за 3 грудня 2016. Процитовано 28 квітня 2019.
- ↑ Laet, Sigfried J. de (1994). History of Humanity: From the seventh to the sixteenth century (англ.). UNESCO. с. 1133. ISBN 9789231028137. Архів оригіналу за 17 січня 2017. Процитовано 28 квітня 2019.
- ↑ а б Walker, Hugh Dyson (20 листопада 2012). East Asia: A New History (англ.). AuthorHouse. с. 6–7. ISBN 9781477265178. Процитовано 28 квітня 2019.
- ↑ а б в Korea's Three Kingdoms [Архівовано 2011-05-16 у Wayback Machine.]. Ancientworlds.net (2005-06-19). Retrieved on 2015-11-15.
- ↑ Kim, Jinwung (5 листопада 2012). A History of Korea: From "Land of the Morning Calm" to States in Conflict (англ.). Indiana University Press. с. 35. ISBN 978-0253000781. Архів оригіналу за 4 грудня 2016. Процитовано 28 квітня 2019.
- ↑ Kings and Queens of Korea. KBS World Radio. Korea Communications Commission. Архів оригіналу за 22.03.2018. Процитовано 28 квітня 2019.
- ↑ Pratt, Chairman Department of East Asian Studies Keith; Pratt, Keith; Rutt, Richard (16 грудня 2013). Korea: A Historical and Cultural Dictionary (англ.). Routledge. с. 135. ISBN 9781136793936. Архів оригіналу за 17 січня 2017. Процитовано 28 квітня 2019.
- ↑ а б Yu, Chai-Shin (2012). The New History of Korean Civilization (англ.). iUniverse. с. 27. ISBN 9781462055593. Архів оригіналу за 17 січня 2017. Процитовано 28 квітня 2019.
- ↑ Kim, Jinwung (5 листопада 2012). A History of Korea: From "Land of the Morning Calm" to States in Conflict (англ.). Indiana University Press. с. 28. ISBN 978-0253000781. Архів оригіналу за 17 січня 2017. Процитовано 28 квітня 2019.
- ↑ Ebrey, Patricia Buckley; Walthall, Anne; Palais, James B. East Asia: A Cultural, Social, and Political History (англ.). Houghton Mifflin. с. 123. ISBN 9780618133840. Процитовано 28 квітня 2019.
- ↑ Kitagawa, Joseph. The Religious Traditions of Asia: Religion, History, and Culture (англ.). Routledge. с. 348. ISBN 9781136875908. Архів оригіналу за 3 December 2016. Процитовано 28 квітня 2019.
- ↑ Ebrey, Patricia Buckley; Walthall, Anne; Palais, James B. (2013). East Asia: A Cultural, Social, and Political History, Volume I: To 1800 (англ.). Cengage Learning. с. 104. ISBN 978-1111808150. Архів оригіналу за 3 December 2016. Процитовано 28 квітня 2019.
- ↑ Introduction Buddhism of Baekje into Japan. baekje.chungnam.net
- ↑ Farris, William Wayne, Japan to 1600: A Social and Economic History [Архівовано 13 червня 2014 у Wayback Machine.]. Honolulu: University of Hawaii Press, 2009, pp 68–87, 97-99, 101—105, 109—110, 116, 120—122.
- ↑ A Brief History of Korea, (2005), p. 29-30.
- ↑ Kim, Jinwung (2012). A History of Korea: From "Land of the Morning Calm" to States in Conflict (англ.). Indiana University Press. с. 44–45. ISBN 978-0253000248. Архів оригіналу за 4 December 2016. Процитовано 28 квітня 2019.
- ↑ Wells, Kenneth M. (3 липня 2015). Korea: Outline of a Civilisation (англ.). BRILL. с. 18–19. ISBN 9789004300057. Архів оригіналу за 3 грудня 2016. Процитовано 28 квітня 2019.
- ↑ Переверзєв, Д. І. (2011). Комплексна модель узаємодії позамовних і мовних чинників формування фонетичних особливостей корейської мови. Проблеми семантики слова, речення та тексту (27): 185. Процитовано 28.04.2019.
Джерела[ред. | ред. код]
- A Brief History of Korea (англ.). Ewha Womans University Press. 1 січня 2005. ISBN 9788973006199. Процитовано 30 квітня 2019.
Література[ред. | ред. код]
- Best, J.W. (2003). Buddhism and polity in early sixth-century Paekche. Korean Studies 26 (2): 165–215. JSTOR 23719761. doi:10.1353/ks.2004.0001.
- Lee, K. (1984) [1979]. A New History of Korea. Tr. by E.W. Wagner & E.J. Schulz. Seoul: Ilchogak. с. 518. ISBN 9780674615762.
- Na, H.L. (2003). Ideology and religion in ancient Korea. Korea Journal 43 (4): 10–29. Архів оригіналу за 14 червня 2011.
- Nelson, Sarah M. (1993). The archaeology of Korea. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 9780521407830. Архів оригіналу за 6 липня 2018. Процитовано 28 квітня 2019.
- Pearson, R; Lee, J.W.; Koh, W.Y.; Underhill, A. (1989). Social ranking in the Kingdom of Old Silla, Korea: Analysis of burials. Journal of Anthropological Archaeology 8 (1): 1–50. doi:10.1016/0278-4165(89)90005-6. Scopus: 2-s2.0-38249024295. Архів оригіналу за 27 квітня 2017. Процитовано 28 квітня 2019.
Посилання[ред. | ред. код]
- Three Kingdoms Period in Korea — Ancient History Encyclopedia [Архівовано 14 квітня 2019 у Wayback Machine.] (англ.)
| |||||
|
