Паломництво хасидів до Умані

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Пало́мництво хаси́дів в У́мань — паломництво євреїв, які сповідують брацлавський хасидизм (одну з течій у хасидському юдаїзмі), на могилу їхнього духовного лідера — цадика Нахмана, що знаходиться в Умані.

Умови паломництва[ред.ред. код]

Усі євреї, які представляють течію брацлавського хасидизму, вважають своїм обов'язком побувати хоча б раз у своєму житті на могилі цадика Нахмана. Вони також вважають, що якщо вони зустрінуть юдейський Новий рік (Рош Гашана) біля його могили, то наступний рік буде дуже щасливим для них. Вони приїжджають до Умані цілими общинами, разом із жінками та дітьми. Деякі хасиди, звичайно, приїжджають декілька разів за життя, деякі щороку. Це все залежить, насамперед, від фінансових можливостей приїжджих. Ті євреї, які не мають коштів на поїздку до України, звертаються за допомогою до спеціальних структур Ізраїлю, які займаються благодійництвом. Вони оплачують проїзд общині, надають їм харчовий пайок та кошти на оренду житла в Умані.

З 2010 року між Україною та Ізраїлем була підписана угода про взаємний безвізовий в'їзд до країни. Через це очікувалось масове паломництво хасидів до України. Але через деякі причини багато хасидів так і не пройшли розмитнення в аеропорту Борисполя і не потрапили до Умані. Тому загальна кількість хасидів, які прибули до Умані в 2010 році по безвізовому в'їзду становила всього 23-25 тисяч осіб, що не є найбільшою цифрою за всю історію паломництва хасидів. На кількість паломників не вплинуло навіть і те, що цього року був ювілей цадика Нахмана — 200 років від дня народження.

Як зазначають українські ЗМІ з посиланням на офіційну владу, кількість паломників щороку збільшується, насамперед, у дні святкування єврейського Нового року. Якщо у 2007 році їх чисельність становила 14 тис. 787 (хасиди приїжджали до Умані з 20 країн світу), в 2008 році — 15 тис. 309, у 2009 — 18 тис. 806 (з 23 країн), то в 2010 році Умань відвідали 23 тис. 637 хасидів з 23 країн світу. Запланована кількість на 2011 рік — понад 30 тисяч. Аналітики вважають кількість паломників істотно більшою завдяки скасуванню візового режиму.

Хід паломництва[ред.ред. код]

Приїзд хасидів до КПП

Перші паломники починають приїжджати до Умані ще за тиждень до Рош Гашана, який проходить 2 дні поспіль в єврейському місяці тішрей (вересень чи жовтень). В основному це хасиди з достатком і вони можуть собі дозволити перебувати в Умані більше одного тижня.

Масове паломництво розпочинається десь за 4 дні до свята Нового року. Хасиди прибувають автобусами з аеропортів Одеси та Києва протягом всієї доби. Розвантаження відбувається по вулиці Челюскінців, де формується своєрідний КПП. Це місце ретельно охороняється представниками міліції, патрульної служби та спецпідрозділів (Грифон та Беркут). Приїжджі ретельно перевіряються на правильність документів та наявність у них недозволених речей. Для цього використовуються представники кінологічної служби із собаками. Тут же знаходяться і місцеві жителі, які бажають заробити гроші на паломниках. Вони пропонують хасидам перевезення їхнього багажу до вулиці Пушкіна, де відбувається загальний збір, або ж до квартир чи будинків, які були найняті ними у місцевих жителів. Ціни на перевезення залежать від розміру, кількості та ваги багажу (2010 року вони коливались від 0,5 до 2 доларів за одну одиницю багажу).

Хасиди йдуть на Нову Умань

На КПП також знаходяться представники єврейської організації, яка і організовує їхній приїзд до Умані. Вони проводять облік приїжджих та допомагають представникам силових структур з перекладом з російської на іврит. Після відмітки хасиди рухаються вгору по вулиці Григорія Косинки до вулиці Пушкіна, де вони збираються своїми общинами. Так як готель, який спеціально будували для паломників-хасидів, не працює, то всі приїжджі вимушені шукати собі тимчасове житло у місцевих жителів.

Ціни на житло відрізняються від місця розташування будинку, поверху та умов проживання. Найдорожчим житлом є квартири (дира) у багатоповерхових будинків, які безпосередньо розташовані біля могили цадика Нахмана чи синагоги (2010 року ціни коливались в межах 200—450 доларів з чоловіка за 6…8 днів). Трохи дешевше коштує оренда приватних будинків (віла) навколо центру збору (в 2010 році — 200—250 доларів). Найбажанішими для хасидів є будинки по вулицях Пушкіна, Григорія Косинки, Володимира Мономаха та Комарницького. Будинки, які знаходяться далі, а це в мікрорайонах Нова Умань та Лиса Гора, вулиці Східна та Садова, коштують значно дешевше і хасиди не дуже хочуть їх орендувати через дальність розташування (в 2010 році ціни на житло в цих районах коливались від 80 до 150 доларів). Слід відмітити, що квартири вище 5 поверху також коштують значно дешевше, навіть якщо будинок знаходиться біля могили чи синагоги. Адже в період святкування Рош Гашана хасидам забороняється користуватись усіма надбаннями цивілізації, в тому числі й ліфтом.

Проблеми паломництва[ред.ред. код]

Готель «Шаарей Ціон»

Іншою проблемою для паломників є також проживання в Умані. Коштами єврейських організацій в місті був збудований готель Шаарей Ціон, але він не може вмістити усіх охочих. Пізніше був збудований новий великий будинок, який все ж таки переобладнали під квартири місцевих жителів. Паломники змушені самостійно або через місцевих посередників шукати собі тимчасове житло, яке здається не дуже і за низькими цінами. На сьогодні існує проект будівництва в Умані великого паломницького центру, який буде включати в себе готель, синагогу та різні допоміжні структури.

Міжетнічні конфлікти[ред.ред. код]

Під час проведення заходів час від часу виникають конфлікти, які через різну етнічну належність гостей та місцевих мешканців (в тому числі охоронців правопорядку), мають ознаки міжетнічних[1]. Зокрема 11 червня 2016 р. хасиди-паломники з вогнепальної зброї обстріляли мирне місцеве населення[2], при цьому заявляючи, що українська земля Уманщини належить хасидам, агресивно відносилися до української поліції та журналістів: близько сотні хасидів перевертали автомобілі поліції, били металевими трубами та жбурляли в авто каміння, пошкодили телекамеру та застосували електрошокер до працівників телеканалу «ICTV»[3][4].

Місцеві жителі традиційно негативно відносяться до подібних проявів попри сприяння заходам з боку української влади[5][6][7]. Свого часу, за правління Януковича, активісти зверталися до президента з вимогою надіслати до батьківщини прах об'єкту поклоніння, проте це не призвело до позитивного результату. Як наслідок, на території конфлікту проводиться марш «Умань без хасидів».

В зв'язку із щорічним зростанням паломників зростає кількість сутичок між хасидами та місцевими жителями. За хуліганську поведінку інколи хасидів депортують. Також деякі з приїжджих виказують негативне ставлення до жінок, зареєстровані випадки побиття та сексуального домагання, вчинення опору правоохоронним органам.[8][9].

Культурні проблеми[ред.ред. код]

Вивчення Тори

Як зазначають в деяких етнографічних дослідженнях паломництва хасидів в Умань[10], головною проблемою для них там є несприйняття їхніх ідентичностей часткою агресивно налаштованих місцевих мешканців. При ситуації послаблення соціальних норм (у випадку темряви чи сп'яніння) паломники ризикують стати жертвами ксенофобських випадів. З іншого боку, деякі паломники також виявляють провокативну поведінку (стрільба із травматичної зброї, образливі жести в адресу місцевих жителів тощо).

Проблемами, які виникають у місцевих мешканців через прощу хасидів, є, насамперед, засміченість міста. Адже, в Ізраїлі мешканцям суворо заборонено смітити, за це вони сплачують великі штрафи. Приїжджаючи до України, де закони щодо цього дуже ліберальні, євреї дозволяючи собі смітити де завгодно. Під час святкування Нового року міські служби не встигають прибирати вулиці міста, вивозячи при цьому сміття із смітників двічі на день. Окрім цього хасидська організація, яка займається організацією паломництва до Умані, наймає місцевих мешканців для того, щоб вони прибирали вулиці міста. Стихійне засмічення Умані паломниками відбувається не зовсім через лінь хасидів, які нібито розбещуються від ліберальних українських законів, а насамперед тому, що після Рош Га-Шана ідуть 10 Днів каяття — час, коли паломники дотримуються суворих обмежень та посту. Природно, що в цей час їм не можна працювати, але не тільки їм одним. Всім, хто перебуває в кварталі, а отже сприймається за релігійними юдейськими канонами як гість в домі (огородженній території кварталу), також забороняється виконувати роботу. Таким чином, коли комунальні служби часто нарешті добираються в ці дні (особливо в Йом Кіпур — останній день, День Очищення, коли обмеження найсуровіші) до кварталу із технікою і починають прибирати, це викликає серйозне незадоволення з боку паломників і навіть конфлікти.

Економічні проблеми[ред.ред. код]

Як продовжує зазначитись в етнографічному дослідженні паломництва хасидів в Умань[11], культурні проблеми паломництва, фактично, існують паралельно з економічними, а часто загострюються чи навіть викликаються останніми. Однією з найбільших економічних проблем є тінізація прибутків від паломників, через що вони розділяються між приватними особами, майже не надходячи в міський бюджет (з останнього більше витрачають на облаштування міста для паломників, ніж отримують, що змушує брати дотації[12]). Все це призводить до того, що недофінансовані комунальні служби просто нездатні справлятися зі зрослим навантаженням і починають давати збій, що виявляється у великій кількості неприбраного сміття, проривах каналізацій тощо. Мешканці Умані, що не залучені до перерозподілу прибутків від паломників, схильні звинувачувати в цьому хасидів, які як «стихія» на їхню думку нахлинають на Умань. Ті ж, що отримують свій прибуток від паломництва, схильні істотно терпиміше відноситись до хасидів і навіть всіляко захищати їх від можливого обмеження чи заборони в'їзду. Таким чином, суто економічна площина правильного перерозподілу благ переводиться в культурну площину боротьби з чужими ідентичностями, які стають цапами-відбувайлами.

Крім того, через слабко розвитку регіональну економіку і відсутність солідаризації з боку місцевих мешканців поширені жорсткі режими експлуатації найманої праці у паломницькому кварталі. Місцеві та іноземні капіталісти в умовах провінційного безгрошів'я змушують переважно молодь працювати за близько 10 грн. за годину, вимагаючи при цьому від них під час кульмінаційних днів паломництва тяжкої понаднормової роботи (по 16-18 год на добу). Широко розповсюдженою є і використання дитячої найманої праці.

Побутові проблеми[ред.ред. код]

Однією з побутових проблем для паломників є проживання в Умані. Коштами єврейських організацій в місті був збудований готель «Шаарей Ціон», але він не може вмістити усіх охочих. Пізніше був збудований новий великий будинок, який все ж таки переобладнали під квартири місцевих жителів. Паломники змушені самостійно або через місцевих посередників шукати собі тимчасове житло, яке здається за високими цінами. На сьогодні існує проект будівництва в Умані великого паломницького центру, який буде включати в себе готель, синагогу та різні допоміжні структури.

Також проблемами паломництва для хасидів є те, що вони прилітають до України літаками до аеропортів Києва та Одеси, а потім рухаються автобусами до Умані. Це змушує їх більше витрачати коштів на приїзд.

Значення паломництва[ред.ред. код]

Для брацлавських хасидів приїзд до могили цадика Нахмана ототожнюється з обов'язковим дійством життя. Хоча б один раз за життя кожен хасид повинен відвідати могилу, і найкраще це робити при святкуванні Нового року Рош Гашана.

Велике значення паломництво має і для меншого покоління. Їх беруть з собою на прощу для того, щоб виховати у них святе ставлення до релігії. Під час паломництва в Умані хасиди збирають хлопчаків в купки і проводять з ними своєрідні уроки з вивчення текстів Тори.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]