Партизанки (роман)
 | Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. |
| Партизани | ||||
|---|---|---|---|---|
| Les Guérillères | ||||
_cover.jpg) | ||||
| Жанр | наукова фантастика | |||
| Форма | роман | |||
| Автор | Монік Віттіг | |||
| Мова | французька | |||
| Опубліковано | 1969 | |||
| Країна |
.svg){kind=small} Франція | |||
| Видавництво | Мінюї | |||
|
| ||||
Партизанки (фр. Les Guérillères) — науково-фантастичний роман 1969 року французької письменниці Монік Віттіг, що вважається революційним та суперечливим джерелом для діячок лесбійського фемінізму[1].
Сюжет[ред. | ред. код]
Події розгортають у далекому майбутньому, що постав після завершення тотальної війни. Розповідається про плем'я вояків-жінок, що живе у невизначеній, далекій країні. Імена жінок-вояків наведені на 29 сторінках тексту та мають натяк на східне та західне походження. Ведуть родовід від Пентесілеї, Боудіки, Іпполіти.
Вони живуть в укріплених таборах. Їхня радість полягає у жіночому спілкуванні. Вони плавають разом, розповідають історії, грають у примітивні ігри, читають, вивчають своє походження, пишуть про себе та готуються до війни проти ворога — чоловіка.
Поклоняються богині сонця, колу, вульві. Під час своїх обрядів обмазують тіло, співають священні пісні, п'ють вино, вживають наркотики, а потім кохаються одна з одною. Одним з ритуалів є привселюдне сечовипускання.
Для їжі вони вбивають тварин. Ці жінки-воїни мають расово-сексуальну ідентичність, визнану та закріплену у їхніх міфах та історії, поезії та релігії, які є фактично переробленими біблійними оповідями, античними міфами та європейськими казками, але в них жінка відіграє провідну роль.
Воюють з чоловіками, використовуючи ножі, рушниці, кулемети, ракетні установки[1]. З середини роману все більше уваги приділяється війнам жінок проти панування чоловіків. Ця війна зрештою завершується перемогою. Проте пропонують чоловікам другий шанс, можливість взяти участь у створенні нового суспільства, де не буде різниці між статями, де кожен є рівною особистістю.
Критика[ред. | ред. код]
Роман розглядають щось середнє між сучасним епосом про жінок та сатирою на суспільство, де є пригноблені жінки. Є своєрідна алюзія на підкорення колонізаторами тубільців, де в ролі перших виступають чоловіки, а других — жінки[2]. Ідеї, закладені в романі, якоюсь мірою відображають думки американської психологині Карен Горні[джерело?].
Низка дослідників також розглядають цей роман як феміністичне перероблення епосів Гомера «Іліада» та «Одіссея»[3]. Інші розглядають його як оспівування войовничої феміністської автономії. Також вважається, що авторка зображує війну не між жінками та чоловіками, а з бінарною західною логікою, яка робить чоловіків і жінок включеними до зобов'язального та примусового гетеросексуального контракту.
Вплив[ред. | ред. код]
Цей роман вважається фундаментом подій французького фемінізму, а саме галузі теорій та філософських досліджень жінок та про жінок, що з'явились у 1970-х та до 1990-х років.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Martin, Douglas (12 січня 2003). Monique Wittig, 67, Feminist Writer, Dies. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 10 лютого 2023.
- ↑ Beauman, Sally (10 жовтня 1971). Women without men, except to kill for fun and survival. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 10 лютого 2023.
- ↑ OUPblog (13 березня 2013). Responding to Homer: women's voices. OUPblog (англ.). Процитовано 10 лютого 2023.
Джерела[ред. | ред. код]
- Beauman, Sally (10 October 1971). «Women without men, except to kill for fun and survival». New York Times Review of Books
- " Quelques remarques sur Les Guerrières " par son autrice, dernier chapitre de La Pensée straight, Balland, coll. " Modernes ", 2001, 157 p. (ISBN 978-2-7158-1264-2)
|
