Спільне (журнал)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Журнал соціальної критики «Спільне»
Spilne-logo.png
Країна видання Flag of Ukraine.svg Україна
Тематика соціальна аналітика, активізм
Періодичність виходу двічі на рік
Скорочена назва Спільне
Мова українська
Головний редактор обирається для кожного номеру
Засновник мережа «Ліва думка»
Засновано 2009
Обсяг 150—200 сторінок

Вебсторінка: commons.com.ua

Журнал соціальної критики «Спільне» — український лівий інтелектуальний журнал, заснований соціальними аналітиками та активістами у березні 2009 року. Позиціонує себе як некомерційне видання, принципово не афілійоване з жодною політичною партією чи організацією. Входить до мережі європейських культурологічний часописів Eurozine. В рамках проекту працює інтернет-портал commons.com.ua та регулярно виходить друком «товстий журнал».

Ідея та концепція[ред. | ред. код]

Позиція журналу — ліва й антикапіталістична. Тим не менше, видання позиціонує себе передусім аналітичним, а не пропагандистським. Як зазначалося в першому описі журналу на сайті:

«Наше завдання — аналіз та критика: увиразнення соціальних проблем, визначення їхніх причин і пошуки засобів для їх вирішення, а також — проблематизація панівних стосунків та порушення status quo. Це не означає, що ми буцімто за „повернення назад до СРСР“ — минулого, яке вже ніколи не повториться, незалежно від того, як ми до нього ставимося. Так само ми не „проти демократії“ — якщо, звісно, розуміти під нею владу всього народу, а не лише привілейованої його частини».[1]

Серед причин, що спонукали до заснування журналу, називалися такі:

«ми бачимо нестачу в якісному лівому аналізі, спрямованого на розв'язок практичних задач, які стоять на порядку денному соціальної боротьби тут і зараз в нашій країні і в цілому світі. Ми бачимо розрив між існуючими лівими теоріями і практикою низових суспільних рухів, яка не отримує задовільного аналізу. Ми бачимо нестачу в залученні як практичного досвіду, так і теоретичних дискусій з інших регіонів планети і, водночас, недостатність інформації про важливі події низової соціальної боротьби в Україні англійською мовою. Нас турбує невелика кількість україномовних лівих текстів, у той час як стереотип, що „лівий“ = „проросійський“ і досі широко розповсюджений. Нам так само не вистачає інформаційного ресурсу не прив'язаного до сектантських конфліктів через дрібні політичні амбіції».[2]

Основна концепція журналу слідує ідеї американського соціолога Майкла Буравого про органічну публічну соціологію[3]. Тобто таку соціальну науку, яка не обмежується публічністю у формі коментарів та прояснень громадськості питань суспільної важливості, а працює в тісних зв'язках з місцевою громадськістю, протестною спільнотою[4].

Організація[ред. | ред. код]

Ідея створити журнал соціальної критики «Спільне» зародилася в мережі «Ліва думка», у середовищі молодих лівих дослідників, активістів, викладачів та студентів, переважно з Національного університету «Києво-Могилянська академія»[5]. Ядро середовища складали молоді науковці, що виросли вже у незалежній Україні й отримали освіту в західних університетах[6]. Вони вже не знали радянського «марксизму-ленінізму», натомість познайомилися з західним марксизмом та іншими лівими теоріями[7]. Серед засновників журналу були, зокрема, Анастасія Рябчук, Володимир Іщенко і Тамара Марценюк. 24 березня 2009 року почав працювати інтернет-портал[8], і одночасно з цим почалася підготовка першого друкованого випуску журналу, що вийшов у квітні 2010 року[9]. Він був виданий у рамках міжнародного міждисциплінарного симпозіуму довкола виходу книжки Лоїка Вакана «Покарання бідних»[10][11].

В перші роки існування журналу чіткого складу редакції не було, обговорення і погодження матеріалів відбувалися в гугл-групі liva_dumka. Згодом була виділена редколегія, склад якої неодноразово змінювався. Головний (чи відповідальний) редактор обирається під кожен окремий тематичний випуск, для сайту головного редактора нема. Переклад іншомовних матеріалів спочатку також здійснювався переважно колективно[12], але згодом практика змінилася.

Фінансування друку журналу проводиться здебільшого за рахунок грантів, зокрема, Фонду імені Генріха Белля та Фонду імені Рози Люксембург. Гроші виручені за продаж примірників йдуть на покриття організаційних витрат.

В перші роки свого існування «Спільне» тісно співпрацювало з Центром дослідження суспільства та Центром візуальної культури, пізніше — з Центром соціальних і трудових досліджень. Видання також співпрацює із закордонними соціально-критичними журналами лівого спрямування, такими як «Скепсис»[ru] у Росії, «Прасвет» у Білорусі, «New Left Review» у Великій Британії. Є партнером загальноєвропейської мережі культурологічних часописів Eurozine[13]. З 2018 року співпрацює з нідерландським аналітичним центром Transnational Institute[en][14][15].

За роки свого існування журнал «Спільне» виступив організатором чи співорганізатором низки конференцій[16][17][18][19][20][21][22][23][24] та взяв участь у виданні декількох книжок[25].

Інтернет-портал[ред. | ред. код]

Характер матеріалів, опублікованих на сайті, загалом є більш популярним і коротшим у порівнянні з друкованим виданням. Разом з тим, із останнього регулярно проводиться публікація статей на сайті.

На сайті розміщені унікальні матеріали, переклади й інтерв'ю таких авторів, як Луї Альтюссер, Перрі Андерсон, Ханна Арендт, Ален Бадью, Етьєн Балібар, Зигмунт Бауман, Даніель Бенсаїд, Вальтер Беньямін, Стаффорд Бір, Джеймс Блаут, Марко Бойцун, Патрик Бонд, Гаррі Браверман, Майкл Буравой, П'єр Бурдьє, Лоїк Вакан, Іммануїл Валлерстайн, Кетрін Вердері, Девід Гарві, Пітер Гелдерлоос, Ерик Гобсбаум, Девід Гребер, Едуардо Ґалеано, Стівен Джей Ґулд, Гел Дрейпер, Джон Дьюї, Умберто Еко, Барбара Еренрайх, Сергій Жадан, Славой Жижек, Террі Іглтон, Алекс Каллінікос, Ришард Капусцінський, Корнеліус Касторіадіс, Наомі Кляйн, Ренделл Коллінз, Пол Кругман, Річард Лахман, Міхаель Леві, Річард Левонтін, Лі Міньці, Марсель ван дер Лінден, Роза Люксембург, Ернест Мандель, Чарльз Райт Міллз, Джордж Монбіо, Тоні Неґрі, Гарольд Пінтер, Нікос Пуланзас, Ерік Олін Райт, Жак Рансьєр, Андрій Рєпа, Роман Роздольський, Арундаті Рой, Стівен і Гіларі Роуз, Едвард Саїд, Беверлі Сілвер, Чарльз Тіллі, Альберто Тоскано, Енцо Траверсо, Андре Гундер Франк, Іван-Павло Химка, Ноам Хомський, Артем Чапай тощо.

Окремо варто відзначити частину блогів[26], куди на відміну від основної аналітичної частини порталу можуть викладатися статті публіцистичної спрямованості, змістові вимоги до них також менші, ніж до звичайних статей.

Друковане видання[ред. | ред. код]

Періодичність виходу друкованого журналу була заявлена двічі на рік, але надалі практика не відповідала цьому[27].

Перше число журналу вийшло у квітні 2010 року. Кожен випуск журналу присвячений розгляду певної актуальної теми. Зазвичай номер починається із загальних увідних статей, далі подаються більш конкретні авторські дослідження з певних аспектів теми номеру і, врешті, заключними стають рецензії на тематичні книги чи фільми. В кожному номері містяться як перекладні статті, так і оригінальні авторські дослідження українською.

За роки існування журналу вийшло одинадцять друкованих номерів, присвячених різним темам:

  1. «Криміналізація соціальних проблем»[12];
  2. «Трансформації міського простору»[28];
  3. «Політика освіти»[29];
  4. «Класова експлуатація та класова боротьба»[30];
  5. «Політекономія расизму»[31];
  6. «Гендер і праця»[32];
  7. «Другий світ» (про постсоціалістичні трансформації на теренах колишнього Східного блоку)[33];
  8. «Релігія: між експлуатацією і емансипацією»[34];
  9. «Майдан: погляд зліва»[35];
  10. «Війна і націоналізм»[36];
  11. «Революція: історія та майбутнє»[37];
  12. «Простір та нерівність»[38].

На окремі числа журналу виходили рецензії в часописах «Критика»[39][40][41][42], «Молода нація»[43] на сайті «Українська правда. Життя»[44] тощо.

В десятирічний ювілей журналу редакція оголосила, що 12 випуск буде останнім, і надалі «Спільне» працюватиме лише в онлайн форматі[45].

Напади ультраправих[ред. | ред. код]

Члени редакції «Спільне» піддавались фізичному насиллю з боку прихильників ультраправих політичних ідеологій.

Так, 1 грудня 2012 року був здійснений напад на презентацію «Спільне» у Тернополі, що була присвячена четвертому випуску журналу та обговоренню проблем захисту трудових прав найманих працівників[46]. Десятеро неонацистів напали на чотирьох організаторів заходу у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї, використавши як зброю газові балони, стільці та підручні канцелярські приладдя. За свідченнями потерпілих, до нападу причетний член ВО «Свобода», який за кілька днів до заходу погрожував організаторам та мобілізував інших учасників нападу, зокрема футбольних уболівальників ФК «Нива»[47]. Згідно з повідомленням інтернет-газети Тернополя «Доба», відповідальність за напад взяли на себе представники організації «Тризуб» ім. Степана Бандери[48].

Оцінки та критика[ред. | ред. код]

Журнал неодноразово піддавався критиці з різних сторін. Зокрема, історик Андрій Портнов вказував на недостатню критичність видавців журналу до соціалістичної традиції[49]. Політологи Олександр Маслак та Петро Вознюк в рецензії на третій випуск критикували його за ліву політичну ангажованість та упередженість[43]. Окрім того, відгуки звучали також зі сторони політичних кіл, зокрема «Правий сектор» критикував журнал за співпрацю з Фондом Рози Люксембург[50], а сайт українських анархістів «Нігіліст» — за євроскептичну позицію та український націоналізм[51]. Водночас, російський лівий інтелектуал і колишній радянський дисидент Олександр Тарасов критикував «Спільне» за підтримку Майдану, євроінтеграції та «українського фашизму»[52].

Історик Володимир Склокін у 2012 році, відзначаючи слабку ідеологічну поляризацію українських інтелектуальних часописів (що, на його думку, є ознакою слабкості ідейних середовищ), стверджував, що «поляризація дещо посилилась протягом останніх двох років з появою двох інтелектуальних часописів, які чітко задекларували свою прихильність до лівих ідей, — журналів „Спільне“ та „Політична критика“»[53]. Режисер та кінокритик Олександр Телюк у своїй рецензії на четвертий випуск журналу писав, що «„Спільне“ — важливий екран дискурсу лівих інтелектуалів в Україні. У своїй критиці журнал робить ухил у бік академічних досліджень, статистичних даних, прямої мови. Це, безперечно, багате, бурхливе і чесне з собою джерело критичних думок про сучасність, якому, однак, не вистачає гнучкості для ширшого культурного резонансу»[41]. Соціологиня Юлія Сорока в рецензії на шостий випуск стверджувала, що виданню характерне «поєднання високої соціяльної значущости й актуальности проблематики, глибокої теорії та широти погляду на зв'язки процесів і явищ»[42].

Американська дослідниця Емілі Ченнел-Джастіс у своїй дисертації, присвяченій участі українських лівих у Майдані, стверджувала, що журнал «Спільне» створив простір для лівої критики, присвяченої глобальним проблемам і подіям, регулярно організовуючи конференції в Києві. Але «після Майдану серйознішій дискусії про долю української лівиці перешкоджає зростання ідеологічної дистанції між „Політичною критикою“ та „Спільним“, засноване на відчутті, що автори „Спільного“ посідають догматичніші, класово-орієнтовані позиції замість того, щоб пропонувати широку й відкриту ліву перспективу»[54].

У жовтні 2015 року журнал «Спільне» зайняв перше місце в рейтингу українських науково-популярних журналів за версію веб-порталу Science-Community.org[55]. В грудні 2018 року старший науковий співробітник Інституту фізики НАНУ Антон Сененко, у своєму огляді науково-популярних ресурсів України, охарактеризував «Спільне» як «прекрасний ресурс, на якому трапляються якісні статті про українську науку»[56].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Журнал. Архів оригіналу за травень 5, 2010. Процитовано вересень 12, 2017. 
  2. Про нас. Архів оригіналу за жовтень 12, 2011. Процитовано вересень 12, 2017. 
  3. Тамара Марценюк: «Мы себя идентифицируем как публичные социологи» // Новая Эўропа. — 2013. — 12 липня.
  4. Майкл Буравой. За публичную социологию // Социальная политика в современной России: реформы и повседневность / под ред. Е. Ярской-Смирновой, П. Романова.. — М. : ЦСПГИ, Вариант, 2008.
  5. В. Ищенко: Левые интеллектуалы Украины. Архів оригіналу за 10 серпень 2011. Процитовано 12 вересень 2017. 
  6. Ryabchuk, Anastasiya (2015-08). Handicapped Class Analysis in Post-Soviet Ukraine, and a Push for Revision. East European Politics and Societies (en) 29 (3). с. 695. ISSN 0888-3254. doi:10.1177/0888325415606521. Процитовано 2018-09-16. 
  7. Лидия Михеева (12.09.2011). Отзыв о презентации украинского журнала «Спільне». Беларуская філасофская прастора (ru). Процитовано 2018-12-07. 
  8. «Спільному» 5 років! (+електронні версії перших трьох випусків). Спільне. 26.03.2014. Процитовано 12 вересня 2017. 
  9. Интервью с Владимиром Ищенко, членом редакции журнала «Спільне» // The Bridge-МОСТ. — 2014. — 17 березня.
  10. Wacquant, Loïc (2010-06). Crafting the Neoliberal State: Workfare, Prisonfare, and Social Insecurity1. Sociological Forum (en) 25 (2). с. 197. ISSN 0884-8971. doi:10.1111/j.1573-7861.2010.01173.x. Процитовано 2018-09-16. 
  11. Roman Cybriwsky Spilne: a new sociology journal published in Ukraine. The Ukrainian Weekly. No 14. Sunday, April 3, 2011. p. 8.
  12. а б Журнал «Спільне» № 1: Криміналізація соціальних проблем
  13. Spilne Journals. EUROZINE. Процитовано 12 вересня 2017. 
  14. Housing in Kiev: Why don’t we have a place to live?
  15. Offshoring prosperity: Agroholdings and tax avoidance in Ukraine
  16. Конференція «Протест і місто», 22-26 листопада 2010. Спільне. 18.11.2010. Процитовано 12 вересня 2017. 
  17. Конференція «Політика освіти» і презентація 3-го випуску журналу «Спільне». Спільне. Процитовано 2018-07-22. 
  18. Конференція «Кінець неолібералізму». Спільне. 07.06.2013. Процитовано 12 вересня 2017. 
  19. Нові профспілки і демократичні ліві: історичні корені та ідейні орієнтири. Спільне (uk). 14.08.2013. Процитовано 2018-09-10. 
  20. АНОНС: конференція про історію профспілкового й лівого руху. Історична правда. Процитовано 2018-12-20. 
  21. Запрошення на конференцію «Ліві і Майдан». Спільне. 24.03.2014. Процитовано 12 вересня 2017. 
  22. Війна в Україні і політика лівих (міжнародна конференція) / War in Ukraine and the politics of the left (international conference) / Война в Украине и политика левых (международная конференция). Спільне. 15.08.2014. Процитовано 12 вересня 2017. 
  23. Конференція: Економічна криза чи криза неолібералізму? Альтернативна політика розвитку України. Спільне. 29.10.2015. Процитовано 12 вересня 2017. 
  24. Неоліберальні реформи в Україні: репортаж з конференції. Спільне (uk). Процитовано 2018-06-12. 
  25. Наші видання. Спільне. Процитовано 2018-12-07. 
  26. Блоги
  27. Журнал — Спільне.
  28. Журнал «Спільне» № 2: Трансформації міського простору
  29. Журнал «Спільне», № 3: Політика освіти
  30. Журнал «Спільне», № 4: Класова експлуатація та класова боротьба
  31. Журнал «Спільне», № 5: Політекономія расизму
  32. Журнал «Спільне», № 6: Гендер і праця
  33. Журнал «Спільне», № 7: Другий світ
  34. Журнал «Спільне», № 8: Релігія: між експлуатацією і емансипацією
  35. Журнал «Спільне», № 9: Майдан: погляд зліва
  36. Журнал «Спільне», № 10: Війна і націоналізм
  37. Журнал «Спільне», № 11: Революція: історія та майбутнє
  38. Журнал «Спільне», № 12: Простір та нерівність
  39. Іван Іващенко. Лоїк Вакан, Віталій Атанасов, Кирил Ткаченко…. Спільне. Журнал соціальної критики // Критика. — 2011. — Квітень.
  40. Максим Карповець. Василь Черепанин, Анастасія Рябчук, Марина Шпікер…. Спільне. 2010, № 2 // Критика. — 2011. — Жовтень.
  41. а б Олександр Телюк. Олександр Гарін, Євгенія Бєлорусець, Олег Дубровський… Спільне: Журнал соціальної критики, 2012, № 4. Класова експлуатація та класова боротьба // Критика. — 2013. — Лютий.
  42. а б Юлія Сорока. Анастасія Рябчук, Тамара Марценюк (редакторки). Спільне. Випуск 6. Гендер і праця // Критика. — 2014. — № 11-12 (193-194) (березень).
  43. а б Маслак, Олександр; Вознюк, Петро (2011). «Дитяча хвороба лівизни» в Україні: видання друге. Молода нація. Архів оригіналу за 2018-02-26. Процитовано 2018-02-27. 
  44. Ірина Славінська. Книжки липня: Клони, вовкулаки, жінки та Лазаренко // Українська правда. Життя. — 2013. — 8 липня.
  45. «Спільному» десять років
  46. ПРЕС-РЕЛІЗ: Націоналісти здійснили напад на організаторів освітньої ініціативи. 3 грудня 2012. Процитовано 12 вересня 2017. 
  47. Неофашисти напали на організаторів презентації журналу «Спільне» в Тернополі. Спільне. 1 грудня 2012. Процитовано 12 вересня 2017. 
  48. «Масова бійка в тернопільському музеї сталася через анархо-комуністів», — Тризуб. Доба. 1 грудня 2012. Процитовано 12 вересня 2017. 
  49. Портнов, Андрей (2013-03-27). Этюд о «левой» утопии, или Сомнению подлежит. Уроки истории XX век. Архів оригіналу за 2018-12-29. Процитовано 2018-12-29. 
  50. Націоналісти запобігли комуністичній провокації у Львові. 2017-09-16. Архів оригіналу за 2018-02-26. Процитовано 2018-02-27. 
  51. Левый поворот двойного голландского штурвала - Нігіліст. 2016-04-07. Архів оригіналу за 2018-02-26. Процитовано 2018-02-27. 
  52. Троянские ишаки и Украина как полигон. Архів оригіналу за 2016-09-02. Процитовано 2018-02-27. 
  53. Володимир Склокін. Свобода від слова: міркування про сучасний стан української публічної думки // Historians.in.ua — 16.01.2012
  54. Emily S. Channell-Justice. Left of Maidan: Self-Organization and the Ukrainian State on the Edge of Europe, p. 20
  55. Валерія Лавренко. Украинские научно-популярные журналы: топ-5 и новинки от Scientific Social Community // Science-Community.org. — 2015. — 10 січня.
  56. Сененко, Антон (2018-12-28). Науково-популярні ресурси України: що читати, слухати, дивитися. site.ua. Архів оригіналу за 2018-12-29. Процитовано 2018-12-29.