Падалка Борис Якович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Борис Якович Падалка
Падалка Борис Якович.jpg
Народився 1 травня 1883(1883-05-01)
Пирятин, Пирятинський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
Помер 5 січня 1964(1964-01-05) (80 років)
Київ, СРСР
Поховання Байкове кладовище
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія,СРСР СРСР
Діяльність лікар-інфекціоніст, викладач університету, науковець
Alma mater Санкт-Петербурзький університет
Московський університет
Сфера інтересів медицина, інфекційні хвороби
Заклад Олександрівська клінічна лікарня, Національний медичний університет імені Олександра Богомольця, Національна медична академія післядипломної освіти імені П. Л. Шупика і Інститут епідеміології та інфекційних хвороб імені Л. В. Громашевського НАМН України
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор медичних наук[d]
Науковий керівник Зюков Анатолій Матвійович
Відомі учні професори В. А. Постовіт, А. І. Локай, Т. Т. Чорна, Я. П. Латенко, Д. Ф. Кириченко
Відомий завдяки: симптом Падалки при черевному тифі
У шлюбі з Падалка Ольга Василівна

Бори́с Я́кович Па́далка (1 травня 1883 — 5 січня 1964) — український радянський інфекціоніст, доктор медичних наук, професор.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 1 травня 1883 року в місті Пирятин тодішньої Полтавської губернії Російської імперії (нині Полтавська область України). У 1908 році закінчив фізико-математичний факультет Петербурзького університету, але його тягнуло до медицини, тому він у 1912 році  закінчив медичний факультет Московського університету. Працював лікарем у лікарні імені цесаревича Олександра в Києві (нині Олександрівська клінічна лікарня). З першого дня створення кафедри інфекційних хвороб Київського медичного інституту працював на ній викладачем — 28 грудня 1925 року його призначили старшим асистентом кафедри, а 1930 року обрали на посаду доцента цієї ж кафедри. У 1936 році йому присудили науковий ступінь кандидата медичних наук, того ж року присвоїли вчене звання «доцент». У 1938 році його обрали на посаду професора кафедри інфекційних хвороб 2-го київського медичного інституту, де він продовжував працювати до німецько-радянської війни. У 1940 році Падалка захистив докторську дисертацію на тему «Лікування черевного тифу», йому присудили науковий ступінь доктора медичних наук, а згодом присвоїли вчене звання «професор». У період німецької окупації певний час працював викладачем у створеному в Києві медичному інституті «Полімедікум», після його закриття аж до визволення Києва в 1943 році завідував інфекційним відділенням в Олександровській лікарні. У повоєнний час його обрали завідувачем кафедри інфекційних хвороб Київського інституту удосконалення лікарів, одночасно був консультантом у Науково-дослідному інституті інфекційних хвороб в Києві. З 1954 року очолив кафедру інфекційних хвороб КМІ, на якій починав свого часу свою плідну викладацьку діяльність і на якій пропрацював до 1962 року.

Помер 5 січня 1964 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 4 старої частини кладовища).

Могила Бориса Яковича Падалки та його дружини.

Наукова і педагогічна діяльність[ред. | ред. код]

1947 року описав разом з Олімпієм Прокоповичем Матвєєвим в Україні нову хворобу — кліщовий пароксизмальний рикетсіоз. За ініціативи Бориса Яковича Падалки при МОЗ України створили проблемну комісію з вивчення вірусного гепатиту, на той час вважали, що це одна нозологічна форма.
Він вперше здійснив широкомасштабні дослідження патогенезу так званої хронічної дизентерії, узагальнивши їх в монографії «Дизентерія» (1955). Всупереч пануючій точці зору (яка, до речі, лише останнього часу втратила свій вплив), довів неправомірність цього термінування, шигельоз (бактеріальну дизентерію) визначив як гостру інфекційну хворобу з можливим затяжним перебігом. При відсутності повторного зараження вивільнення організму від збудника відбувається найближчими днями чи тижнями, що має принципове значення у боротьбі з шигельозами на основі загально-гігієнічних заходів.
Описав діагностичний симптом — своєрідний звуковий феномен при перкусії в правій здухвинній ділянці при черевному тифі, який у сучасній медичній літературі носить його ім'я.

За час від 1954 до 1961 року під керівництвом Б. Я. Падалки було захищено 9 кандидатських дисертацій.

Відомий радянський інфекціоніст, професор В'ячеслав Андрійович Постовіт у своїх спогадах писав:

"…Мій вчитель, відомий професор-інфекціоніст Борис Якович Падалка, володів завидною терплячістю і ретельністю при дослідженні хворих і наполегливо прищеплював ці якості своїм співробітникам і учням. Він не втомлювався вислуховувати скарги хворих, їх розповіді про свою хворобу, нерідко плутані, уривчасті, а часом і безглузді, безладні. Ми, співробітники, що брали участь в обходах, іноді дуже втомлювалися фізично і часом нишком трохи сварили професора за його, як нам здавалося, дріб'язкову прискіпливість. Але з часом ми переконалися в корисності такого ретельного обстеження хворих, коли з'ясування малопомітних фактів і симптомів допомагало правильно поставити діагноз. Борис Якович, незалежно від тяжкості хворого і характеру його захворювання, завжди докладно обстежував хворого, робив це не поспішаючи і строго послідовно, систематично досліджуючи стан всіх органів і систем хворого. …Його діагнози ґрунтувалися, в першу чергу, на даних суб'єктивного та об'єктивного обстеження хворих, велика увага приділялася лабораторними даними. Інтуїції проф. Б. Я. Падалка надавав невелике значення, а часом навіть іронізував з приводу інтуїтивних діагнозів. Недолік інтуїції він відшкодовував ретельним обстеженням хворих і ми, його співробітники, часто чули на обходах: «Потрібно ще „добрати“, тобто провести додаткові спостереження та обстеження…»

Науковий доробок[ред. | ред. код]

  • Падалка Б. Я.  Брюшной тиф. К. 1947, 212 с. (рос.)
  • Падалка Б. Я., Матвеев О. П. // Врачебное дело, 1947, № 7, стр. 595. (рос.) (про кліщовий пароксизмальний рикетсіоз)
  • Зюков А. М. (за участі Падалки Б. Я.) Гострі інфекційні хвороби та гельмінтози людини. Державне медичне видавництво УРСР. — К., 1947. — 392 с.
  • Падалка Б. Я. — Дизентерия. Госмедиздат УССР. — 1955. — 176 с. (рос.)

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]