Костенко Ліна Василівна
Костенко Ліна Василівна | ||||
---|---|---|---|---|
![]() Ліна Костенко 2006 року. | ||||
Народилася |
19 березня 1930 (93 роки) Ржищів, Українська РСР, СРСР | |||
Громадянство |
![]() | |||
Національність | українка | |||
Діяльність | поетеса, письменниця | |||
Сфера роботи | поезія[1] і література[1] | |||
Alma mater | Київський педагогічний інститут | |||
Мова творів | українська | |||
Роки активності | 1957 — тепер. час | |||
Жанр | вірш, поема | |||
Magnum opus | «Маруся Чурай», «Берестечко» | |||
Членство | СП СРСР | |||
Батько | Василь Григорович Костенко | |||
Мати | Зінаїда Юхимівна Костенко | |||
У шлюбі з | Єжи-Ян Пахльовський і Цвіркунов Василь Васильович | |||
Діти | Пахльовська Оксана Єжи-Янівна і Забужко Оксана Стефанівна | |||
Нагороди |
![]() | |||
Премії |
![]() | |||
| ||||
![]() | ||||
![]() |
Лі́на Васи́лівна Косте́нко (нар. 19 березня 1930, Ржищів, Київська округа, Українська РСР, СРСР) — українська поетеса-шістдесятниця, письменниця (історичний роман, твори для дітей), дисидент. Лауреат Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), Ордену Почесного легіону (2022).
У 1967 році разом з Павлом Тичиною та Іваном Драчем номінована на Нобелівську премію з літератури[2][3].
У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. Авторка поетичних збірок «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), роману у віршах «Маруся Чурай» (1979, Шевченківська премія (1987), поеми «Берестечко» (1999, 2010). 2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», що став одним із лідерів продажу серед українських книжок у 2011 році[4].
Почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів.
Відмовилася від звання Героя України[5][6]. У сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України[7].
Життєпис[ред. | ред. код]
Народилася 19 березня 1930 року в місті Ржищеві у вчительській родині Василя Григоровича та Зінаїди Юхимівни Костенків.
1936 року родина переїхала із Ржищева до Києва. З 1937 до 1941 рр. навчалася у школі № 100, що містилася в робітничому селищі на Трухановому острові, де на той час жила родина. Школу спалили в 1943 році разом з усім селищем. Цьому присвятила вірш «Я виросла у Київській Венеції».

Після закінчення середньої школи № 123 на Куренівці[8][9] навчалася в Київському педагогічному інституті, а згодом — у Московському літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила 1956 року.
У шлюбі з інститутським однокурсником[10], польським письменником Єжи Яном Пахльовським[11] 18 вересня 1956 року народила доньку Оксану (українська письменниця та культуролог, професор, викладає українську в Римському університеті ла Сап'єнца). Вдруге одружилася з українським кінознавцем Василем Цвіркуновим, керівником Київської кіностудії імені Довженка в 1960-х[12]. 28 травня 1969 року народила сина Василя (програміст).
Діяльність[ред. | ред. код]
Шістдесятниця[ред. | ред. код]
Ліна Костенко була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на межі 1950—1960-х років. Період так званих шістдесятників створив новітні стилі в українській літературі, змусив творити щось нове, атипове, авангардне, але, як і завше, безжальне та максимально критичне щодо влади та тодішнього режиму.
Збірки віршів Костенко «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес аудиторії й критики, а збірка «Мандрівки серця» (1961) закріпила успіх й засвідчила творчу зрілість поетеси, поставивши її ім'я поміж визначних майстрів української поезії.
На початку 1960-х брала участь у літературних вечорах київського Клубу творчої молоді. Починаючи з 1961 року, її критикують за «аполітичність», знято з плану знімання фільм за сценарієм Костенко «Дорогою вітрів».
8 квітня 1963 року на ідеологічній нараді секретар ЦК КПУ з ідеології А. Скаба заявив: «Формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до викривлення і затемнення ідейно-художнього змісту твору. А що справа саме така, свідчать деякі твори молодих поетів М. Вінграновського, І. Драча, Л. Костенко». Це був сигнал до погрому покоління шістдесятників.
1963 — зняли з друку книжку віршів Костенко «Зоряний інтеґрал», книжку «Княжа гора» зняли з верстки.
У ці роки вірші Ліни Костенко публікували журнали в Чехословаччині, газети в Польщі, і лише зрідка — в Україні. Її вірші ходили в «самвидаві».
У 1965 році Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Була присутня на суді над Михайлом Осадчим і Мирославою Зваричевською у Львові. Під час суду над братами Горинями кинула їм квіти. Разом з Іваном Драчем звернулася до редакції журналу «Жовтень» (нині «Дзвін») і до львівських письменників з пропозицією виступити на захист заарештованих. Письменники не зважилися на протест, але подали в суд клопотання з проханням передати на поруки Богдана Гориня як наймолодшого з арештованих. Ці зусилля не вплинули на перебіг судів, але мали величезне моральне значення.
У травні 1966 року в Спілці письменників України, де таврували «націоналістичних відщепенців», частина молоді влаштувала овацію Ліні Костенко, яка відстоювала свої позиції і захищала Івана Світличного, Опанаса Заливаху, Михайла Косіва і Богдана Гориня.
У 1968 написала листи на захист В'ячеслава Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна». Після цього ім'я Ліни Костенко радянська преса довгі роки не згадувала. Мисткиня працювала «в шухляду».
1973 — потрапила до «чорних списків», складених секретарем ЦК КПУ з ідеології В. Маланчуком. Лише 1977 року, після відходу Маланчука, вийшла збірка віршів «Над берегами вічної ріки», а 1979-го, за спеціальною постановою Президії СПУ, — історичний роман у віршах «Маруся Чурай», що пролежав без руху 6 років. За нього поетеса 1987 року удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка[13].
Перу Костенко також належать збірки поезій «Неповторність» (1980) і «Сад нетанучих скульптур» (1987), збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987).
Нове століття[ред. | ред. код]
Поема «Берестечко» з ілюстраціями Георгія Якутовича, видана видавництвом «Либідь» (2010), мала загальний тираж 14 тис. примірників, а збірка «Гіацинтове сонце», впорядкована Ольгою Богомолець, розійшлася тиражем 5 тис. примірників. На додруковування додаткового тиражу, за словами директорки видавництва Олени Бойко, упорядниця згоди не дала[14].
2010 року вийшов перший роман Костенко — «Записки українського самашедшого»[14][15]. Твір викликав ажіотаж і тимчасовий дефіцит у книгарнях, що призвело до появи піратських передруків. Станом на червень 2011 року загальний офіційний наклад роману становив 80 тисяч[16][17].
У січні 2011 року Костенко вирушила в тур-презентацію першого роману[18]. Презентації відбулися в Києві, Рівному та Харкові, усюди були аншлаги, проте не всі охочі змогли туди потрапити, оскільки вже не було місця у залах[19]. Але 9 лютого письменниця перервала тур.
![]() |
Каталізатором такого рішення письменниці стали провокативні інсинуації деяких львівських письменників, журналістів та діячів театру — написано в офіційній заяві видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га» | ![]() |
Зустрічі Костенко з читачами Кривого Рогу та Острога були відкладені на невизначений термін, а львівські зустрічі — скасовані[20][21].
У лютому 2011 року вийшла поетична збірка Ліни Костенко «Річка Геракліта», куди ввійшли раніше написані вірші та 50 нових поезій, а через рік, у 2012 році, у видавництві «А-ба-ба-га-ла-ма-га» вийшла поетична збірка «Триста поезій. Вибране».
9 квітня 2012 року, у день народження Шарля Бодлера, відбулася презентація монографії про Ліну Костенко «Є поети для епох» авторства Івана Дзюби. Книга надрукована видавництвом «Либідь»[22].
У липні 2018 року Ліна Костенко підтримала відкритий лист українських діячів культури до ув'язненого в Росії українського режисера Олега Сенцова[23].
Відзнаки[ред. | ред. код]

- Почесна професор Національного університету «Києво-Могилянська академія».
- Почесна докторка Львівського національного університету.
- Почесна докторка Чернівецького національного університету (2002).
- Лауреатка Державної премії ім. Тараса Шевченка (1987, за роман «Маруся Чурай» і збірку «Неповторність»).
- Лауреатка Премії Антоновичів (1989, за «Сад нетанучих скульптур»).
- Лауреатка Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О. Теліги (2000).
- Нагороджена Почесною відзнакою Президента України (1992) і орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (березень 2000).
- Відмовилася від звання Героя України, відповівши: «Політичної біжутерії не ношу!»[5].
- Відзнака «Золотий письменник України», 2012[24].
- У листопаді 2013 року УГКЦ нагородила Ліну Костенко, Шимона Редлиха та Зеновію Кушпету третьою щорічною відзнакою імені блаженного священномученика Омеляна Ковча.
- У 2015 році малу планету Сонячної системи № 290127 названо Лінакостенко.
- 14 липня 2022 року була нагороджена Орденом Почесного Легіону[25]
Вшанування[ред. | ред. код]
Топоніми[ред. | ред. код]
- У смт Тростянець є вулиця Ліни Костенко.
- 7 липня 2022 року у місті Заставна вулиця Пушкіна перейменована на вулицю Ліни Костенко[26].
- 20 вересня 2022 року у смт Солотвино вулицю Чехова перейменували на вулицю Ліни Костенко.
- 27 вересня 2022 року у місті Козятин вулицю Комарова перейменовано на вулицю Ліни Костенко.
- 30 вересня 2022 року у смт Карнаухівка вулицю Лермонтова було перейменовано на вулицю Ліни Костенко [27].
- 24 листопада 2022 року у місті Сторожинець вулицю Гастелло було перейменовано на вулицю Ліни Костенко.
- 25 листопада 2022 року у місті Бучач вулицю Пушкіна перейменували на вулицю Ліни Костенко.
- 13 грудня 2022 року у місті Павлоград вулицю Мічуріна перейменували на вулицю Ліни Костенко.
- У смт Крижопіль вулицю Толстого перейменували на вулицю Ліни Костенко.
Переклади[ред. | ред. код]
Твори Костенко перекладено англійською, польською, білоруською, естонською, ерзянською[28], італійською, німецькою, словацькою та французькою мовами. Зокрема, її вірші перекладали польською Флоріан Неуважний та Лешек Енгелькінг.
Сама ж поетеса перекладала чеську й польську поезію.
Письменниця-емігрантка Наталя Лівицька-Холодна захоплювалася творчістю Ліни Костенко та присвятила їй три вірші.
Бібліографія[ред. | ред. код]
Список видань (хронологічно)[ред. | ред. код]
- «Проміння землі» (1957)
- «Вітрила» (1958)
- «Мандрівки серця» (1961)
- «Зоряний інтеграл» (1963, набір «розсипано»)[29]
- «Княжа гора» (1972, збірка не вийшла через заборону з боку радянської цензури)[29]
- «Над берегами вічної ріки» (1977)
- «Маруся Чурай» (1979, перевидання 1982, 1990)
- «Неповторність» (1980)
- «Сад нетанучих скульптур» (1987)
- «Бузиновий цар» (1987) — для дітей
- «Вибране» (1987)
- «Інкрустації» (1994, видання італійською мовою, відзначене премією Петрарки)
- «Берестечко» (Київ: Український письменник, 1999, перевидання 2007, 2010)
- «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала», лекція в Києво-могилянській академії (Київ: Видавничий дім НаУКМА, 1999)
- «Гіацинтове сонце» (Київ: Либідь, 2010, вибране)
- «Записки українського самашедшого» (Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2010)
- «Річка Геракліта» (Київ: Либідь, 2011, вибране, а також нові вірші)
- «Мадонна перехресть» (Київ: Либідь, 2011, нові, а також раніше не друковані поезії різних років)
- «Триста поезій. Вибрані вірші» (Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2012)
Список видань (за типом)[ред. | ред. код]
Романи[ред. | ред. код]
- «Маруся Чурай»: роман у віршах (Радянський письменник, 1979)
- «Берестечко»: роман у віршах (Український письменник, 1999 ISBN 978-966-579-055-2) (завантажити [Архівовано 6 квітня 2017 у Wayback Machine.])
- «Записки українського самашедшого» (Київ, А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2010 ISBN 978-966-7047-88-7)[30] (завантажити [Архівовано 6 квітня 2017 у Wayback Machine.])
Поеми[ред. | ред. код]
- Дума про братів Неазовських [Архівовано 2 липня 2010 у Wayback Machine.]
- Скіфська одіссея [Архівовано 2 липня 2010 у Wayback Machine.]
- Сніг у Флоренції [Архівовано 2 липня 2010 у Wayback Machine.]
Поезії[ред. | ред. код]
- «Вже почалось, мабуть, майбутнє…»
- Віяло мадам Полетики
- «Життя іде, і все без коректур…»
- «На конвертики хат літо клеїть віконця, як марки…»
- «Моя любове! Я перед тобою…»
- «Мій перший вірш написаний в окопі…»
- «Очима ти сказав мені: люблю…»
- Пастораль ХХ сторіччя
- Пелюстки старовинного романсу
- Пісенька з варіаціями
- «Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить…»
- «Розкажу тобі думку таємну…»
- Світлий сонет
- «Старенька жінко, Магдо чи Луїзо!..»
- «Тут обелісків ціла рота…»
- Українське Альфреско
- «Умирають майстри…»
- «Хай буде легко. Дотиком пера…»
- «Чекаю дня, коли тобі скажу…»
Кіносценарії[ред. | ред. код]
- «Перевірте свої годинники» (1963, спільно з А. Добровольським) — про українських поетів, загиблих під час Другої світової війни. Фільм знятий 1964 року, але на екрани не вийшов. Він був так перероблений під назвою «Хто повернеться — долюбить», що Л. Костенко відмовилася від авторства[31].
Публіцистика[ред. | ред. код]
- Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала [Архівовано 19 лютого 2018 у Wayback Machine.] / Вступне слово Богдана Якимовича / Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2001. — 52 с. (Серія «Дрібненька бібліотека», ч. 3) / Виступ у Національному університеті «Києво-Могилянська академія», вступна лекція перед студентами і викладачами 1 вересня 1999 року / Джерело: Наукові записки. Том 17. Філологія [Архівовано 2 травня 2018 у Wayback Machine.], стор. 3-10 / Національний університет «Києво-Могилянська академія», 1999 / Перша публікація у Інтернеті: Українське життя в Севастополі [Архівовано 1 травня 2018 у Wayback Machine.]
Театральні постанови за творами[ред. | ред. код]
29 січня 1981 року відбулася прем'єра вистави за «Марусею Чурай» у виконанні акторки Ніли Крюкової та бандуристки Галі Менкуш. У день прем'єри виставу перенесли з Української республіканської філармонії до клубу заводу «Арсенал». Народна артистка України Ніла Крюкова згадує:
Після концерту Ліна Костенко викликала у фоє директора філармонії Аркадія Лобанова: «Поверніться до світла. Хочу бачити: ви людина чи провокатор?» і заліпила йому три ляпаси: «За „Марусю“, за Нілу і за себе!».[32]
Театр «Post Scriptum» випустив три вистави за творами Ліни Костенко:
- «Горохове плем'я», поетична вистава за поезіями Ліни Костенко та Олени Теліги;
- «Циганська Муза», драматична поема, прем'єра вистави відбулася 15 березня 2010 року;
- «Сніг у Флоренції», поетична драма, прем'єра відбулася 9 вересня 2018 року.[33]
9 лютого 2018 року Київський національний академічний театр оперети дебютував із постановкою поетичної драми «Маруся Чурай», над якою працював колектив театру спільно з режисером-постановником Сергієм Павлюком. Ідея поставити «Марусю Чурай» задовго до прем'єри з'явилася у гендиректора і художнього керівника Національної оперети Богдана Струтинського, який свою творчу діяльність починав із постановки творів Ліни Костенко.[34]
Екранізації[ред. | ред. код]
- У фільмі Національної кіностудії імені Олександра Довженка «Метелик» (2012) звучить вірш Ліни Костенко «Хуртовини».[35]
Виноски[ред. | ред. код]
- ↑ а б Czech National Authority Database
- ↑ Тичина, Драч, Костенко… Кого номінували на Нобелівську премію з літератури 1967 року?. Видавництво Старого Лева (ua). Процитовано 16 липня 2022.
- ↑ Перелік номінантів на премію 1967 року. Архів оригіналу за 20 серпня 2018. Процитовано 11 серпня 2019.
- ↑ 10 найуспішніших книжок: Шантарам VS Самашедший. Українська правда: Життя. 14 вересня 2011. Архів оригіналу за 26 січня 2023. Процитовано 19 лютого 2023.
- ↑ а б Ліна Костенко [Архівовано 9 березня 2016 у Wayback Machine.], school-library.com.ua
- ↑ 19 березня — 85 років від дня народження Ліни Василівни Костенко (1930), української письменниці-шістдесятниці, поетеси. Архів оригіналу за 28 квітня 2015. Процитовано 28 лютого 2016.
- ↑ Найвідоміші жінки давньої та сучасної України. Архів оригіналу за 3 вересня 2017. Процитовано 2 вересня 2017.
- ↑ Історія романо-германської гімназії № 123. Архів оригіналу за 7 серпня 2018. Процитовано 7 серпня 2018.
- ↑ Ліна Костенко відзначає своє 85-ліття. Архів оригіналу за 7 серпня 2018. Процитовано 7 серпня 2018.
- ↑ Костенко — жінка, яка вміє казати «ні»[недоступне посилання з липня 2019] — Повага, 22 січня 2016
- ↑ Станіслав Бондаренко. Ліна Костенко: поет і сталкер в одній особі // The Ukrainians, Volume 3/2002. Архів оригіналу за 6 грудня 2010. Процитовано 26 грудня 2010.
- ↑ 19 березня Ліна Костенко відзначає свій ювілей [Архівовано 24 лютого 2014 у Wayback Machine.] // Радіо Свобода. — 2010. — 19 березня.
- ↑ Ліна Костенко. Біографія. Архів оригіналу за 14 квітня 2010. Процитовано 26 грудня 2010.
- ↑ а б Валентина Клименко. Гіркий «миколайчик» від Ліни Костенко // Україна молода, № 238, 21.12.2010. Архів оригіналу за 23 травня 2011. Процитовано 26 грудня 2010.
- ↑ Людмила Яновська. Настав час не нидіти // Урядовий кур'єр, № 239, 21.12.2010[недоступне посилання з квітня 2019]
- ↑ За що Ліна Костенко образилася на Львів?. BBC News. 11 лютого 2011. Архів оригіналу за 15 лютого 2011. Процитовано 3 червня 2021.
- ↑ «Українські народні казки» — одна з найбільш багатотиражних національних книг//УНІАН. Архів оригіналу за 9 листопада 2013. Процитовано 14 грудня 2012.
- ↑ Ліна Костенко відправляється у тур по Україні. Архів оригіналу за 28 січня 2011. Процитовано 10 лютого 2011.
- ↑ Ліна Костенко зібрала черговий аншлаг у Харкові. Архів оригіналу за 10 лютого 2011. Процитовано 10 лютого 2011.
- ↑ Ліна Костенко перервала свій тур по Україні — «через інсинуації». Архів оригіналу за 12 лютого 2011. Процитовано 10 лютого 2011.
- ↑ А-ба-ба-га-ла-ма-га: Ліна Костенко перервала свій всеукраїнський тур. Архів оригіналу за 27 квітня 2022. Процитовано 21 червня 2022.
- ↑ Ліна Костенко: Мені дуже шкода, що я мала рацію. Архів оригіналу за 20 липня 2012. Процитовано 14 грудня 2012.
- ↑ Звертаюсь до всіх моїх друзів.. Facebook. Boris Yeghiazaryan. 24 липня 2018. Архів оригіналу за 25 липня 2018. Процитовано 7 листопада 2021.
- ↑ Золоті письменники України. Нагороджені. Архів оригіналу за 31 серпня 2016. Процитовано 25 листопада 2012.
- ↑ Ліна Костенко отримала найвищу нагороду Франції (фото)
- ↑ Рішення № 443/29-2022, Деяким вулицям у Заставні та Малому Кучурові змінили назви
- ↑ Рішення Кам`янської міської ради 667-23/VIII. http://kam.gov.ua/. 30 вересня 2022. Архів оригіналу за 14 жовтня 2022. Процитовано 28 жовтня 2022.
- ↑ Ĺina Kostenko erźaks! Jutavtija. (ерзянською). Syreś Boläeń. Архів оригіналу за 20 листопада 2020. Процитовано 01.11.2020.
- ↑ а б Володимир Панченко. Богдан Хмельницький. Катарсис: післямова до історичного роману Ліни Костенко «Берестечко»; передрук // День, 19.03.2010. Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 6 травня 2013.
- ↑ Ліна Костенко презентувала нову книжку — прозовий роман «Записки українського самашедшого» (Укрінформ). Архів оригіналу за 9 січня 2011. Процитовано 26 грудня 2010.
- ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу
<ref>
: для виносок під назвоюЛіна Костенко. Біографія
не вказано текст - ↑ «Поверніться до світла. Хочу бачити: ви людина чи провокатор?» [Архівовано 17 листопада 2017 у Wayback Machine.] 12 спогадів актриси Ніли Крюкової // gazeta.ua, Вівторок, 12 листопада 2013 15:34
- ↑ «СНІГ У ФЛОРЕНЦІЇ» — 22 вересня. Театр «Post Scriptum». Архів оригіналу за 25 жовтня 2019. Процитовано 25 жовтня 2019.
- ↑ Прес-конференція з нагоди прем’єри поетичної драми «Маруся Чурай» за Ліною Костенко. Київські театри - Театр оперети в києві, Київський національний академічний театр оперети (ru-RU). 1 лютого 2018. Архів оригіналу за 21 березня 2020. Процитовано 21 березня 2020.
- ↑ Епізод фільму «Метелик» (2012). YouTube-канал Держкіно України. Процитовано 18 квітня 2021.
Джерела та література[ред. | ред. код]
- І. М. Дзюба. Костенко Ліна Василівна [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 222. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
- І. М. Дзюба. Костенко Ліна Василівна [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
Посилання[ред. | ред. код]
![]() |
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Костенко Ліна Василівна |
![]() |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Костенко Ліна Василівна |
Інтерв'ю та виступи[ред. | ред. код]
- Ліна Костенко: життя іде і все без коректур… 85
- Ліна Костенко: На сьогодні у нас сформоване громадянське суспільство [Архівовано 7 червня 2008 у Wayback Machine.]
- Ліна Костенко: «Виколупую з-під льоду свій народ»
- Ліна Костенко: Настав наш День Гніву // Українська правда. Життя, 1.02.2011 [Архівовано 6 лютого 2011 у Wayback Machine.]
- Ліна Костенко: «Я повертаюсь. Я вже не буду стояти осторонь» // Український тиждень, 25.12.2010 [Архівовано 14 грудня 2011 у Wayback Machine.]
- Ліна Костенко про цунамі брехні, що накрило Україну, аборигенів атомних резервацій та про свої чорнобильські повісті // Український тиждень, 8.06.2011 [Архівовано 13 червня 2011 у Wayback Machine.]
- Равнєніє на трибуну. Опис фантасмагоричного параду до 20-річчя незалежності України [Архівовано 27 серпня 2011 у Wayback Machine.]
Про Ліну Костенко[ред. | ред. код]
- 2004—2008
- Дмитро Дроздовський. «Поезія Ліни Костенко в часах перехідних і вічних, або післямова до круглого столу» // Дзеркало тижня, № 27 (555), 16.07.2005
- Юрій Андрухович. Абсолютний слух // Дзеркало тижня, № 10 (538), 19.03.2005
- Моя Ліна Костенко [Архівовано 5 березня 2010 у Wayback Machine.] // День, № 50, 19.03.2008
- Дмитро Дроздовський. Камертон поезії Ліни Костенко [Архівовано 3 червня 2015 у Wayback Machine.] // Поетичні майстерні, 2006-03-18 21:31:05
- Група Ліни Костенко в соціальній мережі Вконтакте
- «Я вибрала… долю, а не вірші». Ліні Костенко — 75 // Ніна Банківська, Анатолій Яковець. Дзеркало тижня, № 10 (538), 19.03.2005
- Володимир Панченко. Самотність на верхів'ях. Поезія Ліни Костенко в часи «відлиги» і «заморозків» [Архівовано 11 березня 2011 у Wayback Machine.] // День, № 133, 30.07.2004
- 2010
- Идти за временем, как за плугом… / Виталий Крикуненко, заместитель директора Библиотеки украинской литературы // Артюх Владимир [Архівовано 2 серпня 2020 у Wayback Machine.], Литературная газета № 11 (6266), 24-03-2010 [Архівовано 2 серпня 2020 у Wayback Machine.], Совместный проект Евразийская муза
- Ліна, принцеса воїнів [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] // Валентина Клименко. Україна молода, 19.03.2010
- Її звитяга зветься «Берестечком» [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] // Україна молода, 19.03.2010
- Інше
- Сайт-присвята Ліні Костенко
- Євгенія Кононенко. Heroine or bad girl? частина 1 [Архівовано 30 січня 2015 у Wayback Machine.], частина 2 [Архівовано 13 березня 2016 у Wayback Machine.], частина 3 [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- З книжки «Річка Геракліта». «У часи нуклідів» [Архівовано 14 грудня 2011 у Wayback Machine.] // Український тиждень
- Київ. Енциклопедія. / В. Г. Абліцов. — К.: Видавництво «Фенікс». 2016. — 288 с.
- Ліна Костенко. Поетеса епохи [Архівовано 10 грудня 2018 у Wayback Machine.] // Анна Шестак, для УП, 10 грудня 2018
- Юрій Бондаренко. Людина — центр історії в романі Ліни Костенко «Берестечко» (до проблеми формування історичної свідомості школярів) // Урок української. — 2004. — № 11-12. — С.26-30.
|
|
- Нагороджені Великим Хрестом ордена Почесного легіону
- Лауреати Шевченківської премії 1987 року
- Лауреати премії Антоновичів
- Українські письменниці
- Українські поетеси
- Лауреати міжнародної премії імені Івана Багряного
- Письменники Києва
- Ліна Костенко
- Письменники-автори історичних романів
- Українські письменники XXI століття
- Українські письменники XX століття
- Українські поетеси XXI століття
- Кавалери ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня
- Кавалери ордена Почесного легіону
- Українські прозаїки XXI століття
- Українські поетеси XX століття
- Члени Спілки письменників СРСР
- Дисиденти УРСР
- Почесні професори
- Письменниці XXI століття
- Українські дисидентки
- Українські радянські дисиденти
- Українські романістки
- Українські дитячі письменниці
- Письменниці XX століття