Остапенко Володимир Аркадійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Остапенко Володимир Аркадійович
біл. Уладзімір Аркадзьевіч Астапенка
Народився 13 листопада 1962(1962-11-13)[1] (61 рік)
Мінськ, Білоруська РСР, СРСР
Країна  Білорусь
Діяльність дипломат
Alma mater Московський державний інститут міжнародних відносин
Науковий ступінь кандидат юридичних наук
Заклад Білоруський державний університет[2]
Членство National Anti-Crisis Managementd
Володимир Остапенко

Володимир Аркадійович Остапенко (біл. Уладзімір Аркадзьевіч Астапенка; нар. 13 листопада 1962(19621113), Мінськ) — білоруський політик і дипломат. Кандидат юридичних наук (2000)[3]. Мав[4] дипломатичний ранг надзвичайного і повноважного посланника другого класу[5].

Біографія[ред. | ред. код]

Закінчив Московський державний інститут міжнародних відносин МЗС СРСР (1985), аспірантуру Білоруського державного університету та МДІМВ-Університету МЗС РФ.

На дипломатичну службу прийшов ще за часів БРСР. Працював начальником інформаційного відділу міністерства закордонних справ БРСР[6].

З 1992 року по 19 травня 1993 року — заступник міністра закордонних справ[7]. З 6 липня 1993 року по 18 жовтня 1994 року — генеральний консул Республіки Білорусь в Гаазі[8]. В цей же день призначений радником-посланником Посольства Республіки Білорусь в Королівстві Бельгія[9]. Залишався на цій посаді до 27 липня 1996 року[10].

Після повернення з-за кордону працював у Міністерстві закордонних справ начальником Управління міжнародних економічних відносин[11].

Працював проректором з міжнародних зв'язків та завідувачем кафедри міжнародного приватного та європейського права Білоруського державного університету[12].

18 квітня 2008 року призначений Надзвичайним і Повноважним Послом Республіки Білорусь у Республіці Куба[5].

У складі державної делегації брав участь у численних сесіях Генеральної Асамблеї ООН.

7 грудня 2017 р. Указом Президента Республіки Білорусь призначений Надзвичайним і Повноважним Послом Республіки Білорусь в Аргентинській Республіці та за сумісництвом у Східній Республіці Уругвай[13].

31 серпня 2018 року призначений Надзвичайним і Повноважним Послом Республіки Білорусь у Республіці Парагвай і Республіці Перу за сумісництвом[14].

Після 2020 року[ред. | ред. код]

Остапенко подав у відставку в день інавгурації Олександра Лукашенка, 23 вересня 2020 року. 27 жовтня він направив лист до Адміністрації Президента, а також Міністерства закордонних справ Республіки Білорусь, де заявив про численні порушення основних прав і свобод громадян Білорусі та просив звільнити його з посади. Після цього Лукашенко підписав указ про звільнення Остапенка з посади та позбавлення його дипломатичного рангу «у зв'язку зі вчиненням злочину, несумісного з перебуванням на дипломатичній службі». Остапенко не погодився з таким формулюванням причини свого звільнення і намагався змінити її через суд, але безрезультатно. Потім він приєднався до команди Світлани Тіхановської і зараз працює в Об’єднаному перехідному кабінеті[15][16][17][18][19][20][21][22][23].

21 грудня 2022 року щодо екс-посла було відкрито спецпровадження. На початку 2023 року в суді Радянського району Мінська Володимира Остапенка заочно засудили до п'яти років позбавлення волі та штрафу. Також його заочно позбавили права обіймати в Білорусі посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків строком на п'ять років. Водночас його звільнили від покарання на один рік згідно із Законом від 7 грудня 2022 року «Про амністію у зв’язку з Днем національної єдності». Під арештом залишилося майно Астопенка (земельна ділянка та садовий будинок)[15].

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. https://web.archive.org/web/20191227100351/https://argentina.mfa.gov.by/ru/embassy/ambassador
  2. https://web.archive.org/web/20200530045235/https://cab.unime.it/mus/1485/1/Cust_21_437_intervento_programmato_Vladzimir_A._Astapenka.pdf
  3. Аўтарэферат дысертацыі «Эволюция Европейского Союза в свете положений Амстердамского договора 1999 года»
  4. Дробненькая помста. Лукашэнка пазбавіў грашовага ўтрымання мяцежных паслоў. Новы Час (біл.). 17 листопада 2020. Процитовано 17 травня 2023.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  5. а б Указ Президента Республики Беларусь от 18 апреля 2008 г. № 222 «О назначении В. А. Астапенко Чрезвычайным и Полномочным Послом Республики Беларусь в Республике Куба и присвоении ему дипломатического ранга Чрезвычайного и Полномочного Посланника второго класса» [Архівовано 26 грудня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
  6. Постановление Совета Министров Республики Беларусь от 4 сентября 1991 г. № 341 «О делегации Белорусской ССР на 46-ю сессию Генеральной Ассамблеи ООН»(рос.)
  7. Постановление Совета Министров Республики Беларусь от 19 мая 1993 г. № 330 «Об освобождении В. А. Астапенко от обязанностей заместителя Министра иностранных дел» [Архівовано 21 липня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)
  8. Постановление Совета Министров Республики Беларусь от 6 июля 1993 г. № 438 «О Генеральном консульстве Республики Беларусь в г. Гааге (Королевство Нидерландов)» [Архівовано 21 липня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)
  9. Постановление Кабинета Министров Республики Беларусь от 18 ноября 1994 г. № 185 «О назначении В. А. Астапенко Советником-Посланником Посольства Республики Беларусь в Королевстве Бельгия» [Архівовано 21 липня 2019 у Wayback Machine.](рос.)
  10. Постановление Кабинета Министров Республики Беларусь от 27 июня 1996 г. № 423 «Об освобождении В. А. Астапенко от обязанностей Советника-Посланника Посольства Республики Беларусь в Королевстве Бельгия» [Архівовано 21 липня 2019 у Wayback Machine.](рос.)
  11. Постановление Кабинета Министров Республики Беларусь от 19 сентября 1996 г. № 617 «О направлении делегации Республики Беларусь на 51-ю сессию Генеральной Ассамблеи ООН»[недоступне посилання з жовтня 2019](рос.)
  12. Уладзімір Астапенка назначаны паслом Беларусі ў Кубе[недоступне посилання з листопадаа 2019]
  13. Кадровый четверг: президент назначил новых замминистров и ректоров [Архівовано 2019-07-21 у Wayback Machine.] (рос.)
  14. Прыняцце кадравых рашэнняў. Прэс-служба Прэзідэнта Рэспублікі Беларусь. Процитовано 02.09.2018.
  15. а б Былога амбасадара Уладзіміра Астапенку завочна асудзілі і на год вызвалілі ад пакарання. Новы Час (біл.). 19 лютого 2023. Процитовано 17 травня 2023.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  16. Посол Беларуси в Аргентине Астапенко отозвал заявление об отставке и подал новое, где ссылается на нарушение законов властями страны. Настоящее время (рос.). 28 жовтня 2020. Архів оригіналу за 1 листопада 2020. Процитовано 4 листопада 2020.
  17. Лукашенко освободил от должности посла в Аргентине, критиковавшего белорусские власти. Интерфакс-Запад[be] (рос.). 3 листопада 2020. Архів оригіналу за 3 листопада 2020. Процитовано 4 листопада 2020.
  18. Владимир Астапенко освобожден от должности Чрезвычайного и Полномочного Посла Беларуси в Аргентине. president.gov.by (рос.). Архів оригіналу за 8 листопада 2020. Процитовано 4 листопада 2020.
  19. Экс-посол Беларуси в Аргентине: Я имел серьезные основания опасаться за свою свободу. b-g.by (рос.). 4 листопада 2020. Архів оригіналу за 27 листопада 2020. Процитовано 5 листопада 2020.
  20. Экс-посол Беларуси в Аргентине принял предложение Латушко: «Жыве Беларусь». UDF.BY[en] (рос.). 5 листопада 2020. Архів оригіналу за 28 листопада 2020. Процитовано 5 листопада 2020.
  21. Бывший посол в Аргентине и экс-замглавы МИД присоединился к НАУ во главе с Латушко. Telegraf.by[be] (рос.). 5 листопада 2020. Архів оригіналу за 5 листопада 2020. Процитовано 5 листопада 2020.
  22. «Жыве Беларусь!» Бывший посол в Аргентине Астапенко присоединился к Народному антикризисному управлению. Naviny.by (рос.). 5 листопада 2020. Архів оригіналу за 5 листопада 2020. Процитовано 5 листопада 2020.
  23. Бывший посол Беларуси в Аргентине Астапенко вошел в состав Народного антикризисного управления. REFORM.by (рос.). 5 листопада 2020. Архів оригіналу за 5 листопада 2020. Процитовано 5 листопада 2020.