Жвирка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Жвирка
Coats of arms of Zvyrka.png Flag of Zhvyrka.png
Герб Жвирки Хоругва Жвирки
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Сокальський район
Рада Жвирківська селищна рада
Код КОАТУУ: 4624855300
Основні дані
Засноване 1885
Статус з 1956 року
Площа 2,18 км²
Населення 3710 (01.01.2011)[1]
Поштовий індекс 80040
Телефонний код +380 3257
Географічні координати 50°27′54″ пн. ш. 24°15′24″ сх. д. / 50.46500° пн. ш. 24.25667° сх. д. / 50.46500; 24.25667Координати: 50°27′54″ пн. ш. 24°15′24″ сх. д. / 50.46500° пн. ш. 24.25667° сх. д. / 50.46500; 24.25667
Водойма р. Буг
Відстань
Найближча залізнична станція: Сокаль
До станції: 1 км
До райцентру:
 - фізична: км
 - автошляхами: км
До обл. центру:
 - залізницею: 103 км
 - автошляхами: 76 км
Селищна влада
Адреса 80040, Львівська обл., Сокальський р-н, смт. Жвирка, вул. Мазепи, 41
Карта
Жвирка is located in Україна
Жвирка
Жвирка
Жвирка is located in Львівська область
Жвирка
Жвирка

Commons-logo.svg Жвирка у Вікісховищі

Жви́рка, або Старий Сокаль (англ. Zhvyrka) — селище міського типу Сокальського району Львівської області України. Межує з містом Сокаль. Засноване 1885 року в процесі будівництва залізничної колії Сокаль — Рава-Руська. Розташоване на лівому березі річки Західний Буг.

Заснування та розвиток селища[ред.ред. код]

Територія, де знаходиться селище сьогодні, була заселена ще в І тисячолітті до н. е. Про це свідчать знайдені поховання і гончарний посуд. Приблизно в І тисячолітті н. е. лівий берег ріки Західний Буг починає заселятися слов'янськими племенами, які дістали назву бужани. Членів племені об'єднували спільні заняття — рибальство, мисливство, землеробство, що сприяли значному розвитку його матеріальної культури. Про розвиток торговельних зв'язків у цей час свідчать знайдені римські золоті монети і бронзові фігури. Приблизно в середині І тис.н. е. коли у племені бужан вже склалася своя культура, яка забезпечувалась постійниммісцем проживання, стійкими зв'язками і спільною трудовою діяльністю, йому почали загрожувати напади кочівників. Назріла необхідність укріплювати і обороняти своє поселення. Так виникли перші городища.

Те, що Сокаль з околицями, в які входило селище, існував в давньоруські часи Х-ХІ ст. свідчать залишки земляних валів на лівому березі Буга (напроти сучасного Сокаля) і срібні підвіски, знайдені в районі старого міста. Відомий дослідник А.Шнайдер, щодо первісного виникнення м. Сокаля, хоч і не підтвердженого документами, твердить: … «на лівому надбережжі Буга, на так званих породах і Бабинцях лягла в часи заведення християнства на Русі, первісна оселя Сокаля і Бабинця, звана Щебловим».

Перший замок був дерев'яним і тому жодного сліду від нього не залишилося. На території замку розміщувались житлові та господарські будівлі і церква. В ХУ ст. замок був перебудований на кам'яний. Поступово навколо замку виникали поселення, які потім ставали містом. «По лівому боці Буга від монастиря Бернардинів до села Завишня тягнулось старе місто Сокаль», ~ твердить ретельний дослідник краю — Б.Сокальський.

Укріплений замок був важливим оплотом для стримування татарських орд. Роки 1502—1503, 1509 і 1511 відмічені розбійною діяльністю в Галичині хана Ахмета — сина Менглі Гірея. Історичні документи стверджують, що в 1424 р. Сокаль одержав магдебурзьке право, а 1462 р. став повітом центром. Трагічним був для жителів Сокаля татарський напад влітку 1519 р. Дуже знищивши наш край, багатотисячна орда, яка мала чимало здобичі і вела з собою безліч узятих в ясир чоловіків і жінок, зупинилась табором біля міста, пограбувала його, вирізала всіх жителів, що не встигли втекти в ліс, та вщент спалила місто разом з двома церквами і костьолом. І тільки у 1524 р. сандомирський воєвода Андрій Тенчинський переніс м. Сокаль з лівого берега на правий берег, де воно стоїть і до сьогодні.

Історичною пам'яткою того часу є костел та монастир Бернардинів, який і до сьогодні стоїть на території селища. Він побудований у стилі ренесансу архітектором Бернардом Авелідесом і неодноразово був перебудований. Не обминули наше селище події визвольної війни українського народу у ХУІІ ст. У 1655 р. видатний гетьман Б. Хмельницький зупинявся на берегах нашої річки З. Буг і відвідав костел Бернардинів. З приводу цього історичного моменту католицька церква склала легенду.

У верхньому ярусі вежі костелу у 1748 р. влаштовано годинник роботи Івана Чернявського з Жовкви. У 1843 р. пожежа дуже пошкодила бернардинський костел. А наступна пожежа 1848 р. завдала великої шкоди всьому комплексу. Дуже постраждали оборонні мури з вежами, від яких залишилося лише дві.

З розвитком капіталізму в Галичині в 70-х роках XIX ст. була прокладена мостка дорога, що з'єднувала Сокаль з Ковелем та Львовом. У 1884 році через територію селища була прокладена одноколійна залізниця. У зв'язку з цим виникло невелике поселення, в якому мешкали сім'ї працівників, що обслуговували і забезпечували функціювання залізниці. Поступово поселення розбудовувалося. У 1927 р. було збудовано приміщення вокзалу залізничної станції.

Австрійський період[ред.ред. код]

З 1772 р. по 1918 р. наш край перебував у складі Австро-Угорщини.

Період ЗУНР[ред.ред. код]

У листопаді 1918 р. тут утвердилась влада ЗУНР, в 1919 р. створюється Сокальська бригада УПА, що успішно боролася з наступаючими польськими військами.

Польська окупація[ред.ред. код]

З осені 1920 р. починається майже 20-річний окупантський режим Польщі. Ще і зараз проживають на території Жвирки свідки цих подій. Це воїни УГА — Залівський П. П. і Хома П. М.

Нацистська окупація[ред.ред. код]

3 червня 1941 р. до 19 липня 1944 р. в Жвирці «господарювали» німецькі фашисти. Проживають на території Жвирки учасники другої світової війни: Апращенко М., Баев I., Гейда А., Жутковський В., Литвин В., Наташова 3., Оленич Б., Подоба О., Подлевський В., Радик М., Чаплик 1., Шульган П., Ромашів С., Мартовська М., Бабич Ю., Макарук Я., Грудзенко О. та інші. А також учасники національно-визвольного руху, воїни УПА, що мужньо боролися з коричневою і червоною «чумою»: Ролько С., Юрчук М., Галема Б. i О., Яйцо 3. i К., Кней Г., Пограничний В., Сидор-Марно Г. та інші.

Пам'ятки архітектури[ред.ред. код]

Монастир бернардинів з костелом Діви Марії (з XVII ст.) до пожежі 2012

На території селища розташований колишній монастир бернардинів з бароковим костелом Діви Марії (з XVII ст.). До Другої світової війни у костелі містилася ікона, яка від давніх часів вважалася чудотворною, тому костел був місцем культу Матері Божої Сокальської. Після Другої світової війни ікону було перевезено до монастиря бернардинів у Кракові, а згодом 2002 року — до санктуарію в Грубешеві, якім опікуються місцеві ченці-бернардини.

Зараз на території монастиря розміщена Сокальська виправна колонія. Монастир та костел згоріли у 2012 році. На даний момент не відомо, що буде з храмом. Там або залишиться виправна колонія, або буде зроблено музей.

Економіка та освіта[ред.ред. код]

Жвирка розміщена на залізничному шляху Ковель — Львів, на його території знаходиться станція Сокаль, що значною мірою вплинуло на розвиток економічної інфраструктури. Тут знаходяться елеватор, фабрика виробництва корпусних меблів, завод залізобетонних конструкцій, бурякопункт, підприємства з виробництва м'яких меблів та виробів зі скла, агроцентр «Галнафтохім» деревообробні заклади, гуртівні будівельних матеріалів, АЗС, декілька автосервісів та магазин автозапчастин, декілька продуктових магазинів тощо. Насправді база для економічного розвитку містечка значно ширша і використовується лише частково, що спричинено складним економічним становищем у країні та нестачею інвестицій у регіон. На території смт. знаходиться середня школа І-ІІІ ступенів у якій здобувають знання 500—700 дітей та дитсадок. Також у селищі є церкви Святого Духа (УГКЦ) та Покрови Пресвятої Богородиці (УАПЦ).

Хор «Хлібодар»[ред.ред. код]

У  1987 році хоровому колективу «Хлібодар» було присвоєно звання «Народний», а в 1989 році звання «Народний» отримав художньо-просвітницький колектив народного дому села Завишнь.

Відомі люди[ред.ред. код]

  • Василь Василяшко («Перемога») – курінний сотні, нагороджений Золотим Хрестом Бойової заслуги I ступеня;
  • Володимир Лах – вчений-дослідник, засновник наукової школи з термометрії в Україні;
  • родина Горалів:
    • Михайло Гораль – відомий музикант,
    • Богдан Гораль — заслужений артист Росії,
    • Олег Гораль – органіст, член Спілки художників України,
    • Надія Гораль-Помаренко – заслужена артистка України, солістка Державного заслуженого Закарпатського народного хору України). 

Відомими активістами були і є – Петро Марушко, Йосип Кулик, Олег Солодяк, Степан Пунько, Василь Пограничний, Володимир Костюк та багато інших.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]