Костенко Ліна Василівна
Костенко Ліна Василівна | ||||
---|---|---|---|---|
Ліна Костенко 2006 року. | ||||
Народилася |
19 березня 1930 (92 роки) Ржищів, Українська СРР, СРСР | |||
Громадянство |
![]() | |||
Національність | українка | |||
Діяльність | поетеса, письменниця | |||
Сфера роботи | поезія | |||
Alma mater | Київський педагогічний інститут | |||
Мова творів | українська | |||
Роки активності | 1957 — тепер. час | |||
Жанр | вірш, поема | |||
Magnum opus | «Маруся Чурай», «Берестечко» | |||
Членство | Спілка письменників СРСР | |||
Батько | Василь Григорович Костенко | |||
Мати | Зінаїда Юхимівна Костенко | |||
У шлюбі з | Єжи-Ян Пахльовський і Цвіркунов Василь Васильович | |||
Діти | Пахльовська Оксана Єжи-Янівна | |||
Нагороди | ||||
Премії |
![]() | |||
| ||||
![]() | ||||
![]() |
Лі́на Васи́лівна Косте́нко (нар. 19 березня 1930, Ржищів, Київська округа, Українська РСР, СРСР) — українська письменниця, поетеса-шістдесятниця. Лауреатка Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), Ордену Почесного легіону (2022).
У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. Авторка поетичних збірок «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), роману у віршах «Маруся Чурай» (1979, Шевченківська премія (1987), поеми «Берестечко» (1999, 2010). 2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», що став одним із лідерів продажу серед українських книжок у 2011 році[1].
Почесна професорка Києво-Могилянської академії, почесна докторка Львівського та Чернівецького університетів.
Відмовилася від звання Героя України[2][3]. У сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України[4].
Мати Оксани Пахльовської, дружина Єжи Яна Пахльовського та Василя Цвіркунова.
Життєпис[ред. | ред. код]
Ранні роки[ред. | ред. код]
Народилась у родині вчителів Василя Григоровича та Зінаїди Юхимівни Костенків.
1936 року родина переїхала із Ржищева до Києва. З 1937 до 1941 рр. навчалася у школі № 100, що містилася в робітничому селищі на Трухановому острові, де на той час жила родина. Школу спалили в 1943 році разом з усім селищем. Цьому присвячено вірш «Я виросла у Київській Венеції».
Після закінчення середньої школи № 123 на Куренівці[5][6] навчалася в Київському педагогічному інституті, а згодом — у Московському літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила 1956 року.
Шістдесятництво[ред. | ред. код]
Була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на межі 1950—1960-х років. Період так званих «шістдесятників» створив новітні стилі в українській літературі, змусив творити щось нове, атипове, щось авангардне, але, як і завше, безжальне та максимально критичне щодо влади та тодішнього режиму.
Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес читача й критики, а збірка «Мандрівки серця» (1961) не лише закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім'я поміж визначних майстрів української поезії.
На початку 1960-х брала участь у літературних вечорах київського Клубу творчої молоді. Починаючи з 1961 року, її піддавали критиці за «аполітичність», був знятий із плану знімання фільм за сценарієм Л. Костенко «Дорогою вітрів».
8 квітня 1963 року на ідеологічній нараді секретар ЦК КПУ з ідеології А. Скаба заявив: «Формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до викривлення і затемнення ідейно-художнього змісту твору. А що справа саме така, свідчать деякі твори молодих поетів М. Вінграновського, І. Драча, Л. Костенко». Це був сигнал до погрому покоління шістдесятників.
1963 — зняли з друку книжку віршів Л. Костенко «Зоряний інтеґрал», книжку «Княжа гора» зняли з верстки.
У ці роки вірші Л. Костенко публікували журнали в Чехословаччині, газети в Польщі, і лише зрідка — в Україні. Її вірші ходили в «самвидаві».
1965 — Л. Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Була присутня на суді над М. Осадчим і М. Зваричевською у Львові. Під час суду над братами Горинями кинула їм квіти. Разом із І. Драчем звернулася до редакції журналу «Жовтень» (тепер «Дзвін») і до львівських письменників з пропозицією виступити на захист заарештованих. Письменники не зважилися на протест, але подали в суд клопотання з проханням передати на поруки Б. Гориня як наймолодшого з заарештованих. Усе це не вплинуло на перебіг судів, але мало величезне моральне значення.
Травень 1966 — у Спілці письменників України, де таврували «націоналістичних відщепенців», частина молоді влаштувала овацію Л. Костенко, яка відстоювала свої позиції і захищала І. Світличного, О. Заливаху, М. Косіва і Б. Гориня.
1968 — написала листи на захист В. Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна». Після цього ім'я Л. Костенко в радянській пресі довгі роки не згадувалося. Вона працювала «в шухляду».
1973 — потрапила до «чорних списків», складених секретарем ЦК КПУ з ідеології В. Маланчуком. Лише 1977 року, після відходу В. Маланчука, вийшла збірка віршів «Над берегами вічної ріки», а 1979-го, за спеціальною постановою Президії СПУ, — історичний роман у віршах «Маруся Чурай», що пролежав без руху 6 років. За нього поетеса 1987 року удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка[7].
Перу Л. Костенко також належать збірки поезій «Неповторність» (1980) і «Сад нетанучих скульптур» (1987), збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987).
Нове століття[ред. | ред. код]
Поема «Берестечко» з ілюстраціями Георгія Якутовича, видана видавництвом «Либідь» (2010), мала загальний тираж 14 тис. примірників, а збірка «Гіацинтове сонце», впорядкована Ольгою Богомолець, розійшлася тиражем 5 тис. прим.; на додруковування додаткового тиражу, за словами директора видавництва Олени Бойко, упорядниця згоди не дала[8].
2010 року вийшов перший роман Л. Костенко — «Записки українського самашедшого»[8][9]. Роман викликав ажіотаж і тимчасову його нестачу в книгарнях, що призвело до появи піратських передруків. Станом на червень 2011 року загальний офіційний наклад роману становив 80 тисяч[10][11].
У січні 2011 року Ліна вирушила в тур-презентацію свого першого роману[12]. Презентації відбулися в Києві, Рівному та Харкові, усюди були аншлаги, проте не всі охочі змогли туди потрапити, оскільки вже не було місця у залах[13]. Але 9 лютого письменниця перервала свій тур через особисту образу.
![]() |
Каталізатором такого рішення письменниці стали провокативні інсинуації деяких львівських письменників, журналістів та діячів театру — написано в офіційній заяві видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га» | ![]() |
Зустрічі письменниці з читачами Кривого Рогу та Острога були відкладені на невизначений термін, а львівські зустрічі — скасовані[14][15].
У лютому 2011 року вийшла поетична збірка Ліни Костенко «Річка Геракліта», куди ввійшли раніше написані вірші та 50 нових поезій, а через рік, у 2012 році, у видавництві «А-ба-ба-га-ла-ма-га» вийшла поетична збірка «Триста поезій. Вибране».
9 квітня 2012 року, у день народження Шарля Бодлера, відбулася презентація монографії про Ліну Костенко «Є поети для епох» авторства Івана Дзюби. Книга надрукована видавництвом «Либідь»[16].
У липні 2018 року підтримала відкритий лист українських діячів культури до ув'язненого в Росії українського режисера Олега Сенцова[17].
Родина[ред. | ред. код]
Чоловіки:
- Єжи Ян Пахльовський — польський письменник, однокурсник Костенко під час навчання в Московському літературному інституті імені О. М. Горького[18][19]
- Цвіркунов Василь Васильович — керівник Київської кіностудії імені Довженка в 1960-х роках[20].
Діти:
- Пахльовська Оксана Єжи-Янівна (нар. 18 вересня 1956 року), професор, письменниця, викладає українську мову та літературу в Римському університеті ла Сап'єнца
- Цвіркунов Василь Васильович-молодший (нар. 28 травня 1969 року), програміст.
Відзнаки[ред. | ред. код]

- Почесний професор Національного університету «Києво-Могилянська академія».
- Почесний доктор Львівського національного університету.
- Почесний доктор Чернівецького національного університету (2002).
- Лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка (1987, за роман «Маруся Чурай» і збірку «Неповторність»).
- Лауреат Премії Антоновичів (1989, за «Сад нетанучих скульптур»).
- Лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О. Теліги (2000).
- Нагороджена Почесною відзнакою Президента України (1992) і орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (березень 2000).
- Відмовилася від звання Героя України, відповівши: «Політичної біжутерії не ношу!»[2].
- Відзнака «Золотий письменник України», 2012[21].
- У листопаді 2013 року УГКЦ нагородила Ліну Костенко, Шимона Редлиха та Зеновію Кушпету третьою щорічною відзнакою імені блаженного священномученика Омеляна Ковча.
- У 2015 році малу планету Сонячної системи № 290127 названо Лінакостенко.
- 14 липня 2022 року була нагороджена Орденом Почесного Легіону[22]
Вулиці[ред. | ред. код]
- У смт Тростянець є вулиця Ліни Костенко.
- У місті Бучач вулицю Пушкіна перейменували на вулицю Ліни Костенко.
Переклади[ред. | ред. код]
Твори Костенко перекладено англійською, польською, білоруською, естонською, ерзянською[23], італійською, німецькою, словацькою та французькою мовами. Зокрема, її вірші перекладали польською Флоріан Неуважний та Лєшек Енгелькінг.
Сама ж поетеса перекладала чеську й польську поезію.
Письменниця-емігрантка Наталя Лівицька-Холодна захоплювалася творчістю Ліни Костенко та присвятила їй три вірші.
Твори[ред. | ред. код]
Список видань (хронологічно)[ред. | ред. код]
- «Проміння землі» (1957)
- «Вітрила» (1958)
- «Мандрівки серця» (1961)
- «Зоряний інтеграл» (1963, набір «розсипано»)[24]
- «Княжа гора» (1972, збірка не вийшла через заборону з боку радянської цензури)[24]
- «Над берегами вічної ріки» (1977)
- «Маруся Чурай» (1979, перевидання 1982, 1990)
- «Неповторність» (1980)
- «Сад нетанучих скульптур» (1987)
- «Бузиновий цар» (1987) — для дітей
- «Вибране» (1987)
- «Інкрустації» (1994, видання італійською мовою, відзначене премією Петрарки)
- «Берестечко» (Київ: Український письменник, 1999, перевидання 2007, 2010)
- «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала», лекція в Києво-могилянській академії (Київ: Видавничий дім НаУКМА, 1999)
- «Гіацинтове сонце» (Київ: Либідь, 2010, вибране)
- «Записки українського самашедшого» (Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2010)
- «Річка Геракліта» (Київ: Либідь, 2011, вибране, а також нові вірші)
- «Мадонна перехресть» (Київ: Либідь, 2011, нові, а також раніше не друковані поезії різних років)
- «Триста поезій. Вибрані вірші» (Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2012)
Список видань (за типом)[ред. | ред. код]
Романи[ред. | ред. код]
- «Маруся Чурай»: роман у віршах (Радянський письменник, 1979)
- «Берестечко»: роман у віршах (Український письменник, 1999 ISBN 978-966-579-055-2) (завантажити [Архівовано 6 квітня 2017 у Wayback Machine.])
- «Записки українського самашедшого» (Київ, А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2010 ISBN 978-966-7047-88-7)[25] (завантажити [Архівовано 6 квітня 2017 у Wayback Machine.])
Поеми[ред. | ред. код]
- Дума про братів Неазовських [Архівовано 2 липня 2010 у Wayback Machine.]
- Скіфська одіссея [Архівовано 2 липня 2010 у Wayback Machine.]
- Сніг у Флоренції [Архівовано 2 липня 2010 у Wayback Machine.]
Поезії[ред. | ред. код]
- «Вже почалось, мабуть, майбутнє…»
- Віяло мадам Полетики
- «Життя іде, і все без коректур…»
- «На конвертики хат літо клеїть віконця, як марки…»
- «Моя любове! Я перед тобою…»
- «Мій перший вірш написаний в окопі…»
- «Очима ти сказав мені: люблю…»
- Пастораль ХХ сторіччя
- Пелюстки старовинного романсу
- Пісенька з варіаціями
- «Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить…»
- «Розкажу тобі думку таємну…»
- Світлий сонет
- «Старенька жінко, Магдо чи Луїзо!..»
- «Тут обелісків ціла рота…»
- Українське Альфреско
- «Умирають майстри…»
- «Хай буде легко. Дотиком пера…»
- «Чекаю дня, коли тобі скажу…»
Кіносценарії[ред. | ред. код]
- «Перевірте свої годинники» (1963, спільно з А. Добровольським) — про українських поетів, загиблих під час Другої світової війни. Фільм знятий 1964 року, але на екрани не вийшов. Він був так перероблений під назвою «Хто повернеться — долюбить», що Л. Костенко відмовилася від авторства[26].
Публіцистика[ред. | ред. код]
- Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала [Архівовано 19 лютого 2018 у Wayback Machine.] / Вступне слово Богдана Якимовича / Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2001. — 52 с. (Серія «Дрібненька бібліотека», ч. 3) / Виступ у Національному університеті «Києво-Могилянська академія», вступна лекція перед студентами і викладачами 1 вересня 1999 року / Джерело: Наукові записки. Том 17. Філологія [Архівовано 2 травня 2018 у Wayback Machine.], стор. 3-10 / Національний університет «Києво-Могилянська академія», 1999 / Перша публікація у Інтернеті: Українське життя в Севастополі [Архівовано 1 травня 2018 у Wayback Machine.]
Театральні постанови за творами[ред. | ред. код]
29 січня 1981 року відбулася прем'єра вистави за «Марусею Чурай», у виконанні Ніли Крюкової та бандуристки Галі Менкуш. У день прем'єри виставу перенесли з Української республіканської філармонії до клубу заводу «Арсенал». Народна артистка України Ніла Крюкова згадує:
Після концерту Ліна Костенко викликала у фоє директора філармонії Аркадія Лобанова: «Поверніться до світла. Хочу бачити: ви людина чи провокатор?» і заліпила йому три ляпаси: «За „Марусю“, за Нілу і за себе!».[27]
Театр «Post Scriptum» випустив три вистави за творами Ліни Костенко:
- «Горохове плем'я», поетична вистава за поезіями Ліни Костенко та Олени Теліги;
- «Циганська Муза», драматична поема, прем'єра вистави відбулася 15 березня 2010 року;
- «Сніг у Флоренції», поетична драма, прем'єра відбулася 9 вересня 2018 року.[28]
9 лютого 2018 року Київський національний академічний театр оперети дебютував із постановкою поетичної драми «Маруся Чурай», над якою працював колектив театру спільно з режисером-постановником Сергієм Павлюком. Ідея поставити «Марусю Чурай» задовго до прем'єри з'явилася у гендиректора і художнього керівника Національної оперети Богдана Струтинського, який свою творчу діяльність починав із постановки творів Ліни Костенко.[29]
Екранізації творів[ред. | ред. код]
- У фільмі Національної кіностудії імені Олександра Довженка «Метелик» (2012) звучить вірш Ліни Костенко «Хуртовини».[30]
Виноски[ред. | ред. код]
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 24 вересня 2011. Процитовано 15 вересня 2011.
- ↑ а б Ліна Костенко [Архівовано 9 березня 2016 у Wayback Machine.], school-library.com.ua
- ↑ 19 березня — 85 років від дня народження Ліни Василівни Костенко (1930), української письменниці-шістдесятниці, поетеси. Архів оригіналу за 28 квітня 2015. Процитовано 28 лютого 2016.
- ↑ Найвідоміші жінки давньої та сучасної України. Архів оригіналу за 3 вересня 2017. Процитовано 2 вересня 2017.
- ↑ Історія романо-германської гімназії № 123. Архів оригіналу за 7 серпня 2018. Процитовано 7 серпня 2018.
- ↑ Ліна Костенко відзначає своє 85-ліття. Архів оригіналу за 7 серпня 2018. Процитовано 7 серпня 2018.
- ↑ Ліна Костенко. Біографія. Архів оригіналу за 14 квітня 2010. Процитовано 26 грудня 2010.
- ↑ а б Валентина Клименко. Гіркий «миколайчик» від Ліни Костенко // Україна молода, № 238, 21.12.2010. Архів оригіналу за 23 травня 2011. Процитовано 26 грудня 2010.
- ↑ Людмила Яновська. Настав час не нидіти // Урядовий кур'єр, № 239, 21.12.2010[недоступне посилання з квітня 2019]
- ↑ За що Ліна Костенко образилася на Львів?. BBC News. 11 лютого 2011. Архів оригіналу за 15 лютого 2011. Процитовано 3 червня 2021.
- ↑ «Українські народні казки» — одна з найбільш багатотиражних національних книг//УНІАН. Архів оригіналу за 9 листопада 2013. Процитовано 14 грудня 2012.
- ↑ Ліна Костенко відправляється у тур по Україні. Архів оригіналу за 28 січня 2011. Процитовано 10 лютого 2011.
- ↑ Ліна Костенко зібрала черговий аншлаг у Харкові. Архів оригіналу за 10 лютого 2011. Процитовано 10 лютого 2011.
- ↑ Ліна Костенко перервала свій тур по Україні — «через інсинуації». Архів оригіналу за 12 лютого 2011. Процитовано 10 лютого 2011.
- ↑ А-ба-ба-га-ла-ма-га: Ліна Костенко перервала свій всеукраїнський тур. Архів оригіналу за 27 квітня 2022. Процитовано 21 червня 2022.
- ↑ Ліна Костенко: Мені дуже шкода, що я мала рацію. Архів оригіналу за 20 липня 2012. Процитовано 14 грудня 2012.
- ↑ Звертаюсь до всіх моїх друзів.. Facebook. Boris Yeghiazaryan. 24 липня 2018. Архів оригіналу за 25 липня 2018. Процитовано 7 листопада 2021.
- ↑ Станіслав Бондаренко. Ліна Костенко: поет і сталкер в одній особі // The Ukrainians, Volume 3/2002. Архів оригіналу за 6 грудня 2010. Процитовано 26 грудня 2010.
- ↑ Костенко — жінка, яка вміє казати «ні»[недоступне посилання з липня 2019] — Повага, 22 січня 2016
- ↑ 19 березня Ліна Костенко відзначає свій ювілей [Архівовано 24 лютого 2014 у Wayback Machine.] // Радіо Свобода. — 2010. — 19 березня.
- ↑ Золоті письменники України. Нагороджені. Архів оригіналу за 31 серпня 2016. Процитовано 25 листопада 2012.
- ↑ Ліна Костенко отримала найвищу нагороду Франції (фото)
- ↑ Ĺina Kostenko erźaks! Jutavtija. (ерзянською). Syreś Boläeń. Архів оригіналу за 20 листопада 2020. Процитовано 01.11.2020.
- ↑ а б Володимир Панченко. Богдан Хмельницький. Катарсис: післямова до історичного роману Ліни Костенко «Берестечко»; передрук // День, 19.03.2010. Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 6 травня 2013.
- ↑ Ліна Костенко презентувала нову книжку — прозовий роман «Записки українського самашедшого» (Укрінформ). Архів оригіналу за 9 січня 2011. Процитовано 26 грудня 2010.
- ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу
<ref>
: для виносок під назвоюЛіна Костенко. Біографія
не вказано текст - ↑ «Поверніться до світла. Хочу бачити: ви людина чи провокатор?» [Архівовано 17 листопада 2017 у Wayback Machine.] 12 спогадів актриси Ніли Крюкової // gazeta.ua, Вівторок, 12 листопада 2013 15:34
- ↑ «СНІГ У ФЛОРЕНЦІЇ» — 22 вересня. Театр «Post Scriptum». Архів оригіналу за 25 жовтня 2019. Процитовано 25 жовтня 2019.
- ↑ Прес-конференція з нагоди прем’єри поетичної драми «Маруся Чурай» за Ліною Костенко. Київські театри - Театр оперети в києві, Київський національний академічний театр оперети (ru-RU). 1 лютого 2018. Архів оригіналу за 21 березня 2020. Процитовано 21 березня 2020.
- ↑ Епізод фільму «Метелик» (2012). YouTube-канал Держкіно України. Процитовано 18 квітня 2021.
Джерела та література[ред. | ред. код]
- І. М. Дзюба. Костенко Ліна Василівна [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 222. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
- І. М. Дзюба. Костенко Ліна Василівна [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
Посилання[ред. | ред. код]
![]() |
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Костенко Ліна Василівна |
![]() |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Костенко Ліна Василівна |
Інтерв'ю та виступи[ред. | ред. код]
- Ліна Костенко: життя іде і все без коректур… 85
- Ліна Костенко: На сьогодні у нас сформоване громадянське суспільство [Архівовано 7 червня 2008 у Wayback Machine.]
- Ліна Костенко: «Виколупую з-під льоду свій народ»
- Ліна Костенко: Настав наш День Гніву // Українська правда. Життя, 1.02.2011 [Архівовано 6 лютого 2011 у Wayback Machine.]
- Ліна Костенко: «Я повертаюсь. Я вже не буду стояти осторонь» // Український тиждень, 25.12.2010 [Архівовано 14 грудня 2011 у Wayback Machine.]
- Ліна Костенко про цунамі брехні, що накрило Україну, аборигенів атомних резервацій та про свої чорнобильські повісті // Український тиждень, 8.06.2011 [Архівовано 13 червня 2011 у Wayback Machine.]
- Равнєніє на трибуну. Опис фантасмагоричного параду до 20-річчя незалежності України [Архівовано 27 серпня 2011 у Wayback Machine.]
Про Ліну Костенко[ред. | ред. код]
- 2004—2008
- Дмитро Дроздовський. «Поезія Ліни Костенко в часах перехідних і вічних, або післямова до круглого столу» // Дзеркало тижня, № 27 (555), 16.07.2005
- Юрій Андрухович. Абсолютний слух // Дзеркало тижня, № 10 (538), 19.03.2005
- Моя Ліна Костенко [Архівовано 5 березня 2010 у Wayback Machine.] // День, № 50, 19.03.2008
- Дмитро Дроздовський. Камертон поезії Ліни Костенко [Архівовано 3 червня 2015 у Wayback Machine.] // Поетичні майстерні, 2006-03-18 21:31:05
- Група Ліни Костенко в соціальній мережі Вконтакте
- «Я вибрала… долю, а не вірші». Ліні Костенко — 75 // Ніна Банківська, Анатолій Яковець. Дзеркало тижня, № 10 (538), 19.03.2005
- Володимир Панченко. Самотність на верхів'ях. Поезія Ліни Костенко в часи «відлиги» і «заморозків» [Архівовано 11 березня 2011 у Wayback Machine.] // День, № 133, 30.07.2004
- 2010
- Идти за временем, как за плугом… / Виталий Крикуненко, заместитель директора Библиотеки украинской литературы // Артюх Владимир [Архівовано 2 серпня 2020 у Wayback Machine.], Литературная газета № 11 (6266), 24-03-2010 [Архівовано 2 серпня 2020 у Wayback Machine.], Cовместный проект Евразийская муза
- Ліна, принцеса воїнів [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] // Валентина Клименко. Україна молода, 19.03.2010
- Її звитяга зветься «Берестечком» [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] // Україна молода, 19.03.2010
- Iнше
- Сайт-присвята Ліні Костенко
- Євгенія Кононенко. Heroine or bad girl? частина 1 [Архівовано 30 січня 2015 у Wayback Machine.], частина 2 [Архівовано 13 березня 2016 у Wayback Machine.], частина 3 [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- З книжки «Річка Геракліта». «У часи нуклідів» [Архівовано 14 грудня 2011 у Wayback Machine.] // Український тиждень
- Київ. Енциклопедія. / В. Г. Абліцов. — К.: Видавництво «Фенікс». 2016. — 288 с.
- Ліна Костенко. Поетеса епохи [Архівовано 10 грудня 2018 у Wayback Machine.] // Анна Шестак, для УП, 10 грудня 2018
- Юрій Бондаренко. Людина — центр історії в романі Ліни Костенко «Берестечко» (до проблеми формування історичної свідомості школярів) // Урок української. — 2004. — № 11-12. — С.26-30.
|
|
- Народились 19 березня
- Народились 1930
- Нагороджені Великим Хрестом ордена Почесного легіону
- Лауреати Шевченківської премії 1987 року
- Лауреати премії Антоновичів
- Українські письменниці
- Українські поетеси
- Лауреати міжнародної премії імені Івана Багряного
- Письменники Києва
- Ліна Костенко
- Письменники-автори історичних романів
- Українські письменники XXI століття
- Українські письменники XX століття
- Українські поетеси XXI століття
- Кавалери ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня
- Українські прозаїки XXI століття
- Українські поетеси XX століття
- Члени Спілки письменників СРСР
- Дисиденти УРСР
- Почесні професори
- Письменниці XXI століття
- Українські дисидентки
- Українські радянські дисиденти
- Українські романістки
- Українські дитячі письменниці
- Письменниці XX століття