Перетоки (Сокальський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Перетоки
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Сокальський район
Рада/громада Скоморохівська сільська рада
Код КОАТУУ 4624886802
Основні дані
Населення 862
Площа 2,065 км²
Густота населення 417,43 осіб/км²
Поштовий індекс 80024
Телефонний код +380 3257
Географічні дані
Географічні координати 50°34′35″ пн. ш. 24°22′55″ сх. д. / 50.57639° пн. ш. 24.38194° сх. д. / 50.57639; 24.38194Координати: 50°34′35″ пн. ш. 24°22′55″ сх. д. / 50.57639° пн. ш. 24.38194° сх. д. / 50.57639; 24.38194
Середня висота
над рівнем моря
227 м
Місцева влада
Адреса ради 80022, Львівська обл., Сокальський р-н, с.Скоморохи , тел. 55-4-81
Карта
Перетоки. Карта розташування: Україна
Перетоки
Перетоки
Перетоки. Карта розташування: Львівська область
Перетоки
Перетоки

Пере́токисело в Україні, в Сокальському районі Львівської області. Населення становить 862 осіб. Орган місцевого самоврядування - Скоморохівська сільська рада.

СЕЛО МОЄ, РОЗРАДО ЮНИХ ЛІТ...

Зацвіли вже терени біля Перетоків.

Знов бентежиш, весно,знов несеш неспокій.

Ти спішиш від нені,

Де волошки сині.

У вінку квітчастім,

На коні гривастім.

Коло Скоморохів білі-білі вишні,

Наче наречені аж до шляху вийшли. І на вітрі вільнім,

Як в танку весільнім. Думкою-фатою Манять за собою...

В думках людських проходять спогади про складні і важкі післявоєнні роки. В селі не було сім'ї, долю якої б не зачепила війна. Десятки перетоківців у воєнні і післявоєнні роки полягли на фронтах війни, впали в боротьбі за волю, гинули від рук польських, німецьких більшовицьких загарбників, були засуджені, депортовані в Сибір, Казахстан.

Залишені з війни погорілі танки, розкидані снаряди і патрони не раз ставали предметом забави, а це деколи призводило до каліцтва хлопців. В ці роки в селі часто проводились каральні облави спецформуваннями НКВС, велась боротьба проти підпільних організацій, героїв ОУН-УПА. В 1948 р. вночі зігнані жителі села до приміщення школи, під дулами автоматів "добровільно" вступили в колгосп. Так завершилась достроково соцільна колективізація в Сокальському районі. Але споконвічна селянська любов до землі робила добру справу: люди поволі розорювали землі, сіяли, збирали врожай, будували оселі.

Згідно з даними "Історії міст і сіл УРСР" за 1968 р., населення в Перетоках було 890 чоловік. Створений колгосп з центром у Скоморохах в своєму розпорядженні мав 2063 га орної землі, добре розвинене господарство, особливо тваринництво. Сумлінна праця землеробів дала свої плоди. Тут проведені асфальтовані дороги, газ, водопровід.

В центрі села красується величавий храм-церква Святої Покрови Божої Матері, яка в 1988 році знову відкрита для своїх прихожан. Священиком парафії в наші дні став отець Ярослав Кащук, який тепер є також деканом Сокальського деканату Зборівської єпархії УГКЦ. Він належить до тих галицьких родин, для яких християнські чесноти, патріотизм, висока національна свідомість і мораль є твердим життєвим кредо. Мудрий, знаючий духовний пастир, що не лише несе людям слово Боже, але й виховує їх, наставляє на праведну путь, вчить любити людей, уміти прощати, не бути злопам'ятним і ніколи не втрачати віри, вміє зворушити людину до глибини душі... Добрі справи отця Ярослава відомі в усіх селах і містах Сокальщини, бо вони є закономірним продовженням традицій тих душ пастерів, які були вірними слугами Бога і відданими синами матерями-України.

Однак їхня брутальна поведінка вже в перших днях окупації розкрила колосальну політику Берліна супроти України. Тому, хоч на давньому австроугорсько-російському кордоні встановлено новий кордон між Галичиною і Волинню, то навіть і ці заходи не могли послабити українського опору. В Перетоках, як і по всюди в Україні діяла підпільна адміністрація ОУН, молодь дедалі краще організовувалася, проходила військовий вишкіл, зв'язкові вдень і вночі переходили кордон на Волинь і назад, а німецькі прикордонники, воліли вночі здебільша триматися цупко стін стоділ і не рвалися на відкритих місцях зупиняти підпільників.

Весною 1943 р. частина нашої молоді зголосилася до дивізії "Галичина", щоб придбати військовий вишкіл і потрібну зброю для наступного етапу боротьби за українську державницьку справу. 3 них, як мені відомо, принаймні десять загинули в боях - дехто в дивізії, інші - у відділах УПА.

Для мене особисто назавжди пам'ятним зостанеться день 10 липня 1943 р., коли то над ранком мене збудили, щоб я втікав, бо німці йдуть по мене. Та було вже запізно рятуватися втечею: в хату вскочили пограничники і гестапівці. Вони повели мене за село, де на мене і моїх друзів чекали машини. Два місяці мене тримали у сокальській в'язниці. Одного вечора зчинилася тривога, зміцнено в'язничну сторожу, бо німці передбачили напад боївки ОУН на тюрму, щоб нас визволити. Другого дня вранці ycix нас, під сильною охороною, вивезли автомашини до Львова і примістили в страшній тюрмі на вул.Лонцького. Незабаром до нас прилучили нову групу арештованих людей із Перетік.

Все наше село було сильно пограбоване і погромлене німцями.В жовтні 1943 р. майже Bcix в'язнів -- українців — німці вивезли до концтабору в Авшвіці!. Протягом т.зв. карантени в кількох перших днях над нами знущалися і всіляко нас мордували польські й жидівські "капо" -- помічники німецьких посіпак.. Що наша група з Перетік пережила те пекло, то це завдячуємо нашим друзям, які давніше туди попались і встигли якось втягнутися в таборову систему. Це вони — Микола Климишин, Богдан Комарницький і головне, Петро Бащук допомогли нам перетривати той найтяжчий початковий час.3 наближенням східнього фронту в'язнів-недобитків з Авшвіцу переведено "смертним походом" далі на захід.

Декілька перетокчанців опинилися з головною групою українських політв'язнів у Мельку; Інші попали в Ебензее, де більшість з них померла внаслідок голоду, холоду і знущань. 3-поміж наших односельчан у тому концтаборі весною 1945 року загинули такі: Григорій Сосна (20 р.) ко л. вояк куреня ДУН; Микола Кійке (19 р.), один із перших арештованих, разом з Г.Сосною; Петро Мусікевич ((32 р.), Степан Штокало (35 р.), Володимир Штокало (17 р.), Іван Мазурик (30 р.), Іван Войтко (21 р.). В концтаборі Мельку згинув б0-річний Олександр Лівшун; в Біркенав-Авшвиці пропали організатор ОУН в Перетоках, 30-р1чний Григорій Марущак i 28-р1чний Володимир Мацюк.

Влітку 1944 р. советоросіяни повели на наше село великий наступ, бо вважали його головним самооборонним пунктом УПА. По завзятих боях, здобувши село, більшовики всіх схоплених чоловіків-дорослих і юнаків - негайно погнали на передову лінію фронту, звідки мало хто з них повернувся живий. Шукаючи за бункерами і криївками, вони перерили всю площу села. Жінок, дівчат і старих з родинами вивезли на Сибір. Але й советські війська мали великі втрати. Згодом вони поставили на південному кінці Переток пам'ятник свом погиблим.

Біля церкви в 1990 році відновлено могилу « Борцям за волю України » . Імена героїв , Українських Січових Стрільців , вояків УПА , членів ОУН , яких в склі було більше 60 чоловіків свято бережуть односельчани . Кожного року в день Св. Покрови тут відправляють панахиду , покладають квіти , а недавно Службу Божу правив наш земляк Владика українсько-католицької єпархії Василій Філевич з м. Саскатун , Канади . Привітно дивиться своїми світлими вікнами новозбудована школа , яка дала путівки в життя не одній сотні випускників. Ще сьогодні старі жителі згадують пана професора Василя Петрушка і його дружину Емілію , які були не тільки вчителями , а й лікарями та захисниками селянських інтересів . І лише недавно їх єдиний син Ярослав зміг через 50 років вклонитися могилі своїх батьків .

Йдуть роки . Росте село . Будується новий дитячий садок , а перше на Львівщині створене в селі спільне українсько-німецьке підприємство «Скомекс» , що випускає козеїн є паростком входження нашої держави в європейський ринок . Та найдорожче – це люди . Вони щиро вболівають за рідний край , за волю народу України і вірять в його світле майбутнє .

автор Іван Каспрук

Посилання[ред. | ред. код]