Попадюк Зорян Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зорян Попадюк

Попадюк Зорян Володимирович (*21 квітня 1953(19530421), Львів) — український дисидент, правозахисник, громадський діяч.

Дитинство і юність

Мати Зоряна — Любомира Попадюк була викладачкою німецької мови Львівського університету. Значну частину дитинства Зорян провів у місті Самбір Львівської області у бабусі, вчительки математики. Дід, теж колишній учитель, помер рано, але розповіді про його службу в Січових стрільцях залишили глибоку борозну в родині. Роки польської, німецької, а потім російської окупації загострили й загартували патріотизм родини. Разом з тим, ідеї європейського просвітництва й лібералізму з новітніми віяннями з метрополії, які доходили через самвидав, який розповсюджувала й мати, Любомира Попадюк, утвердили європейський характер світогляду Зоряна.

Одного разу після повені на березі Дністра відкрилася людям братська могила гімназистів, закатованих 1939 після приєднання Західної України до СРСР. Їх було 117. Берегом блукав божевільний дідусь. Ця страшна могила взяла двох його дітей. А на міському кладовищі височіла ще одна могила — у ній поховані понад 900 чоловік, знищених у Самбірській в'язниці напередодні відступу Червоної армії в 1941. Родичі показали йому також і місце в лісі, де гітлерівці знищили декілька сотень євреїв. Окупація Чехословаччини в серпні 1968 довершила формування політичних і суспільних поглядів Зоряна.

Дисидентська діяльність і ув'язнення

Ще навчаючись у Самбірській школі, Зорян Попадюк. разом зі своїми однокласниками організував підпільну опозиційну групу «Український національно-визвольний фронт» (УНВФ; назвою хотіли наголосити на спадкоємності від УНФ — «Українського Національного Фронту» Д.Квецька, З.Красівського, М.Меленя, М.Дяка та ін., який був розгромлений у кінці 60-х). Скоро всі члени УНВФ вступили до вузів, група розрослася кількісно й геоґрафічно.

Діяльність УНВФ полягала в розповсюдженні самвидавської літератури, зокрема, листівок проти національного пригноблення українського народу, знищення його культури й мови, проти окупації Чехословаччини в 1968. Передруковували й поширювали твори Івана Дзюби, Валентина Мороза, Євгена Сверстюка, В'ячеслава Чорновола та ін., журнали «Український вісник», «Хроника текущих событий», твори Олександра Солженіцина, працю М. Джіласа «Новий клас». Удалося випустити власний громадсько-політичний журнал «Поступ».

28 березня 1973 декілька десятків студентів, у тому числі Попадюк, були заарештовані після появи листівок з протестом проти заборони святкування ювілею Т. Шевченка у Львові. 06.08 П. був засуджений Львівським обласним судом за ст. 62 ч. 1 КК УРСР («антирадянська агітація і пропаганда») до 7 р. позбавлення волі та 5 р. заслання, Яромир Микитко — до 5 р. позбавлення волі. Решта студентів ще до суду були виключені з вузів і призвані в армію.

Зорян Попадюк відбував покарання в таборах суворого режиму ЖХ-385/19 та 17-а в Мордовії. За участь у табірних акціях протесту та світоглядну непримиренність його неодноразово карали. У жовтні 1975 переведений на 3 р. до режимної тюрми м. Владимира, де мав тривалу сердечно-судинну недугу. 30.10.78 П. знову етапований до табору № 19.

Зорян Попадюк мав близькі стосунки з такими відомими дисидентами й діячами національно-визвольних рухів як Г. Суперфінн, В. Черних, П. Паулайтіс, П. Айрікян, Мирослав Маринович. Тепло відгукувалися про Зоряна Попадюка Василь Стус, Микола Руденко, Кронід Любарський. М. Хейфец писав, що Зорян Попадюк «згадується йому якимось дивом шляхетности, поєднаної з такою ж природною і тому такою ж легкою талановитістю й відвагою».

2 червня 1980 П. прибув на заслання в сел. Матросово Магаданської області. Працював шахтарем. 9.10.80 прооперований на туберкульоз легень. Після операції працював столяром.

У травні 1981 їздив на 10 днів у відпустку до хворої матері (померла 19.09.84). У зв'язку з погіршенням здоров'я в червні 1981 Попадюк був переведений в Актюбинську область Казахстану. Працював у колгоспі писарем.

02.09.82 Попадюк знову заарештований за звинуваченням у проведенні «антирадянської агітації і пропаганди» (ст. 56 ч. 2 КК КазРСР). Під час слідства в Актюбинській тюрмі його неодноразово били ніби-то за порушення режиму. «Справа» будувалася на «антирадянських висловлюваннях» у численних листах П. друзям і знайомим, зокрема, на оцінках запровадження воєнного стану в Польщі. 04.03.83 засуджений Актюбинським облсудом до 10 р. позбавлення волі і 5 р. заслання. Відмовився від адвоката й касаційного суду. Карався в таборі суворого режиму ВС-389/36 (сел. Кучино Пермської обл.).

Звільнений 05.02.87 за Указом ПВР СРСР від 02.02.87 про помилування групи політв'язнів. Реабілітований.

Після звільнення

Працював у м. Самборі вантажником, столярем. 1990 обраний головою міськради, пізніше головою міськвиконкому, 1992 призначений представником Президента України в Самбірському районі, 1997 — головою Старосамбірської райдержадміністрації, з 1998 — заступник голови Самбірської райдержадміністрації.

Родина

Одружений, син Любомир 1988, донька Ірина 1989 р.н.,пасинок Андрій 1976 р.н.

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Попадюк_Зорян_Володимирович&oldid=20413612