Персидські листи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Персидські листи
Lpersanesmarteau.jpg
Видання 1754 року
Оригінал Lettres persanes
Жанр Філософський роман, Епістолярний роман, роман / сатира
Автор Шарль Луї де Монтеск'є
Мова Французька
Написаний 1720
Виданий 1721

Персидські листи (фр. Lettres persanes) — філософський роман Шарля Луї де Монтеск'є, написаний в епістолярній формі. Вперше анонімно виданий у 1721 році.

Основні ідеї цього роману пізніше були викладені в «Роздумах про причини величі та падіння римлян» (1734) та у вигляді розробленої, достатньо стрункої системи в «Про дух законів» (1748). Твір здобув значну популярність у тогочасній Франції і є популярним досьогодні. За життя автора роман витримав 12 видань. Роман побудований у формі переписки двох персів - Узбека та Ріка, що пишуть своїм друзям та один одному листи, подорожуючи тогочасною Європою, а зокрема Францією. У романі порушуються проблеми державного устрою, монархічного правління Людовика XIV, релігії, віротерпимості та вад тогочасного європейського суспільства.

Сюжет[ред.ред. код]

Альтернативний текст
Шарль Луї де Монтеск'є

Перс Узбек змушений виїхати до Європи через велику кількість ворогів та можливість цькування. Шах відпускає Узбека з країни під приводом вивчення ним західних наук. В Іспагані залишається сераль (дворець) Узбека разом із гаремом, в якому відбуваються події східної частини роману.

Почавши подорож з Ерзерума, далі їх шлях лежить до Токату и Смирну — земель, підвладних туркам-османам. Узбек бачить Турецьку імперію спустошеною та бідною. Він виділяє Смирну, називаючи її сильним та багатим містом, але каже, що таким його роблять європейці. Першим християнським містом, до якого потрапляють герої, стає квітуче італійське місто Ліворно. Мусульман вражає архітектура, одяг та звичаї мешканців. Італійські жінки мають купу свобод у порівнянні з персіянками. Вони носять лише одну вуаль (персіянки носять чотири), мають право виходити на вулицю в будь-який день та можуть ставати об'єктами споглядання інших чоловіків, не викликаючи гніву власних чоловіків. Потрапивши до Парижу, мандрівники здивовані швидким темпом життя французів, описують захоплення парижан мистецтвом театру.

Паралельно листуванню з друзями, Узбек листується з своїми дружинами та євнухами гарему. За відсутності Узбека в ньому виникає низка неприємних подій. Одну із дружин застали разом із білим євнухом, який за це заслуговує на смерть. Один із чорних євнухів помирає і, підшукуючи йому заміну, головний євнух бажає помстити одному зі своїх ворогів, замінивши ним померлого.

Узбек пише муллі Магомету-Алі, ставлячи різні релігійно-філософські питання, роздумує про парадокси церкви. Магомет-Алі у відповідь звинувачує Узбека у богохульстві та зневажанні релігійних джерел.

Ріка спостерігає за француженками і розмірковує про жіночу свободу, приходить до висновку, що влада жінок природня, це влада краси, якій ніщо не може протистояти. Порівнюючи характери персів та французів, він пише, що притворство - невідома річ для мешканців Франції, їх серця відкриті одне одному.

Автор устами Узбека розповідає про державний устрій Франції, безглуздість дій короля, парадокси католицького церковного устрою, висміює Папу Римського та "старого короля". Він розмірковує про найрозумнішу форму правління і порівнює європейські устрої із східними. Монархічна форма правління здається йому насильницькою, що рано чи пізно все одно перетвориться в деспотію або республіку. Історію створення республік у Європі він описує в одному із своїх листів.

Альтернативний текст
Обкладинка російського видання 2010 року

Останні листи про подорожування Францією вказують на те, що мандрівники розчаровуються і у Франції. Вони бачать народ, що поруйнував власну душу жагою до грошей, самовихвалянням. З часом норови цієї частини світу стають ім менш дивними.

Узбек хвилюється про те, що коїться в нього в гаремі. Голова євнухів пише йому листи з дивними і несподіваними пригодами. Як стане відомо пізнише, Роксана спеціально підкупили євнухів, щоб вони написали хазяїну нісенітниці. Після цього вона покохала іншого, а по його смерті від рук охоронців, прийняла отруту. В останньму листі до чоловіка Роксана описує почуття жінки-рабині в гаремі.

Композиція[ред.ред. код]

Композиційно роман ділиться на три частини. У першій, що складається з 23 листів, перси обмінюються враженнями під час подорожі Узбека з Іспагані в Париж, куди він приїжджає навесні 1712 року. Друга, що включає 123 листи, припадає на останні роки царювання Людовика XIV (лист 92 повідомляє про смерть короля 4 вересня 1715) і на епоху регентства з 1715 по листопад 1720. Нарешті, третя (15 листів) затьмарена тривожними звістками із сералю, котрі примушують Узбека повернутися на батьківщину.

Альтернативний текст
Обкладинка радянського видання 1956 року

Реакція[ред.ред. код]

Невдовзі після видання роману ім'я автора стало відомо. Це стало причиною того, що коли кандидатуру Монтеск'є висинули на місце у Французькій академії, видання цього твору стало важливою перешкодою для його обрання.
В 1751 році абат Готьє видав спеціальну брошуру проти пиьменника: "Персидські листи" - кощунська книга".

Вплив[ред.ред. код]

Невдовзі після смерті філософа з'явилася книга під назвою « Російські листи » (1760), в якій анонімний автор захищав російську систему кріпацтва від критики французького просвітництва.

«Персидські листи» викликали чимало підражань, серед яких были «Турецьки листи» Пуллена де Сен-Фуа (1730—1732), «Листи дикуна, покинутого на чужині» Жубера де Ла Рю (1738), «Єврейські листи» (1738-1742) маркіза д'Аржана, його же «Китайські листи» (1739-1742), «Листи перуанки» мадам де Графиньї (1747).

Література[ред.ред. код]

  • «История зарубежной литературы XVII века»: учебник для вузов. - 2-е издание, М.:1999
  • Монтескьё «Персидские письма». М., 1956
  • «История французской литературы»: Учеб. для филол. спец. вузов/Л.Г. Андреев, Н.П. Козлова, Г.К. Косиков. - М:. Высш. шк., 1987
  • «История французской литературы»: В 4 т. М., 1946. Т. 1
  • Ш. Монтескьё. «Избранные произведения». — М., 1955

Посилання[ред.ред. код]