Полярне сяйво

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Військово-повітряна база Аєльсон. Аляска — полярне сяйво над Ведмежим озером

Поля́рне ся́йво  (лат. Aurora borealis) — оптичне явище у верхніх шарах атмосфери, світіння окремих ділянок нічного неба, що швидко змінюється.

На Землі такі сяйва спостерігаються на відстані 20—35° від магнітних полюсів Землі одночасно на всіх довготах, але з різною інтенсивністю.

За формами полярне сяйво розрізняють: дифузне сяйво з дугами від однієї точки горизонту до іншої, а також промені, стрічки, корони, плями. Тривалість полярного сяйва — від декількох хвилин до декількох діб[1]. Частота його появи корелює з 11-річним циклом сонячної активності, порою року, 27-денним періодом та магнітною активністю[2].

Історія спостереження та вивчення[ред. | ред. код]

Механізм виникнення[ред. | ред. код]

Явище є світінням розріджених шарів атмосфери на висотах 60—100 км під дією сонячного вітру (потоків протонів та електронів). Заряджені частинки потрапляють в атмосферу з космосу і під дією магнітного поля Землі спрямовуються до північного або південного магнітного полюса, де вони входять у верхні шари атмосфери, зіштовхуються з молекулами або атомами газів атмосфери, збуджують їх і змушують їх випромінювати видиме світло[1]. Переважне випромінювання — заборонені лінії атомарного Оксигену (557 нм і 630 нм) і молекулярного азоту (391,4 нм, 427,8 нм, 470,9 нм)[3], які створюють зелено-червону гаму.

Також було виявлено лінії Гідрогену серії Бальмера (656,3 и 486,1 нм). Частина енергії випромінюється в ультрафіолетовому діапазоні, але це випромінювання поглинається атмосферою, тож зареєструвати його можна лише із супутників[3].

Полярне сяйво у міфології[ред. | ред. код]

Полярне сяйво на інших планетах[ред. | ред. код]

Пришвидшена 40-хвилинна кінозйомка полярного сяйва в Ісландії

Полярне сяйво — явище, характерне не лише для Землі, наявність у планети атмосфери та магнітного поля — достатня умова для виникнення цього явища[джерело?].

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. а б Полярное сияние // Географический энциклопедический словарь : понятия и термины : [рос.] / Под ред. А. Ф. Трёшникова. — Советская энциклопедия. — М., 1988. — С. 237—238. — 432 с. — 100 000 екз.
  2. Полярне сяйво // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 373. — ISBN 966-613-263-X.
  3. а б Л. Лазутин (04.09.2015). Спектральные эмиссии полярных сияний. Солнечно-земная физика. НИИЯФ МГУ (справочник). Процитовано 2019-10-18. 

Посилання[ред. | ред. код]