Пліоцен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Система/
Період
Відділ/
Епоха
Ярус/
Вік
Вік
(млн років)
Четвертинний, Q Плейстоцен, Q1 Гелазький молодше
Неоген, N Пліоцен, N2 П'яченський, N2pla 2,58 3,60
Занклійський, N2zan 3,60 5,33
Міоцен, N1 Мессінський, N1mes 5,33 7,25
Тортон, N1tor 7,25 11,63
Серравалійський, N1srv 11,63 13,82
Лангійський, N1lan 13,82 15,97
Бурдігальський, N1bur 15,97 20,44
Аквітанський, N1aqt 20,44 23,03
Палеоген, P Олігоцен, Р3 Хаттський, Р3h старіше
Підрозділи неогенової системи наведені згідно МКС,
станом на 2018 рік[1].
  Кам'яна доба  
HMB Steinaxtmanufaktur Vinelz Jungsteinzeit 2700 BC.jpg
Кам'яні знаряддя первісних людей
 
Категорія КатегоріяПортал Портали: ІсторіяАнтропологія

Пліоцен (рос. плиоценовая эпоха (плиоцен), англ. Pliocene, нім. Pliozän n) — остання епоха неогенового періоду (третинного періоду) в історії Землі. Тривав від 5,333 до 2,58 млн років тому [2]; поділяється на два віки — занклійський та п'яченський[3]. Це друга і наймолодша епоха неогенного періоду кайнозойської ери. Пліоцен відбувається за епохою міоцену, а за ним - плейстоцен. До перегляду в 2009 році геологічного шкали часу, коли чотири найновіші великі заледеніння були повністю розміщені в межах плейстоцену, пліоцен також мав у своєму складі гелазький ярус, що тривав від 2,588 до 1,806 мільйонів років тому, і зараз відносять до плейстоцену. [4]

У пліоцені відбувалися значні тектонічні рухи, з якими пов'язана альпійська складчастість. Рослинність близька до сучасної. Геологічні відклади цієї епохи складають пліоценовий відділ.

Як і в інші давніші геологічні періоди, геологічні шари, що визначають початок і кінець, добре визначені, але точні дати початку та кінця епохи дещо невизначені. Межі, що визначають пліоцен, встановлюються не з легко визначеною подією у всьому світі, а навпаки, на регіональних межах між теплим міоценом та відносно прохолоднішим пліоценом. Верхня межа була встановлена початком плейстоценових заледенінь.

Етимологія[ред. | ред. код]

Автор терміну - Чарльз Лаєлл вперше згадав пліоцен, який запропонував розділити третинний період на чотири геологічних епохи (включаючи древній і новий пліоцен) у "Принципах геології" (том 3, 1833). [5] Лаєлл пояснює назву тим, що основна частина скам'янілостей (які він тоді вивчав) цієї епохи може бути співвіднесена з сучасними (новими) видами.

Поділ[ред. | ред. код]

В офіційній шкалі часу ІКС пліоцен поділяється на два яруси. Від наймолодших до найстаріших:

П'яченський ярус іноді називають пізнім пліоценом, тоді як занклінський ярус згадується як ранній пліоцен.

Клімат[ред. | ред. код]

Середня глобальна температура у середньому пліоцені (3,3–3 млн років) була на 2–3 ° C вищою, ніж сьогодні, [8] рівень вуглекислого газу був таким же, як сьогодні [9] а рівень моря на 25 метрів вище сьогоденного. [10] Льодовиковий покрив північної півкулі був швидкоплинним до настання у обширного зледеніння Гренландії, яке відбулося у пізньому пліоцені близько 3 млн. років. [11] Про утворення арктичного льодовикового щита свідчить різкий зсув співвідношень ізотопів кисню та рафтингу, розплавленого льоду, у південній частині Атлантики та північній частині Тихого океану Середньо-широтне зледеніння, ймовірно, відбувалось до кінця епохи. Глобальне похолодання, яке відбулось під час пліоцену, могло спричинити зникнення лісів та поширення пасовищ та саван.[12]

Палеогеографія[ред. | ред. код]

Приклади видів мігрантів в Америці після утворення Панамського перешийку. Оливково-зелені силуети позначають північноамериканські види з південноамериканськими предками; сині силуети позначають південноамериканські види північноамериканського походження.

Материки продовжували дрейфувати, переміщення з позицій, можливо, до 250 км від теперішніх місць розташування, до позицій лише 70 км від їх поточного розташування. Південна Америка стала сполучена з Північною Америкою через Панамський перешийок під час пліоцену, створила можливість Великого американської обміну, що призвело до майже повного вимирання Sparassodonta та Meridiungulata у Південній Америці. [13] Утворення перешийка мало великі наслідки для глобальних температур, оскільки теплі екваторіальні океанічні течії були припинені і розпочався цикл охолодження Атлантики, холодними водами Арктики та Антарктики, що знижують температури в ізольованому Атлантичному океані. [14]

Зіткнення Африки з Європою утворило Середземне море, відрізавши залишки океану Тетіс. Межа між міоценом і пліоценом також є часом Мессінського піку солоності. [15][16] Сухопутний міст між Аляскою та Сибіром (Берингія) був вперше затоплений на початку пліоцену, що дозволило морським організмам поширюватися між Північним Льодовитим і Тихим океанами. Після цього міст буде періодично затоплюватися та відновлюватися. [17]

Пліоценові морські утворення виявлені на північному сході Іспанії, [18] на півдні Каліфорнії, [19] Нової Зеландії, [20] та Італії. [21]

За часів пліоцену частини півдня Норвегії та півдня Швеції, що знаходились на рівні моря, піднялися. У Норвегії цей підйом підняв плато Гарданґервідда до 1200 м у ранньому пліоцені. [22] У Південній Швеції подібні рухи підняли Південношведське нагір'я[en], що призвело до відхилення давньої річки Ерідан від її первісного шляху через південно-центральну Швецію на русло на південь від Швеції.


Викопні[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Chart/Time Scale : [англ.] : [арх. 22 червня 2019 року] // stratigraphy.org. — International Commission on Stratigraphy. — Дата звернення: 22 червня 2019 року.
  2. See the 2014 version of the ICS geologic time scale Архівовано 2014-05-30 у Wayback Machine.
  3. International Chronostratigraphic Chart. International Commission on Stratigraphy. 2015-01. Архів оригіналу за 2015-04-11. Процитовано 2015-04-11. 
  4. Ogg, James George; Ogg, Gabi; Gradstein F. M. (2008). The Concise Geologic Time Scale. Cambridge University Press. с. 150–1. ISBN 9780521898492. 
  5. See:
  6. Castradori, D.; Rio, D.; Hilgen, F. J.; Lourens, L. J. (1998). The Global Standard Stratotype-section and Point (GSSP) of the Piacenzian Stage (Middle Pliocene). Episodes 21 (2): 88–93. doi:10.18814/epiiugs/1998/v21i2/003.  Проігноровано невідомий параметр |doi-access= (довідка)
  7. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою vancouvering_etal_2000 не вказано текст
  8. Robinson, M.; Dowsett, H.J.; Chandler, M.A. (2008). Pliocene role in assessing future climate impacts. Eos, Transactions, American Geophysical Union 89 (49): 501–502. Bibcode:2008EOSTr..89..501R. doi:10.1029/2008eo490001. 
  9. Solutions: Responding to Climate Change. Climate.Nasa.gov. Процитовано 1 September 2016. 
  10. Dwyer, G.S.; Chandler, M.A. (2009). Mid-Pliocene sea level and continental ice volume based on coupled benthic Mg/Ca palaeotemperatures and oxygen isotopes. Phil. Trans. Royal Soc. A 367 (1886): 157–168. Bibcode:2009RSPTA.367..157D. PMID 18854304. doi:10.1098/rsta.2008.0222.  Проігноровано невідомий параметр |hdl= (довідка); Проігноровано невідомий параметр |s2cid= (довідка); Проігноровано невідомий параметр |hdl-access= (довідка)
  11. Bartoli, G. (2005). Final closure of Panama and the onset of northern hemisphere glaciation. Earth Planet. Sci. Lett. 237 (1–2): 3344. Bibcode:2005E&PSL.237...33B. doi:10.1016/j.epsl.2005.06.020.  Проігноровано невідомий параметр |doi-access= (довідка)
  12. The Pliocene epoch. University of California Museum of Paleontology. Процитовано 2008-03-25. 
  13. Webb, S. David (1991). Ecogeography and the Great American Interchange. Paleobiology 17 (3): 266–280. JSTOR 2400869. doi:10.1017/S0094837300010605. 
  14. Bartoli, G.; Sarnthein, M.; Weinelt, M.; Erlenkeuser, H.; Garbe-Schönberg, D.; Lea, D.W. (August 2005). Final closure of Panama and the onset of northern hemisphere glaciation. Earth and Planetary Science Letters 237 (1-2): 33–44. doi:10.1016/j.epsl.2005.06.020. 
  15. Gautier, F., Clauzon, G., Suc, J.P., Cravatte, J., Violanti, D., 1994. Age and duration of the Messinian salinity crisis. C.R. Acad. Sci., Paris (IIA) 318, 1103–1109.
  16. Krijgsman, W (August 1996). A new chronology for the middle to late Miocene continental record in Spain. Earth and Planetary Science Letters 142 (3–4): 367–380. Bibcode:1996E&PSL.142..367K. doi:10.1016/0012-821X(96)00109-4. 
  17. Gladenkov, Andrey Yu; Oleinik, Anton E; Marincovich, Louie; Barinov, Konstantin B (July 2002). A refined age for the earliest opening of Bering Strait. Palaeogeography, Palaeoclimatology, Palaeoecology 183 (3-4): 321–328. doi:10.1016/S0031-0182(02)00249-3. 
  18. Gibert, Jordi Maria de; Martinell, Jordi (January 1995). Sedimentary substrate andtrace fossil assemblages in marine Pliocene deposits in Northeast Spain. Geobios 28: 197–206. doi:10.1016/S0016-6995(95)80166-9. 
  19. Deméré, Thomas A. (1983). The Neogene San Diego basin: a review of the marine Pliocene San Diego formation. Cenozoic Marine Sedimentation, Pacific Margin. Pacific Section,m Society for Sedimentary Geology. Процитовано 7 June 2021. 
  20. Saul, G.; Naish, T.R.; Abbott, S.T.; Carter, R.M. (1 April 1999). Sedimentary cyclicity in the marine Pliocene-Pleistocene of the Wanganui basin (New Zealand): Sequence stratigraphic motifs characteristic of the past 2.5 m.y.. GSA Bulletin 111 (4): 524-537. doi:10.1130/0016-7606(1999)111<0524:SCITMP>2.3.CO;2. 
  21. Selli, Raimondo (September 1965). The Pliocene-Pleistocene boundary in Italian marine sections and its relationship to continental stratigraphies. Progress in Oceanography 4: 67–86. doi:10.1016/0079-6611(65)90041-8. 
  22. Japsen, Peter; Green, Paul F.; Chalmers, James A.; Bonow, Johan M. (17 May 2018). Mountains of southernmost Norway: uplifted Miocene peneplains and re-exposed Mesozoic surfaces. Journal of the Geological Society 175 (5): 721–741. Bibcode:2018JGSoc.175..721J. doi:10.1144/jgs2017-157.  Проігноровано невідомий параметр |s2cid= (довідка)

Література[ред. | ред. код]

Неоген
Міоцен Пліоцен
Аквітан | Бурдігал | Лангій | Серравалій | Тортон | Мессіній Занклій | П'яченцій | Геласій