Спільне (журнал)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Журнал соціальної критики «Спільне»
Spilne-logo.png
Країна видання Україна Україна
Тематика соціальна аналітика, активізм
Періодичність виходу двічі на рік
Скорочена назва Спільне
Мова українська
Головний редактор обирається для кожного номеру
Засновник мережа «Ліва думка»
Засновано 2009
Обсяг 150—200 сторінок

Веб-сторінка: commons.com.ua

Журнал соціальної критики «Спільне» — український лівий інтелектуальний журнал, заснований соціальними аналітиками та активістами у березні 2009 року. Позиціонує себе як некомерційне видання, принципово не афілійоване з жодною політичною партією чи організацією. Входить до мережі європейських культурологічний часописів Eurozine. В рамках проекту працює інтернет-портал commons.com.ua та регулярно виходить друком «товстий журнал».

Ідея та концепція[ред. | ред. код]

Позиція журналу — ліва та антикапіталістична. Тим не менше, видання позиціонує себе передусім аналітичним, а не пропагандистським. Як зазначалося в першому описі журналу на сайті:

«Наше завдання — аналіз та критика: увиразнення соціальних проблем, визначення їхніх причин і пошуки засобів для їх вирішення, а також — проблематизація панівних стосунків та порушення status quo. Це не означає, що ми буцімто за „повернення назад до СРСР“ — минулого, яке вже ніколи не повториться, незалежно від того, як ми до нього ставимося. Так само ми не „проти демократії“ — якщо, звісно, розуміти під нею владу всього народу, а не лише привілейованої його частини».[1]

Серед причин, що спонукали до заснування журналу, називалися такі:

«ми бачимо нестачу в якісному лівому аналізі, спрямованого на розв'язок практичних задач, які стоять на порядку денному соціальної боротьби тут і зараз в нашій країні і в цілому світі. Ми бачимо розрив між існуючими лівими теоріями і практикою низових суспільних рухів, яка не отримує задовільного аналізу. Ми бачимо нестачу в залученні як практичного досвіду, так і теоретичних дискусій з інших регіонів планети і, водночас, недостатність інформації про важливі події низової соціальної боротьби в Україні англійською мовою. Нас турбує невелика кількість україномовних лівих текстів, у той час як стереотип, що „лівий“ = „проросійський“ і досі широко розповсюджений. Нам так само не вистачає інформаційного ресурсу не прив'язаного до сектантських конфліктів через дрібні політичні амбіції».[2]

Основна концепція журналу слідує ідеї американського соціолога Майкла Буравого про органічну публічну соціологію[3]. Тобто таку соціальну науку, яка не обмежується публічністю у формі коментарів та прояснень громадськості питань суспільної важливості, а працює в тісних зв'язках з місцевою громадськістю, протестною спільнотою[4].

Організація[ред. | ред. код]

Ідея створити журнал соціальної критики «Спільне» зародилася в мережі «Ліва думка», у середовищі молодих лівих дослідників, активістів, викладачів та студентів, переважно з Національного університету «Києво-Могилянська академія»[5] Ядро середовища складали молоді науковці, що виросли вже у незалежній Україні й отримали освіту в західних університетах[6]. Серед засновників журналу були, зокрема, Анастасія Рябчук, Володимир Іщенко і Тамара Марценюк. 24 березня 2009 року почав працювати інтернет-портал[7], і одночасно з цим почалася підготовка першого друкованого випуску журналу, що вийшов у квітні 2010 року[8]. Він був виданий у рамках міжнародного міждисциплінарного симпозіуму довкола виходу книжки Лоїка Вакана «Покарання бідних»[9][10].

В перші роки існування журналу чіткого складу редакції не було, обговорення і погодження матеріалів відбувалися в гугл-групі liva_dumka. Згодом була виділена редколегія, склад якої неодноразово змінювався. Головний (чи відповідальний) редактор обирається під кожен окремий тематичний випуск, для сайту головного редактора нема. Переклад іншомовних матеріалів спочатку також здійснювався переважно колективно[11], але згодом практика змінилася.

Фінансування друку журналу проводиться здебільшого за рахунок грантів, зокрема, Фонду імені Генріха Белля та Фонду імені Рози Люксембург. Розмір тиражів близько тисячі примірників. Гроші виручені за продаж примірників йдуть на покриття організаційних витрат.

В перші роки свого існування «Спільне» тісно співпрацювало з Центром дослідження суспільства та Центром візуальної культури, пізніше — з Центром соціальних і трудових досліджень. Видання також співпрацює із закордонними соціально-критичними журналами лівого спрямування, такими як «Скепсис»[ru] у Росії, «Прасвет» у Білорусі, «New Left Review» у Великій Британії. Є партнером загальноєвропейської мережі культурологічних часописів Eurozine[12].

За роки свого існування журнал «Спільне» виступив організатором чи співорганізатором низки конференцій[13][14][15][16][17][18][19][20] та видання кількох книжок[21][22][23].

Інтернет-портал[ред. | ред. код]

Характер матеріалів, опублікованих на сайті, загалом є більш популярним і коротшим у порівнянні з друкованим виданням. Разом з тим, із останнього регулярно проводиться публікація статей на сайті.

На сайті розміщені унікальні матеріали, переклади й інтерв'ю таких авторів, як Луї Альтюссер, Перрі Андерсон, Ханна Арендт, Ален Бадью, Етьєн Балібар, Зигмунт Бауман, Даніель Бенсаїд, Вальтер Беньямін, Стаффорд Бір, Джеймс Блаут, Марко Бойцун, Патрик Бонд, Гаррі Браверман, Майкл Буравой, П'єр Бурдьє, Лоїк Вакан, Іммануїл Валлерстайн, Кетрін Вердері, Девід Гарві, Пітер Гелдерлоос, Ерик Гобсбаум, Девід Гребер, Едуардо Ґалеано, Стівен Джей Ґулд, Гел Дрейпер, Джон Дьюї, Умберто Еко, Барбара Еренрайх, Сергій Жадан, Славой Жижек, Террі Іглтон, Алекс Каллінікос, Ришард Капусцінський, Корнеліус Касторіадіс, Наомі Кляйн, Ренделл Коллінз, Пол Кругман, Річард Лахман, Міхаель Леві, Річард Левонтін, Лі Міньці, Марсель ван дер Лінден, Роза Люксембург, Ернест Мандель, Чарльз Райт Міллз, Джордж Монбіо, Тоні Неґрі, Гарольд Пінтер, Нікос Пуланзас, Ерік Олін Райт, Жак Рансьєр, Андрій Рєпа, Роман Роздольський, Арундаті Рой, Стівен і Гіларі Роуз, Едвард Саїд, Беверлі Сілвер, Чарльз Тіллі, Альберто Тоскано, Енцо Траверсо, Андре Гундер Франк, Іван-Павло Химка, Ноам Хомський, Артем Чапай тощо.

Окремо варто відзначити частину блогів[24], куди на відміну від основної аналітичної частини порталу можуть викладатися статті публіцистичної спрямованості, змістові вимоги до них також менші, ніж до звичайних статей.

Друковане видання[ред. | ред. код]

Періодичність виходу друкованого журналу була заявлена двічі на рік, але надалі практика не відповідала цьому[25].

Перше число журналу вийшло у квітні 2010 року. Кожен випуск журналу присвячений розгляду певної актуальної теми. Зазвичай номер починається із загальних увідних статей, далі подаються більш конкретні авторські дослідження з певних аспектів теми номеру і, врешті, заключними стають рецензії на тематичні книги чи фільми. В кожному номері містяться як перекладні статті, так і оригінальні авторські дослідження українською.

За роки існування журналу вийшло одинадцять друкованих номерів, присвячених різним темам:

  1. «Криміналізація соціальних проблем»[11];
  2. «Трансформації міського простору»[26];
  3. «Політика освіти»[27];
  4. «Класова експлуатація та класова боротьба»[28];
  5. «Політекономія расизму»[29];
  6. «Гендер і праця»[30];
  7. «Другий світ» (про постсоціалістичні трансформації на теренах колишнього Східного блоку)[31];
  8. «Релігія: між експлуатацією і емансипацією»[32];
  9. «Майдан: погляд зліва»[33];
  10. «Війна і націоналізм»[34];
  11. «Революція: історія та майбутнє»[35].

На окремі числа журналу виходили рецензії в часописі «Критика»[36][37][38], на сайті «Українська правда. Життя»[39] тощо.

Напади ультраправих[ред. | ред. код]

Члени редакції «Спільне» піддавались фізичному насиллю з боку прихильників ультраправих політичних ідеологій.

Так, 1 грудня 2012 року був здійснений напад на презентацію «Спільне» у Тернополі, що була присвячена четвертому випуску журналу та обговоренню проблем захисту трудових прав найманих працівників[40]. Десятеро неонацистів напали на чотирьох організаторів заходу у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї, використавши як зброю газові балони, стільці та підручні канцелярські приладдя. За свідченнями потерпілих, до нападу причетний член ВО «Свобода», який за кілька днів до заходу погрожував організаторам та мобілізував інших учасників нападу, зокрема футбольних уболівальників ФК «Нива»[41]. Згідно з повідомленням інтернет-газети Тернополя «Доба», відповідальність за напад взяли на себе представники організації «Тризуб» ім. Степана Бандери[42].

Оцінки та критика[ред. | ред. код]

У жовтні 2015 року журнал «Спільне» зайняв перше місце в рейтингу українських науково-популярних журналів за версію веб-порталу Science-Community.org[43].

Журнал неодноразово піддавався критиці з різних сторін. Зокрема, історик Андрій Портнов вказував на недостатню критичність видавців журналу до соціалістичної традиції[44]. Політологи Олександр Маслак та Петро Вознюк в рецензії на третій випуск критикували його за ліву політичну ангажованість та упередженість[45]. Окрім того, відгуки звучали також зі сторони політичних кіл, зокрема «Правий сектор» критикував журнал за співпрацю з Фондом Рози Люксембург[46], а сайт українських анархістів «Нігіліст» — за євроскептичну позицію та український націоналізм[47]. Водночас, російський лівий інтелектуал і колишній радянський дисидент Олександр Тарасов критикував «Спільне» за підтримку Майдану, євроінтеграції та «українського фашизму»[48].

Режисер та кінокритик Олександр Телюк у своїй рецензії на четвертий випуск журналу писав, що «„Спільне“ — важливий екран дискурсу лівих інтелектуалів в Україні. У своїй критиці журнал робить ухил у бік академічних досліджень, статистичних даних, прямої мови. Це, безперечно, багате, бурхливе і чесне з собою джерело критичних думок про сучасність, якому, однак, не вистачає гнучкости для ширшого культурного резонансу»[38].

Американська дослідниця Емілі Ченнел-Джастіс у своїй дисертації, присвяченій участі українських лівих у Майдані, стверджувала, що журнал «Спільне» створив простір для лівої критики, присвяченої глобальним проблемам і подіям, регулярно організовуючи конференції в Києві. Але «після Майдану серйознішій дискусії про долю української лівиці перешкоджає зростання ідеологічної дистанції між „Політичною критикою“ та „Спільним“, засноване на відчутті, що автори „Спільного“ посідають догматичніші, класово-орієнтовані позиції замість того, щоб пропонувати широку й відкриту ліву перспективу»[49].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Журнал у en:Wayback Machine (архівовано May 5, 2010[Дата не збігається])
  2. Про нас у en:Wayback Machine (архівовано October 12, 2011)
  3. Тамара Марценюк: «Мы себя идентифицируем как публичные социологи» // Новая Эўропа. — 2013. — 12 липня.
  4. Майкл Буравой. За публичную социологию // Социальная политика в современной России: реформы и повседневность / под ред. Е. Ярской-Смирновой, П. Романова.. — М. : ЦСПГИ, Вариант, 2008.
  5. В. Ищенко: Левые интеллектуалы Украины у en:Wayback Machine (архівовано August 10, 2011[Дата не збігається])
  6. Ryabchuk, Anastasiya (2015-08). Handicapped Class Analysis in Post-Soviet Ukraine, and a Push for Revision. East European Politics and Societies (en) 29 (3). с. 695. ISSN 0888-3254. doi:10.1177/0888325415606521. Процитовано 2018-09-16. 
  7. «Спільному» 5 років! (+електронні версії перших трьох випусків). Спільне. 26.03.2014. Процитовано 12 вересня 2017. 
  8. Интервью с Владимиром Ищенко, членом редакции журнала «Спільне» // The Bridge-МОСТ. — 2014. — 17 березня.
  9. Wacquant, Loïc (2010-06). Crafting the Neoliberal State: Workfare, Prisonfare, and Social Insecurity1. Sociological Forum (en) 25 (2). с. 197. ISSN 0884-8971. doi:10.1111/j.1573-7861.2010.01173.x. Процитовано 2018-09-16. 
  10. Roman Cybriwsky Spilne: a new sociology journal published in Ukraine. The Ukrainian Weekly. No 14. Sunday, April 3, 2011. p. 8.
  11. а б Журнал «Спільне» № 1: Криміналізація соціальних проблем
  12. Spilne Journals. EUROZINE. Процитовано 12 вересня 2017. 
  13. Конференція «Протест і місто», 22-26 листопада 2010. Спільне. 18.11.2010. Процитовано 12 вересня 2017. 
  14. Конференція «Політика освіти» і презентація 3-го випуску журналу «Спільне». Commons (uk). Процитовано 2018-07-22. 
  15. Конференція «Кінець неолібералізму». Спільне. 07.06.2013. Процитовано 12 вересня 2017. 
  16. Нові профспілки і демократичні ліві: історичні корені та ідейні орієнтири. Commons (uk). 14.08.2013. Процитовано 2018-09-10. 
  17. Запрошення на конференцію «Ліві і Майдан». 24.03.2014. Процитовано 12 вересня 2017. 
  18. Війна в Україні і політика лівих (міжнародна конференція) / War in Ukraine and the politics of the left (international conference) / Война в Украине и политика левых (международная конференция). 15.08.2014. Процитовано 12 вересня 2017. 
  19. Конференція: Економічна криза чи криза неолібералізму? Альтернативна політика розвитку України. Спільне. 29.10.2015. Процитовано 12 вересня 2017. 
  20. Неоліберальні реформи в Україні: репортаж з конференції. Спільне (uk). Процитовано 2018-06-12. 
  21. Ткаченко К. Від конкретного до загального: історія американського в'язня. — Київ: К. І. С., 2011.
  22. Український Троцький. Тексти Лева Троцького про Україну: (зб. перекладів статей, виступів, промов та відозв з коментарями) / наук. ред. Д. М. Пілаш; літ. ред. С. П. Денисюк [та ін.]; перекл. з рос. А. А. Іщенко [та ін.]; Соціалістичне об'єднання «Ліва опозиція». — Одеса: ВМВ, 2013. — 167 с. — з іл.
  23. Ляшева А., Рєпа А., Пілаш Д. та ін. Ліва Європа. — Київ: huss, 2017. — 324 с.
  24. Блоги
  25. Журнал — Спільне.
  26. Журнал «Спільне» № 2: Трансформації міського простору
  27. Журнал «Спільне», № 3: Політика освіти
  28. Журнал «Спільне», № 4: Класова експлуатація та класова боротьба
  29. Журнал «Спільне», № 5: Політекономія расизму
  30. Журнал «Спільне», № 6: Гендер і праця
  31. Журнал «Спільне», № 7: Другий світ
  32. Журнал «Спільне», № 8: Релігія: між експлуатацією і емансипацією
  33. Журнал «Спільне», № 9: Майдан: погляд зліва
  34. Журнал «Спільне», № 10: Війна і націоналізм
  35. Журнал «Спільне», № 11: Революція: історія та майбутнє
  36. Іван Іващенко. Лоїк Вакан, Віталій Атанасов, Кирил Ткаченко…. Спільне. Журнал соціальної критики // Критика. — 2011. — Квітень.
  37. Максим Карповець. Василь Черепанин, Анастасія Рябчук, Марина Шпікер…. Спільне. 2010, № 2 // Критика. — 2011. — Жовтень.
  38. а б Олександр Телюк. Олександр Гарін, Євгенія Бєлорусець, Олег Дубровський… Спільне: Журнал соціальної критики, 2012, № 4. Класова експлуатація та класова боротьба // Критика. — 2013. — Лютий.
  39. Ірина Славінська. Книжки липня: Клони, вовкулаки, жінки та Лазаренко // Українська правда. Життя. — 2013. — 8 липня.
  40. ПРЕС-РЕЛІЗ: Націоналісти здійснили напад на організаторів освітньої ініціативи. 3 грудня 2012. Процитовано 12 вересня 2017. 
  41. Неофашисти напали на організаторів презентації журналу «Спільне» в Тернополі. Спільне. 1 грудня 2012. Процитовано 12 вересня 2017. 
  42. «Масова бійка в тернопільському музеї сталася через анархо-комуністів», — Тризуб. Доба. 1 грудня 2012. Процитовано 12 вересня 2017. 
  43. Валерія Лавренко. Украинские научно-популярные журналы: топ-5 и новинки от Scientific Social Community // Science-Community.org. — 2015. — 10 січня.
  44. Этюд о «левой» утопии, или Сомнению подлежит — Уроки истории XX век. 2018-02-26. Архів оригіналу за 2018-02-26. 
  45. Олександр Маслак, Петро Вознюк. «Дитяча хвороба лівизни» в Україні: видання друге // Молода нація. — 2011. 2018-02-26. Архів оригіналу за 2018-02-26. 
  46. Націоналісти запобігли комуністичній провокації у Львові. 2018-02-26. Архів оригіналу за 2018-02-26. 
  47. Левый поворот двойного голландского штурвала - Нігіліст. 2018-02-26. Архів оригіналу за 2018-02-26. 
  48. Троянские ишаки и Украина как полигон. 2016-09-02. Архів оригіналу за 2016-09-02. 
  49. Emily S. Channell-Justice. Left of Maidan: Self-Organization and the Ukrainian State on the Edge of Europe, p. 20