Педро де Сан Хосе Бетанкур

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Педро де Сан Хосе Бетанкур
Sanhermanopedro.JPG
Народився 21 березня 1626(1626-03-21)[1]
Вілафлор, Санта-Крус-де-Тенерифе, Канарські острови, Іспанія
Помер 25 квітня 1667(1667-04-25)[2][1] (41 рік)
Антіґуа-Ґватемала, Гватемала
Громадянство
(підданство)
Іспанія
Діяльність місіонер, клерик
Володіє мовами іспанська
Конфесія Римо-католицька церква

Педро де Сан Хосе Бетанкур або Педро святого Йосифа (ісп. Pedro de San José Betancur, 21 березня 1626, Вілафлор, Канарські острови — 25 квітня 1667, Антигуа-Гватемала, Гватемала) — святий Римсько-Католицької Церкви, терціарій чернечого ордену францисканців, місіонер, перший святий Канарських островів і Гватемали.

Життєпис[ред. | ред. код]

Педро де Сан Хосе Батанкур народився 21 березня 1626 року в місті Вілафлор (Тенеріфе) на Канарських островах в бідній родині. В юності під впливом розповідей про конкістадорів, які освоюють Новий Світ, вирішив стати місіонером. Переселившись в Гватемалу, в 1655 році Педро де Сан Хосе Бетанкур вступив там в третій орден францисканців. У Гватемалі він займався місіонерською діяльністю серед ув'язнених, жебраків, хворих і мандрівників. Побудував лікарню. Він є автором статуту для заснованої ним чернечої конгрегації віфлеемітів. У Гватемалі за його благодійну діяльність Педро де Сан Хосе називали «людиною, який був любов'ю».

Прославлення[ред. | ред. код]

Педро де Сан Хосе Бетанкур був беатифікований 22 червня 1980 Римським Папою Іоанном Павлом II і канонізований цим же Римським Папою 30 липня 2002 року.

День пам'яті в Католицькій Церкві — 24 квітня (так як 25 квітня — день пам'яті апостола Марка).

Його шанують в церкві Сан-Франциско Ель-Гранде, в Антигуа-Гватемалі, де знаходиться його могила. У Тенеріфе йому поклоняються в печері Санто-Херман-Педро на півдні острова (ця печера використовувалася святим для молитви і укриття зі своєю паствою), а в Вільяфлорі є святилище, побудоване на місці його народження.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • «L'Osservatore Romano», № 10-11 (247) 2002, ISSN 1122-7249