Оптичне явище
Оптичне явище — це явище, яке зумовлене певною поведінкою світла.
Сонячні й місячні затемнення — явище природи, знайоме людині з найдавніших часів. Вони бувають порівняно часто, але видні не зі всіх частин земної поверхні, й тому багатьом здаються рідкісними. Будь-яке затемнення відбувається тоді, коли три небесних тіла: Земля, Місяць і Сонце вибудовуються з погляду земного спостерігача на одній умовній прямій. Якщо між Землею й Сонцем розташований Місяць, то затемнення називається сонячним, якщо ж навпаки тінь Землі закриває від Місяця пряме сонячне світло, то це місячне затемнення. Залежно від того, наскільки близько Місяць виявиться до вузла орбіти в годину затьмарення, вона може пройти через середину конуса тіні, і затьмарення буде максимально тривалим, а може пройти краєм тіні, і тоді ми побачимо приватне місячне затьмарення. Конус земної тіні оточений півтінню. У цю область простору попадає лише частина сонячних променів, не закрита Землею. Тому бувають напівтіньові затьмарення. Про них теж повідомляється в астрономічних календарях, але ці затьмарення нерозрізнені для ока, тільки фотоапарат і фотометр здатні відзначити затьмарення Місяця під час напівтіньової фази або напівтіньового затьмарення. Коли ж повня трапляється далеко від вузлів місячної орбіти. Місяць проходить вище або нижче тіні й затьмарення не відбувається.
Весе́лка — оптичне явище в атмосфері, що являє собою одну, дві чи декілька різнокольорових дуг, що спостерігаються на тлі хмари, якщо вона розташована проти Сонця. Червоний колір ми бачимо з зовнішнього боку веселки, а фіолетовий — із внутрішнього.
Веселка пов'язана з заломленням і відбиттям (деякою мірою і з дифракцією) сонячного світла у водяних краплях, зважених у повітрі. Ці крапельки по-різному відхиляють світло різних кольорів, у результаті чого біле світло розкладається на спектр. Спостерігач, що стоїть спиною до джерела світла, бачить різнобарвне світіння, що виходить із простору по концентричному колу (дузі).
Міраж — явище аномальної рефракції світла в атмосфері, при якому крім предметів в їхньому дійсному положенні, з'являються також їхні уявні зображення, які є результатом повного внутрішнього відбиття в атмосфері.
Перше наукове пояснення цього явища пов'язано з єгипетським (1799 р.) походом Бонапарта. Французький експедиційний корпус просувався тоді по пустелі до берегів Нілу. Одноманітність рівнини порушувалося лише невеликими підвищеннями з розташованими на них селами.
Не все в міражі зрозуміло до кінця. Цікаві міражі відзначали газети і журнали минулого століття. В небі над Атлантичним узбережжям Африки з'явилися чіткі зображення незнайомих міст. Бувалі мандрівники впізнавали в них міста Південної Америки… Але при всій загадковості цього явища міраж неважко відтворити в лабораторних умовах.
Сяйво спостерігається на відстані 20—25° північної і південної широт (північне полярне сяйво і південне полярне сяйво) від магнітного полюса Землі одночасно на всіх довготах, але з різною інтенсивністю. Відбувається в результаті світіння розріджених шарів атмосфери на висотах 60-1000 км під дією сонячного вітру (потоків протонів і електронів). Заряджені частинки проникають в атмосферу з космосу і під дією магнітного поля Землі спрямовуються до північного або південного магнітного полюса, де вони входять у верхні шари атмосфери, бомбардують розріджені гази атмосфери і змушують їх випромінювати видиме світло.
Докладніше: Гало
Атмосфера може відображати феноменальні оптичні характеристики завдяки вигину світла. Це можливо спостерігати на небі в день, наприклад, в перисто-шаруватих хмарах, які складаються з кристалів льоду. Ці гексагональні кристали льоду діють як призми, і коли фотон (частинка світла) проходить крізь крижаний кристал, кристал може розсіювати світлові промені так, що виявляє кольори видимого світла. Кольори видимого світла: червоний, оранжевий, жовтий, зелений, синій, індиго та фіолетовий; інакше відомий як ROY-G-BIV[1].
- Полярне сяйво. Білий М. У., Скубенко А. Ф. Загальна фізика. Оптика. — К.: Вища школа, 1987
- Брегг У. Мир света. Мир звука. — М.: Наука, 1967
- Булат В. Л. Оптические явления в природе. — М.: Просвещение, 1974
- Бушок Г. Ф., Півень Г. Ф. Курс фізики. Частина друга. — К.: Вища школа, 1983
- Гончаренко С. У. Фізика. 10 клас. — К.: Освіта, 1996
- Грабовський Р. Н. Курс физики. — М.: Высшая школа, 1980
- Зверева С. В. В мире солнечного света. — М.: Просвещение, 1988
- Зисман Г. Ф., Тодес О. М. Курс общей физики. Том III. — M.: Наука, 1972
- Ивенс Ф. М. Введение в теорию света. — М.: Наука, 1976
- Ю. Калитеевский Н. И. Волновая оптика. -М.: Наука, 1971
- Кучерук I.M., Дущенко В. П. Загальна фізика. Оптика. Квантова фізика. — К.: Вища школа, 1991.
- Ландсберг Г. С. Общий курс физики. Оптика. — М.: Просвещение, 1977
- Минарт М. Свет и цвет в природе. — М.: Мир, 1969
- Рыдник В. И. Многоцветие спектров. — М.: Детская литература, 1979
- Сивухин Д. В. Общий курс физики. Оптика. — М.: Наука, 1980. Іб. Тарасов Л. В. Физика в природе. — М.: Просвещение, 1988
- Данлогг «Абетка за зоряним небом» 1990 р.
 | Ця стаття не містить посилань на джерела. (липень 2018) |
- ↑ The brilliant displays of halos, sun dogs, and other atmospheric optics. iWeatherNet (амер.). 22 листопада 2017. Процитовано 3 лютого 2021.