Костенко Ліна Василівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ліна Василівна Костенко
Ліна Василівна Костенко
Ліна Костенко у 2006 році

Ліна Костенко у 2006 році
Народження 19 березня 1930(1930-03-19) (87 років)
  Ржищів, Київська округа, Українська РСР
Національність українка
Громадянство Україна Україна
Alma mater Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова, Літературний інститут імені Горького
Мова творів українська
Рід діяльності письменниця, поетеса
Жанр вірш, поема
Magnum opus: «Маруся Чурай», «Берестечко»
Нагороди та премії
Q: Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Костенко Ліна Василівна на Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей з прізвищем Костенко.

Лі́на Васи́лівна Косте́нко (нар. 19 березня 1930, Ржищів, Київська округа, Українська РСР) — українська письменниця, поетеса-шістдесятниця. Лауреатка Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), премії Петрарки (1994).

У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. Авторка поетичних збірок «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), роману у віршах «Маруся Чурай» (1979, Шевченківська премія 1987), поеми «Берестечко» (1999, 2010). 2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», що став одним з лідерів продажу серед українських книжок у 2011 році[1].

Почесна професорка Києво-Могилянської академії, почесна докторесса Львівського та Чернівецького університетів.

Відмовилася від звання Героя України[2][3]. В сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України[4].

Мати Оксани Пахльовської.

Життєпис[ред. • ред. код]

Ранні роки[ред. • ред. код]

Народилась у родині вчителів.

У 1936 році родина перебралась із Ржищева до Києва. З 1937 по 1941 роки навчалася у школі № 100, що знаходилася на Трухановому острові, адже саме там жила родина. Школу було спалено 1943 року разом із усім селищем. Цьому присвячено вірш «Я виросла у Київській Венеції».

Ліна Костенко, 1948 рік

Після закінчення середньої школи навчалася в Київському педагогічному інституті, а згодом — у Московському літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила в 1956 році.

Шістдесятництво[ред. • ред. код]

Була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на межі 1950—1960-х років. Період так званих «шістдесятників» створила новітні стилі в українській літературі, змусив творити щось нове, атипове, щось авангардне, але, як і завше, безжальне та максимально критичне щодо влади та тодішнього режиму.

Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес читача й критики, а збірка «Мандрівки серця» (1961) не лише закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім'я поміж визначних майстрів української поезії.

На початку 1960-х брала участь у літературних вечорах київського Клубу творчої молоді. Починаючи з 1961, її піддавали критиці за «аполітичність», був знятий з плану знімання фільм за сценарієм Л. Костенко «Дорогою вітрів».

8 квітня 1963 р. на ідеологічній нараді секретар ЦК КПУ з ідеології А. Скаба заявив: «Формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до викривлення і затемнення ідейно-художнього змісту твору. А що справа саме така, свідчать деякі твори молодих поетів М. Вінграновського, І. Драча, Л. Костенко». Це був сигнал до погрому покоління шістдесятників.

1963 — зняли з друку книжку віршів Л. Костенко «Зоряний інтеґрал», книжку «Княжа гора» зняли з верстки.

У ці роки вірші Л. Костенко публікували журнали в Чехословаччині, газети в Польщі, і лише зрідка — в Україні. Її вірші ходили в «самвидаві».

1965 — Л. Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Була присутня на суді над М. Осадчим і М. Зваричевською у Львові. Під час суду над братами Горинями кинула їм квіти. Разом з І. Драчем звернулася до редакції журналу «Жовтень» (тепер «Дзвін») і до львівських письменників з пропозицією виступити на захист заарештованих. Письменники не зважилися на протест, але подали в суд клопотання з проханням передати на поруки Б. Гориня як наймолодшого з заарештованих. Усе це не вплинуло на перебіг судів, але мало величезне моральне значення.

Травень 1966 — у Спілці письменників України, де таврували «націоналістичних відщепенців», частина молоді влаштувала овацію Л. Костенко, яка відстоювала свої позиції і захищала І. Світличного, О. Заливаху, М.Косіва і Б. Гориня.

1968 — написала листи на захист В. Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна». Після цього ім'я Л. Костенко в радянській пресі довгі роки не згадувалося. Вона працювала «в шухляду».

1973 — потрапила до «чорних списків», складених секретарем ЦК КПУ з ідеології В. Маланчуком. Лише 1977 року, після відходу В. Маланчука, вийшла збірка віршів «Над берегами вічної ріки», а 1979-го, за спеціальною постановою Президії СПУ, — історичний роман у віршах «Маруся Чурай», що пролежав без руху 6 років. За нього поетеса 1987 року була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка[5].

Перу Л. Костенко також належать збірки поезій «Неповторність» (1980) і «Сад нетанучих скульптур» (1987), збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987).

Нове століття[ред. • ред. код]

Поема «Берестечко» з ілюстраціями Георгія Якутовича, видана видавництвом «Либідь» 2010 року, мала загальний тираж 14 тис. примірників, а збірка «Гіацинтове сонце», впорядкована Ольгою Богомолець, розійшлася тиражем 5 тис. прим.; на додруковування додаткового тиражу, за словами директора видавництва Олени Бойко, упорядниця згоди не дала[6].

2010 року вийшов перший роман Л. Костенко — «Записки українського самашедшого»[7][8]. Роман викликав великий ажіотаж і тимчасову його нестачу в книгарнях, що привело до появи піратських передруків. Станом на червень 2011 року загальний офіційний тираж роману становив 80 тисяч[9][10].

У січні 2011 року Ліна вирушила у тур-презентацію свого першого роману[11]. Презентації відбулися в Києві, Рівному та Харкові, усюди були аншлаги, проте не всі охочі змогли туди потрапити, оскільки вже не було місця у залах[12]. Але 9 лютого письменниця перервала свій тур через особисту образу.

« Каталізатором такого рішення письменниці стали провокативні інсинуації деяких львівських письменників, журналістів та діячів театру - написано в офіційній заяві видавництва А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА  »

Зустрічі письменниці з читачами Кривого Рогу та Острога були відкладені на невизначений термін, а львівські зустрічі — скасовані[13][14].

У лютому 2011 року вийшла поетична збірка Ліни Костенко «Річка Геракліта», куди ввійшли раніше написані вірші та 50 нових поезій.

9 квітня 2012 року, в день народження Шарля Бодлера, відбулася презентація монографії про Ліну Костенко «Є поети для епох» авторства Івана Дзюби. Книга надрукована видавництвом «Либідь»[15].

Родина[ред. • ред. код]

Чоловіки:

Діти:

Відзнаки[ред. • ред. код]

Ліна Костенко на обкладинці газети «Культура і життя»

Переклади[ред. • ред. код]

Твори Костенко перекладено англійською, польською, білоруською, естонською, італійською, німецькою, словацькою та французькою мовами. Зокрема, її вірші на польську перекладали Флоріан Неуважний та Лeшек Енґелькінґ.

Сама ж поетеса є авторкою перекладів чеської та польської поезії.

Письменниця-емігрантка Наталя Лівицька-Холодна захоплювалася творчістю Ліни Костенко та присвятила їй три вірші.

Твори[ред. • ред. код]

Список видань (хронологічно)[ред. • ред. код]

  • «Проміння землі» (1957)
  • «Вітрила» (1958)
  • «Мандрівки серця» (1961)
  • «Зоряний інтеграл» (1963, набір «розсипано»)[20]
  • «Княжа гора» (1972, збірка не вийшла через заборону з боку радянської цензури)[21]
  • «Над берегами вічної ріки» (1977)
  • «Маруся Чурай» (1979, перевидання 1982, 1990)
  • «Неповторність» (1980)
  • «Сад нетанучих скульптур» (1987)
  • «Бузиновий цар» (1987) — для дітей
  • «Вибране» (1987)
  • «Інкрустації» (1994, видання італійською мовою, відзначене премією Петрарки)
  • «Берестечко» (Київ: Український письменник, 1999, перевидання 2007, 2010)
  • «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала», лекція в Києво-Могилянській академії (Київ: Видавничий дім НаУКМА, 1999)
  • «Гіацинтове сонце» (Київ: Либідь, 2010, вибране)
  • «Записки українського самашедшого» (Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2010)
  • «Річка Геракліта» (Київ: Либідь, 2011, вибране, а також нові вірші)
  • «Мадонна перехресть» (Київ: Либідь, 2011, нові, а також раніше не друковані поезії різних років)

Список видань (за типом)[ред. • ред. код]

Романи[ред. • ред. код]

Поеми[ред. • ред. код]

Поезії[ред. • ред. код]

Кіносценарії[ред. • ред. код]

  • «Перевірте свої годинники» (1963, спільно з А.Добровольським) — про українських поетів, загиблих під час Другої світової війни. Фільм знятий 1964 року, але на екрани не вийшов. Він був таким чином перероблений під назвою «Хто повернеться — долюбить», що Л.Костенко відмовилася від авторства[23].

Театральні постанови за творами[ред. • ред. код]

Харківський Театр "P.S." випустив дві вистави за творами Ліни Костенко:

  • «Горохове плем'я», поетична вистава за поезіями Ліни Костенко та Олени Теліги
  • «Циганська Муза», драматична поема, прем'єра вистави відбулася 15 березня 2010 року

Виноски[ред. • ред. код]

  1. ↑ http://life.pravda.com.ua/culture/2011/09/14/85652/
  2. ↑ а б Ліна Костенко, school-library.com.ua
  3. ↑ 19 березня — 85 років від дня народження Ліни Василівни Костенко (1930), української письменниці-шістдесятниці, поетеси.
  4. ↑ Найвідоміші жінки давньої та сучасної України
  5. ↑ Ліна Костенко. Біографія
  6. ↑ Валентина Клименко. Гіркий «миколайчик» від Ліни Костенко // Україна молода, № 238, 21.12.2010
  7. ↑ Людмила Яновська. Настав час не нидіти // Урядовий кур'єр, № 239, 21.12.2010
  8. ↑ Валентина Клименко. Гіркий «миколайчик» від Ліни Костенко // Україна молода, № 238, 21.12.2010
  9. ↑ http://www.bbc.co.uk/ukrainian/news/2011/02/110211_kostenko_lviv_dt.shtml
  10. ↑ «Українські народні казки» — одна з найбільш багатотиражних національних книг//УНІАН
  11. ↑ Ліна Костенко відправляється у тур по Україні
  12. ↑ Ліна Костенко зібрала черговий аншлаг у Харкові
  13. ↑ Ліна Костенко перервала свій тур по Україні — «через інсинуації»
  14. ↑ А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА Ліна Костенко перервала свій всеукраїнський тур"
  15. ↑ Ліна Костенко: Мені дуже шкода, що я мала рацію
  16. ↑ Станіслав Бондаренко. Ліна Костенко: поет і сталкер в одній особі // The Ukrainians, Volume 3/2002
  17. ↑ Костенко – жінка, яка вміє казати «ні» - Повага, 22 січня 2016
  18. ↑ Радіо Свобода, 19.03.2010
  19. ↑ Золоті письменники України. Нагороджені
  20. ↑ Володимир Панченко. Богдан Хмельницький. Катарсис: післямова до істор. роману Ліни Костенко «Берестечко»; передрук // День, 19.03.2010
  21. ↑ Володимир Панченко. Богдан Хмельницький. Катарсис: післямова до істор. роману Ліни Костенко «Берестечко»; передрук // День, 19.03.2010
  22. ↑ Ліна Костенко презентувала нову книжку — прозовий роман «Записки українського самашедшого» (Укрінформ)
  23. ↑ Ліна Костенко. Біографія

Джерела та література[ред. • ред. код]

Посилання[ред. • ред. код]

Вікіцитати містять висловлювання, автором яких є: Костенко Ліна Василівна
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Костенко Ліна Василівна


Інтерв'ю та виступи[ред. • ред. код]

Про Ліну Костенко[ред. • ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Костенко_Ліна_Василівна&oldid=20997191