Папуга-червоногуз зеленоголовий
| Папуга-червоногуз зеленоголовий | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Pionus sordidus (Linnaeus, 1758) | ||||||||||||||||
 Ареал виду | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Psittacus sordidus | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Папу́га-червоногу́з зеленоголовий[2] (Pionus sordidus) — вид папугоподібних птахів родини папугових (Psittacidae). Мешкає в Андах.
Опис[ред. | ред. код]
Довжина птаха становить 28 см. Голова оливково-зелена, пера на тімені мають темно-сині краї. Пера на щоках оливкові з синіми кінчиками, на горлі синій "комір". Груди блідо-оливково-жовті з рожевуватим відтінком, живіт тьмяно-оливковий, гузка червона. Верхня частина тіла тьмяно-оливково-зелена, пера на ній мають коричнені краї. Махові пера зелені з коричнювато-зеленими внутрішніми опахалами. Нижні покривні пера крил і нижня сторона махових пер зелені. Стернові пера темно-зелені, знизу і біля основи червоні, зовнішні опахала крайніх стернових пер сині. Райдужки жовтувато-карі, навколо очей сірі кільця. Дзьоб червоний, зверху біля основи сірий, лапи темно-коричневі. Виду не притаманний статевий диморфізм. Молоді птахи мають подібне забарвлення, однак пера на голові, горлі і грудях у них блідо-зелені, синій відтінок на голові відсутній, гузка жовтувато-зелена з кількома червоними перами.
Таксономія[ред. | ред. код]
Зеленоголовий папуга-червоногуз був науково описаний шведським натуралістом Карлом Ліннеєм в 1758 році в десятому виданні його праці Systema Naturae під біномінальною назвою Psittacus sordidus[3]. При описанні виду Лінней покладався на британського натураліста Джорджа Едвардса, який до того описав і проілюстрував зеленоголового папугу-червоногуза у своїй праці 1751 року A Natural History of Uncommon Birds[4]. У 1832 році німецький біолог Йоганн Георг Ваглер перевів цей вид до роду Папуга-червоногуз (Pionus)[5].
Підвиди[ред. | ред. код]
Виділяють шість підвидів:[6]
- P. s. saturatus Todd, 1915 — гірський масив Сьєрра-Невада-де-Санта-Марта (північний схід Колумбії);
- P. s. saturatus Aveledo & Ginés, 1950 — північ Східного хребта Колумбійських Анд і гори Сьєрра-де-Періха на кордоні Колумбії і Венесуели;
- P. s. sordidus (Linnaeus, 1758) — гори Прибережного хребта на півночі Венесуели (від Лари і Фалькона до Столичного округу);
- P. s. antelius Todd, 1947 — гори Прибережного хребта на північному сході Венесуели (Ансоатегі, Сукре і північний Монагас);
- P. s. corallinus Bonaparte, 1854 — східні схили Анд в Колумбії, Еквадорі, Перу і Болівії;
- P. s. mindoensis Chapman, 1925 — західні схили Еквадорських Анд.
Поширення і екологія[ред. | ред. код]
Зеленоголові папуги-червоногузи мешкають у Венесуелі, Колумбії, Еквадорі, Перу і Болівії. Вони живуть у вологих тропічних лісах, на узліссях і плантаціях. Зустрічаються зграями від 30 до 100 птахів, на висоті від 100 до 2400 м над рівнем моря. Гніздяться в дуплах древ, на висоті 6-7 м над землею. В кладці 3 яйця, інкубаційний період триває 28 днів.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ BirdLife International (2016). Pionus sordidus: інформація на сайті МСОП (версія 2022.2) (англ.) 16 січня 2023
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Linnaeus, Carl (1758). Systema Naturae per regna tria naturae, secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis (лат.). Т. 1 (вид. 10th). Holmiae (Stockholm): Laurentii Salvii. с. 102.
- ↑ Edwards, George (1751). A Natural History of Uncommon Birds. Т. Part 4. London: Printed for the author at the College of Physicians. с. 167, Plate 167.
- ↑ Wagler, Johann Georg (1832). Monographia Psittacorum. Abhandlungen der mathematisch-physikalischen Classe, Königlich-Bayerische Akademie der Wissenschaften (Latin) . 1: 463-750 [497].
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David (ред.). Parrots, cockatoos. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 16 січня 2023.
Джерела[ред. | ред. код]
- Juniper & Parr (1998) Parrots: A Guide to Parrots of the World; ISBN 0-300-07453-0
- Forshaw (2006) Parrots of the World: An Identification Guide; ISBN 0-691-09251-6
| ||||||||
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |