Плюм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лавова лампа добре ілюструє принцип дії плюму
Локалізація плюмів.[1] За даними Фулдера (Foulger) (2010).[2]
Мантійний плюм. Схема.

Плюм (англ. plume) — гарячий мантійний потік, що рухається незалежно від конвективних течій в мантії.

Плюми вважають відповідальними за утворення трапів, рифтів, і гарячих точок типу Гавайської.

Теорія плюмів[ред.ред. код]

Теорія плюмів спочатку була запропонована канадським геофізиком Дж. Т. Вілсоном в 1969 році; в ній існування висхідних конвективних потоків в земній мантії використовувалося для пояснення наявності гарячих точок. Спочатку Вілсон застосував концепцію плюму до Гавайських островів, зумівши пояснити збільшення віку гір Гавайського підводного хребта в міру віддалення від поточного місця розташування гарячої точки. На думку Вілсона, Гавайські острови виникли як частина тектонічної плити (розповсюджується на значну частину Тихого океану), яка зміщується на північний захід над фіксованою гарячою точкою; остання проявляє себе у вигляді ланцюжка вулканів.

З 1971 року над розвитком теорії плюмів працювали американський геофізик У. Дж. Морган та інші вчені, які застосували її до багатьох інших гарячих точок.

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Courtillot, V.; Davaillie, A.; Besse, J.; Stock, J. (2003). Three distinct types of hotspots in the Earth's mantle. Earth Sci. Planet. Lett. 205 (3–4). с. 295–308. Bibcode:2003E&PSL.205..295C. doi:10.1016/S0012-821X(02)01048-8. 
  2. Plates vs Plumes: A Geological Controversy

Література[ред.ред. код]