Алюзія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Алю́зія (лат. allusio — натяк, жарт) — стилістична фігура, що містить указівку, аналогію чи натяк на певний історичний, міфологічний, літературний, політичний або ж побутовий факт, закріплений у текстовій культурі або в розмовному мовленні. За матеріал при формулюванні аналогії чи натяку, що утворює алюзію, часто править загальновідомий історичний вислів або якась крилата фраза, наприклад: «Прокрустове ложе», «Рубікон перейдено» тощо. Наприклад, назва твору Василя Барки "Жовтий князь" про голодомор в Україні є алюзією на біблійного вершника на жовтому коні з книги Об'явлення 6:8 (чалий = блідий жовтий): "І я глянув, і ось кінь чалий. А той, хто на ньому сидів, на ім'я йому Смерть, за ним же слідом ішов Ад. І дана їм влада була на четвертій частині землі забивати мечем, і голодом, і мором, і земними звірми." (переклад Івана Огієнка).

Також послуговуються назвами раніших творів чи іменами їхніх героїв: доктор Джеймс Тіптрі-молодший дебютував у науково-фантастичній літературі оповіданням «Народження комівояжера» (1968), у назві якого видна алюзія на п'єсу американського драматурга Артура Міллера «Смерть комівояжера» (1949), а ім'я персонажу японської манґи «Геллсінґ», — Ріп ван Вінкль, — відсилання до однойменного героя знаменитої фантастичної новели американського письменника Вашинґтона Ірвінґа «Ріп ван Вінкль». Алюзію також можна витлумачувати як засіб інтертекстуальності, як один із способів розгляду літературного твору в межах літературної традиції. Поняття алюзії в літературі трактують і ширше — як особливий вид алегорії, що, на відміну від інших її видів, розгадається у зв'язку з конкретними фактами й подіями історії та мистецтва: Ганнібалова клятва, Архімедів важіль, вічний революціонер.

На відміну від ремінісценції, частіше потребує однозначного розуміння й прочитання.

Алюзія у літературі[ред. | ред. код]

  • Валерій Шевчук «Камінна луна» Юрій Чорний пригадує притчу Григорія Сковороди про пустельника і птаха. Пустельник приходить у сад і намагається спіймати птаха, однак йому не вдається. Якби вдалось-таки, то не треба було відвідувати сад. Таким чином, помічаємо алюзію на епітафію (надгробний напис) Григорія Сковороди «Світ ловив мене, та не спіймав» [5].
  • Валерій Шевчук «Зачинені двері власного «Я»» Самою назвою твору апелюємо до іншого твору Григорія Сковороди «Вступні двері до християнської добронравності» або «Пізнай самого себе» (припускаємо, що символ зачинених дверей запозичено із психоаналізу Зигмунда Фройда). Бачимо алюзію на героя «Intermezzo» Михайла Коцюбинського: «Коли б я мав дачу чи порожній дім у селі, коли б я мав змогу блукати, як герой «Intermezzo», «по полях, по лугах», я б, здається, міг прийти до тями» [3]. Окрім цього, зустрічаємо ще одну алюзію. У шкірі біблійного персонажа Іони/Книга пророка Іони бачить себе герой (уві сні): «Я розплющився. Був я Іона в череві кита і здивовано роззирався: чи народжусь я у світ удруге?» Також у цьому твору є алюзія на образ Чайльда Гарольда (герой поеми Джорджа Байрона «Паломництво Чайльда Гарольда»): «Я зробився відлюдником, наче Ч.Г.» [1]. Бачимо алюзію на міф Стародавньої Греції про Афродіту та її народження: «Той чоловік народжував зі своєї голови жінку, найчудовішу в світі і наймудрішу. Голова його розкололася і звідти виступила чудова золокоса істота» [6]. Алюзія на четверту заповідь Біблії (Мойсей отримав від Бога на горі Синай (Ісход; 24,12).
  • Володимир Винниченко «Чорна Пантера і Білий Ведмідь» Зустрічаємо декілька алюзій на біблійні та літературні твори (Марія/Іісус як біблійні персонажі співпадають із героями Володимира Винниченка Ритою/Лесиком.
  • Богдан Лепкий «Ноктюрн» Ця поема містить п’ять частин: «Дванадцять старців», «Дванадцять жінок», «Дванадцять сиріт», «Дванадцять їздців», «Дванадцять борців». Так, перша частина «Дванадцять старців» суголосна із лірниками Тараса Шевченка, друга частина «Дванадцять жінок» перегукується із «Великим льохом» Тараса Шевченка, бо плачі-сповіді жінок співзвучні з історіями жіночих душ у Кобзаря. Окрім того, звернімо увагу на число 12 (кількість розділів), яке одночасно уособлюють Святі Старого Заповіту, апостоли Іісуса Христа, ангели у Божому Царстві, брами Єрусалиму.
  • Олександр Ільченко «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця» У цьому творі є натяки на казкові мотиви: «Калинова сопілка», «Про Козака Мамая, «Про дванадцять лебедів і їхню сестру Золоту Звізду».

Література[ред. | ред. код]

  • 1. Байрон Д.Г. Паломництво Чайльд Гарольда. Переспів Р. Чумака // Всесвіт. - 1998. - №10. - С.115-117
  • 2. Винниченко В. Вибрані твори / Володимир Винниченко. - К., 1991. - 370 с.
  • 3. Коцюбинський М. Твори : в 3 т. / Михайло Коцюбинський. - Київ: Дніпро, 1979. - Т.2: Оповідання (1901-1909). - 286 с.
  • 4. Лепкий Б. С. Вибране / Богдан Лепкий; передм. М.М.Ільницький; ред. Н.І. Степула. - Львів: Світ, 1990. - 184 с.
  • 5. Сковорода Г. Пізнай в собі людину / Григорій Сковорода; ред. та пер.поезії В.В.Войтович; передм. М.Кашуби. - Львів: Світ, 1995.-528 с.
  • 6. Скржинська М.В. Міфи давньогрецькі // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В.А.Смолій (голова) та ін..; Інститут історії України НАН України. – К.: Наук. Думка, 2009. – Т. 6: Ла – Мі. – С. 765. – 784 с.: іл.. – ISBN 978-966-00-1028-1
  • 7. Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

Посилання[ред. | ред. код]