Полусмакова Ликера Іванівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ликера Іванівна Полусмакова (Полусмак; по чоловікові — Яковлєва; нар. 1840, с. Липів Ріг — пом. 17 лютого 1917, Канів) — наречена Тараса Шевченка.

Тарас Шевченко. Портрет Ликери Полусмакової (тон, папір, італійський олівець, 34х23,3. Літо 1860.)

Ликерія Іванівна Полусмакова народилася 1840 року в селі Липів Ріг Ніжинського повіту Чернігівської губернії (тепер Ніжинський район Чернігівської області).

Історія взаємин[ред. | ред. код]

Полусмакова Л. І. була кріпачкою Макарова М. Я., який привіз її в Петербург прислугувати своїй сестрі, пізніше звільнив від кріпацтва.

Полусмакова, отримавши волю, продовжувала наймитувати.

Шевченко познайомився з Полусмаковою в червні 1860 року на дачі у Н. Забіли (Білозерської) в Стрєльні.

Шевченко мав намір одружитися з Полусмаковою. Згадував її в листах, присвятив їй поезії «Ликері» та «Л.» («Поставлю хату і кімнату»).

Влітку 1860 року Шевченко намалював портрет Полусмакової. На звороті малюнка вгорі чорнилом Б. Микешин написав: «Сим свидетельствую, что этот рисунок рисован поетом Шевченком и подарен моему отцу Академику М. Микешину в бытность его в Академии художеств вместе с Шевченко. 17 сентяьря 1900 г. С.-Петербург. Б. Микешен». Портрет зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка.

На 27-28 липня 1860 року Шевченко призначив сватання[1]. Однак воно не відбулося. Десь у середніх числах вересня між Шевченком і Полусмаковую стався розрив. Під враженням цього Шевченко написав вірші «Барвінок цвів і зеленів» і «Л.» («Поставлю хату і кімнату»)[2].

Згодом Полусмакова одружилася з перукарем Яковлєвим і жила в Царському селі. Працювала швачкою.

Після смерті чоловіка (1904) залишила дітей в Петербурзі та переїхала до Канева - спершу приїздила лише влітку, а згодом залишилася назавжди. Часто навідувалася на могилу Шевченка[3].

1911 приїздила до Москви на 50-ті роковини з дня смерті Тараса Шевченка. Тоді ж було записано спогади про поета з її розповідей.

У Каневі вона не мала свої оселі, тому винаймала житло у різних місцях міста. Останні декілька років життя перебувала у канівській богадільні, де й померла 4 (17) лютого 1917 року.

Була похована на кладовищі на вулиці Сельце, хоча заповідала поховати себе на Монастирку, урочищу, найближчому до Чернечої гори. Довгий час місце поховання не було відомим. Але 1982 року дослідниця Зінаїда Тарахан-Береза розшукала канівця П. Бондаренка, у батьків якого колись мешкала Ликера Полусмакова і якого у дитинстві вона врятувала від смерті. Його батьки були поховані біля могили Ликерії Полусмакової, тому П. Бондаренко, доглядаючи могили батьків, доглядав і її могилу. Так для нащадків було збережено поховання нареченої Тараса Шевченка. 1989 року на її могилі поставлено новий пам'ятник із зазначенням: «Тут поховано наречену Тараса Шевченка Ликерію Іванівну Полусмакову (1840-1917)».

Іван Тургенєв про Лікеру Полусмак[ред. | ред. код]

Російський письменник І. С. Тургенєв, який був прихильний до української культури, багато разів зустрічався з Тарасом Шевченком та написав спогади про нього[4], залишив таку характеристику Лікери Полусмак[5]:

«У госпожи Кар[ташев]ской находилась в услужении девушка малороссиянка, по имени Лукерья; существо молодое, свежее, несколько грубое, не слишком красивое, но по-своему привлекательное, с чудесными белокурыми волосами и той не то горделивой, не то спокойной осанкой, которая свойственна её племени...»

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Простакувату дівчину Тарас зваблював дорогими подарунками. Шевченко накупив їй сукна, капелюшків, туфель, перснів, білизни, сережок з медальйонами, коралів і навіть Євангеліє в білій оправі із золотими краями. Тільки за один день (3 вересня 1860 року) він витратив на презенти понад 180 рублів! (Шевченко і його жінки.)
  2. Тарас Шевченко. Твори в п’яти томах. Том другий.- К.- Дніпро, 1970.- С. 406.
  3. Відвідуючи меморіал, у книзі відгуків одного разу вона залишила розпачливий запис: 7 травня 1905 року приїхала твоя Ликера, твоя люба, мій друже. Подивись, подивись на мене, як я каюсь…". (Шевченко і його жінки.)
  4. «Воспоминание о Шевченке» («Собрание сочинений», т. 10, 1962)
  5. Віртуальний бібліограф

Джерела[ред. | ред. код]

  • Шевченківський словник у двох томах. Том другий.- К.- 1976.- С. 126.
  • Віртуальний бібліограф
  • Канівська святиня у спогадах Олекси Кобця // Пам'ятки України, №1, січень 2014.