Костенко Ліна Василівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Ліна Костенко)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Костенко Ліна Василівна
Lina Kostenko.jpg
Ліна Костенко 2006 року
Народилася 19 березня 1930(1930-03-19)[1][2] (90 років)
Ржищів, Київська округа, Українська СРР, СРСР
Громадянство Україна Україна
Національність українка
Діяльність письменниця, поетеса
Сфера роботи поезія
Alma mater Київський педагогічний інститут імені Горького (1950-ті) і Літературний інститут імені Горького (1956)
Мова творів українська
Жанр вірш, поема
Magnum opus «Маруся Чурай», «Берестечко»
Членство Спілка письменників СРСР
Батько Василь Григорович Костенко
Мати Зінаїда Юхимівна Костенко
Премії Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1987

CMNS: Костенко Ліна Василівна у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Лі́на Васи́лівна Косте́нко (нар. 19 березня 1930, Ржищів, Київська округа, Українська СРР) — українська письменниця, поетеса-шістдесятниця. Лауреатка Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989).

У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. Авторка поетичних збірок «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), роману у віршах «Маруся Чурай» (1979, Шевченківська премія 1987), поеми «Берестечко» (1999, 2010). 2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», що став одним із лідерів продажу серед українських книжок у 2011 році[3].

Почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів.

Відмовилася від звання Героя України[4][5]. У сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України[6].

Мати Оксани Пахльовської.

Життєпис[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Народилась у родині вчителів.

1936 року родина переїхала із Ржищева до Києва. З 1937 до 1941 рр. навчалася у школі № 100, що містилася в робітничому селищі на Трухановому острові, де на той час жила родина. Школу було спалено 1943 року разом із усім селищем. Цьому присвячено вірш «Я виросла у Київській Венеції».

Ліна Костенко, 1948 рік

Після закінчення середньої школи № 123 на Куренівці[7][8] навчалася в Київському педагогічному інституті, а згодом — у Московському літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила 1956 року.

Шістдесятництво[ред. | ред. код]

Була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на межі 1950—1960-х років. Період так званих «шістдесятників» створив новітні стилі в українській літературі, змусив творити щось нове, атипове, щось авангардне, але, як і завше, безжальне та максимально критичне щодо влади та тодішнього режиму.

Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес читача й критики, а збірка «Мандрівки серця» (1961) не лише закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім'я поміж визначних майстрів української поезії.

На початку 1960-х брала участь у літературних вечорах київського Клубу творчої молоді. Починаючи з 1961, її піддавали критиці за «аполітичність», був знятий із плану знімання фільм за сценарієм Л. Костенко «Дорогою вітрів».

8 квітня 1963 року на ідеологічній нараді секретар ЦК КПУ з ідеології А. Скаба заявив: «Формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до викривлення і затемнення ідейно-художнього змісту твору. А що справа саме така, свідчать деякі твори молодих поетів М. Вінграновського, І. Драча, Л. Костенко». Це був сигнал до погрому покоління шістдесятників.

1963 — зняли з друку книжку віршів Л. Костенко «Зоряний інтеґрал», книжку «Княжа гора» зняли з верстки.

У ці роки вірші Л. Костенко публікували журнали в Чехословаччині, газети в Польщі, і лише зрідка — в Україні. Її вірші ходили в «самвидаві».

1965 — Л. Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Була присутня на суді над М. Осадчим і М. Зваричевською у Львові. Під час суду над братами Горинями кинула їм квіти. Разом із І. Драчем звернулася до редакції журналу «Жовтень» (тепер «Дзвін») і до львівських письменників з пропозицією виступити на захист заарештованих. Письменники не зважилися на протест, але подали в суд клопотання з проханням передати на поруки Б. Гориня як наймолодшого з заарештованих. Усе це не вплинуло на перебіг судів, але мало величезне моральне значення.

Травень 1966 — у Спілці письменників України, де таврували «націоналістичних відщепенців», частина молоді влаштувала овацію Л. Костенко, яка відстоювала свої позиції і захищала І. Світличного, О. Заливаху, М. Косіва і Б. Гориня.

1968 — написала листи на захист В. Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна». Після цього ім'я Л. Костенко в радянській пресі довгі роки не згадувалося. Вона працювала «в шухляду».

1973 — потрапила до «чорних списків», складених секретарем ЦК КПУ із ідеології В. Маланчуком. Лише 1977 року, після відходу В. Маланчука, вийшла збірка віршів «Над берегами вічної ріки», а 1979-го, за спеціальною постановою Президії СПУ, — історичний роман у віршах «Маруся Чурай», що пролежав без руху 6 років. За нього поетеса 1987 року була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка[9].

Перу Л. Костенко також належать збірки поезій «Неповторність» (1980) і «Сад нетанучих скульптур» (1987), збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987).

Нове століття[ред. | ред. код]

Поема «Берестечко» з ілюстраціями Георгія Якутовича, видана видавництвом «Либідь» 2010 року, мала загальний тираж 14 тис. примірників, а збірка «Гіацинтове сонце», впорядкована Ольгою Богомолець, розійшлася тиражем 5 тис. прим.; на додруковування додаткового тиражу, за словами директора видавництва Олени Бойко, упорядниця згоди не дала[10].

2010 року вийшов перший роман Л. Костенко — «Записки українського самашедшого»[11][12]. Роман викликав великий ажіотаж і тимчасову його нестачу в книгарнях, що привело до появи піратських передруків. Станом на червень 2011 року загальний офіційний тираж роману становив 80 тисяч[13][14].

У січні 2011 року Ліна вирушила у тур-презентацію свого першого роману[15]. Презентації відбулися в Києві, Рівному та Харкові, усюди були аншлаги, проте не всі охочі змогли туди потрапити, оскільки вже не було місця у залах[16]. Але 9 лютого письменниця перервала свій тур через особисту образу.

« Каталізатором такого рішення письменниці стали провокативні інсинуації деяких львівських письменників, журналістів та діячів театру — написано в офіційній заяві видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га» «

Зустрічі письменниці з читачами Кривого Рогу та Острога були відкладені на невизначений термін, а львівські зустрічі — скасовані[17][18].

У лютому 2011 року вийшла поетична збірка Ліни Костенко «Річка Геракліта», куди ввійшли раніше написані вірші та 50 нових поезій, а через рік, у 2012 році, у видавництві «А-ба-ба-га-ла-ма-га» вийшла поетична збірка «Триста поезій. Вибране».

9 квітня 2012 року, у день народження Шарля Бодлера, відбулася презентація монографії про Ліну Костенко «Є поети для епох» авторства Івана Дзюби. Книга надрукована видавництвом «Либідь»[19].

У липні 2018 року підтримала відкритий лист українських діячів культури до ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова[20].

Родина[ред. | ред. код]

Чоловіки:

. Діти:

Відзнаки[ред. | ред. код]

Ліна Костенко на першій шпальті газети «Культура і життя»

Переклади[ред. | ред. код]

Твори Костенко перекладено англійською, польською, білоруською, естонською, ерзянською, італійською, німецькою, словацькою та французькою мовами. Зокрема, її вірші на польську перекладали Флоріан Неуважний та Лeшек Енґелькінґ.

Сама ж поетеса є авторкою перекладів чеської та польської поезій.

Письменниця-емігрантка Наталя Лівицька-Холодна захоплювалася творчістю Ліни Костенко та присвятила їй три вірші.

Твори[ред. | ред. код]

Список видань (хронологічно)[ред. | ред. код]

  • «Проміння землі» (1957)
  • «Вітрила» (1958)
  • «Мандрівки серця» (1961)
  • «Зоряний інтеграл» (1963, набір «розсипано»)[25]
  • «Княжа гора» (1972, збірка не вийшла через заборону з боку радянської цензури)[26]
  • «Над берегами вічної ріки» (1977)
  • «Маруся Чурай» (1979, перевидання 1982, 1990)
  • «Неповторність» (1980)
  • «Сад нетанучих скульптур» (1987)
  • «Бузиновий цар» (1987) — для дітей
  • «Вибране» (1987)
  • «Інкрустації» (1994, видання італійською мовою, відзначене премією Петрарки)
  • «Берестечко» (Київ: Український письменник, 1999, перевидання 2007, 2010)
  • «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала», лекція в Києво-Могилянській академії (Київ: Видавничий дім НаУКМА, 1999)
  • «Гіацинтове сонце» (Київ: Либідь, 2010, вибране)
  • «Записки українського самашедшого» (Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2010)
  • «Річка Геракліта» (Київ: Либідь, 2011, вибране, а також нові вірші)
  • «Мадонна перехресть» (Київ: Либідь, 2011, нові, а також раніше не друковані поезії різних років)
  • «Триста поезій. Вибрані вірші» (Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2012)

Список видань (за типом)[ред. | ред. код]

Романи[ред. | ред. код]

Поеми[ред. | ред. код]

Поезії[ред. | ред. код]

Кіносценарії[ред. | ред. код]

  • «Перевірте свої годинники» (1963, спільно з А. Добровольським) — про українських поетів, загиблих під час Другої світової війни. Фільм знятий 1964 року, але на екрани не вийшов. Він був так перероблений під назвою «Хто повернеться — долюбить», що Л. Костенко відмовилася від авторства[28].

Публіцистика[ред. | ред. код]

Театральні постанови за творами[ред. | ред. код]

29 січня 1981 року відбулася прем'єра вистави за «Марусею Чурай», у виконанні Ніли Крюкової та бандуристки Галі Менкуш. У день прем'єри виставу перенесли з Української республіканської філармонії до клубу заводу «Арсенал». Народна артистка України Ніла Крюкова згадує:

Після концерту Ліна Костенко викликала у фойє директора філармонії Аркадія Лобанова: «Поверніться до світла. Хочу бачити: ви людина чи провокатор?» і заліпила йому три ляпаси: «За „Марусю“, за Нілу і за себе!».[29]

Театр «Post Scriptum» випустив три вистави за творами Ліни Костенко:

  • «Горохове плем'я», поетична вистава за поезіями Ліни Костенко та Олени Теліги;
  • «Циганська Муза», драматична поема, прем'єра вистави відбулася 15 березня 2010 року;
  • «Сніг у Флоренції», поетична драма, прем'єра відбулася 9 вересня 2018 року.[30]

9 лютого 2018 року Київський національний академічний театр оперети дебютував із постановкою поетичної драми «Маруся Чурай», над якою працював колектив театру спільно з режисером-постановником Сергієм Павлюком. Ідея поставити «Марусю Чурай» задовго до прем'єри з'явилася у гендиректора і художнього керівника Національної оперети Богдана Струтинського, який свою творчу діяльність починав із постановки творів Ліни Костенко.[31]

Виноски[ред. | ред. код]

  1. FemBio: Банк данных о выдающихся женщинах, Frauerdatenbank
  2. Archive of Fine Arts — 2003.
  3. http://life.pravda.com.ua/culture/2011/09/14/85652/
  4. а б Ліна Костенко, school-library.com.ua
  5. 19 березня — 85 років від дня народження Ліни Василівни Костенко (1930), української письменниці-шістдесятниці, поетеси. Архів оригіналу за 28 квітень 2015. Процитовано 28 лютий 2016. 
  6. Найвідоміші жінки давньої та сучасної України
  7. Історія романо-германської гімназії № 123
  8. Ліна Костенко відзначає своє 85-ліття
  9. Ліна Костенко. Біографія
  10. Валентина Клименко. Гіркий «миколайчик» від Ліни Костенко // Україна молода, № 238, 21.12.2010
  11. Людмила Яновська. Настав час не нидіти // Урядовий кур'єр, № 239, 21.12.2010[недоступне посилання з квітня 2019]
  12. Валентина Клименко. Гіркий «миколайчик» від Ліни Костенко // Україна молода, № 238, 21.12.2010
  13. http://www.bbc.co.uk/ukrainian/news/2011/02/110211_kostenko_lviv_dt.shtml
  14. «Українські народні казки» — одна з найбільш багатотиражних національних книг//УНІАН
  15. Ліна Костенко відправляється у тур по Україні
  16. Ліна Костенко зібрала черговий аншлаг у Харкові. Архів оригіналу за 10 лютий 2011. Процитовано 10 лютий 2011. 
  17. Ліна Костенко перервала свій тур по Україні — «через інсинуації»
  18. А-ба-ба-га-ла-ма-га: Ліна Костенко перервала свій всеукраїнський тур
  19. Ліна Костенко: Мені дуже шкода, що я мала рацію
  20. https://www.facebook.com/boris.yeghiazaryan/posts/1777162262320609
  21. Станіслав Бондаренко. Ліна Костенко: поет і сталкер в одній особі // The Ukrainians, Volume 3/2002. Архів оригіналу за 6 грудень 2010. Процитовано 26 грудень 2010. 
  22. Костенко — жінка, яка вміє казати «ні»[недоступне посилання з липня 2019] — Повага, 22 січня 2016
  23. Радіо Свобода, 19.03.2010
  24. Золоті письменники України. Нагороджені
  25. Володимир Панченко. Богдан Хмельницький. Катарсис: післямова до істор. роману Ліни Костенко «Берестечко»; передрук // День, 19.03.2010
  26. Володимир Панченко. Богдан Хмельницький. Катарсис: післямова до істор. роману Ліни Костенко «Берестечко»; передрук // День, 19.03.2010
  27. Ліна Костенко презентувала нову книжку — прозовий роман «Записки українського самашедшого» (Укрінформ). Архів оригіналу за 9 січень 2011. Процитовано 26 грудень 2010. 
  28. Ліна Костенко. Біографія
  29. «Поверніться до світла. Хочу бачити: ви людина чи провокатор?» 12 спогадів актриси Ніли Крюкової // gazeta.ua, Вівторок, 12 листопада 2013 15:34
  30. «СНІГ У ФЛОРЕНЦІЇ» — 22 вересня. Театр «Post Scriptum». 
  31. Прес-конференція з нагоди прем’єри поетичної драми «Маруся Чурай» за Ліною Костенко. Київські театри - Театр оперети в києві, Київський національний академічний театр оперети (ru-RU). 2018-02-01. Процитовано 2020-03-21. 

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Інтерв'ю та виступи[ред. | ред. код]

Про Ліну Костенко[ред. | ред. код]

2004—2008
2010
інше