Південьсталь (трест)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Південсталь)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Південьсталь»
Тип трест
Галузь чорна металургія
Засновано 1921
Закриття (ліквідація) 1929
Продукція чавун, сталь, металопрокат

Південьсталь — трест, що об'єднував основні металургійні підприємства України. Існував у 1922—1929 роках.

Жетон «Південьсталі»

Історія створення та діяльності[ред. | ред. код]

Передумови[ред. | ред. код]

Інтенсивний розвиток металургії на українських етнічних землях, що входили до Російської імперії, відбувався від кінця 19 ст. (1869) переважно за рахунок іноземних інвестицій [1].

Донбас був єдиним, у межах Європейської частини Росії, постачальником вугілля, з якого виробляють металургійний кокс [2].

Найбільший рудний район Російської імперії — Криворізький, давав до 1914 року 3,2% світового видобутку руди, в той час, як видобуток у всій імперії становив 5,8% видобутку шести головних країн світу (США — 36,3%, Німеччина — 24,7, Франція — 13,8, Англія — 12,5, Іспанія — 6,9%) [3].

На початку 20 ст., напередодні Першої світової війни, видобуток залізної руди та вугілля, а також виробництво чавуну і сталі становили 75% (чавун), а загалом — 2/3 загальнодержавного виробництва, що складало більше 70% загального обсягу виробництва промисловості Російської імперії.

1915 року в Україні (Харківський і Луганський заводи) було виготовлено 40% паровозів, побудованих в Російській імперії [4]. Рейки, що виготовлялися на українських заводах відвантажувалися до Румунії, Італії, Данії, Болгарії, Південної Америки, Мексики, Китаю, Японії і, нарешті, до Англії та її колоній [5].

За роки Першої світової та громадянської війн видобуток руд, вугілля та виробництво металу зменшилося у кілька разів. Але доля Донецького басейну у видобутку вугілля залишилася високою — 66% (1921) [6].

Більшовики, захопивши владу в Росії, вважали, що без руди, вугілля та металу з українських земель їх держава існувати не зможе. Це було головною причиною спроб захоплення більшовиками влади в УНР, створення маріонеткової Донецько-криворізької республіки на українських землях та війни проти УНР, ініційованих урядом Російської республіки на чолі з Володимиром Ульяновим вже наприкінці 1917 року [7]. Так, наприкінці листопада В. Ульянов обговорює з Г. Петровським, на той час наркомом внутрішніх справ РСФРР, питання націоналізації металургійної та вугільної промисловості Донбасу [8].

Під час IV-го Всеросійського з'їзду Рад (березень 1918) у Москві відбулась нарада В. Леніна з Межлаук Валерій Іванович|В. І. Межлауком]] та Ф. А. Сергєєвим (Артемом), де розглядалося питання про визнаня Донецько-Криворізької Республіки автономною частиною УСРР. Член Політбюро ЦК РКП(б), Голова Реввоєнради РСФРР, нарком шляхів сполучення, голова Повноважної комісії у справах Донецького басейну Лев Троцький 12 листопада 1920 року зазначав:

Відродження господарства Російської і зокрема Української Радянської Республік неможливо без відродження вугільної промисловості Донецького басейну. Зараз немає у всій країні іншого більш важливого питання [9].
Оригінальний текст(рос.)
Возрождение хозяйства Российской и в частности Украинской Советской Республик невозможно без возрождения угольной промышленности Донецкого бассейна. Сейчас нет во всей стране другого более важного вопроса.
.

Не змінилося ставлення московської влади до України й після проголошення у січні 1918 року її незалежності від Російської республіки [10].

28 грудня 1920 року під час VIII Всеросійського з'їзду Рад у Москві був підписаний «Союзний договір між РСФРР та УСРР» про «військовий та господарський союз»,— з боку РСФРР,— Головою Раднаркому РСФРР В. Леніним та Наркомом закордонних справ РСФРР Г. Чичеріним та,— з боку УСРР,— Головою Раднаркому УСРР та Наркомом закордонних справ Х. Раковським [11] [12] [13]. Для досягнення проголошеної мети об'єднувалися «Комісаріати: 1) Воєнних та Морських Справ, 2) Bища Рада Народного Господарства, 3) Зовнішньої Торгівлі, 4) Фінансів, 5) Праці, 6) Шляхів Сполучення и 7) Пошти й Телеграфу». Від цього часу всі рішення стосовно господарської діяльності в Україні приймалися урядом РСФРР, а уряд УСРР ставав його виконавчим підрозділом.

Після встановлення т. зв. Радянської влади на українських землях і утворення маріонеткового уряду УСРР, ще до «утворення СРСР», рішення щодо розвитку промисловості на українських землях приймалися у Москві. Також, без будь-яких застережень, підприємства УСРР розглядалися як складові «народного господарства Росії», як, наприклад, у статистично-економічному щорічнику «Народне господарстьво Росії за 1921/22 р.» [14].


Створення тресту[ред. | ред. код]

Постановою президії ВРНГ РСФРР від 27 жовтня 1921 року та додатковою постановою від 22 грудня 1921 року і наказом ВРНГ РСФРР № 8 від 16.01.1922 року при Українській Раді Народного Господарства у складі Головметукра було створене Об'єднане Правління Петровських, Макіївських та Юзівських заводів і рудників «Південьсталь». Постанової президії ВРНГ РСФРР від 18 вересня 1922 року воно було реорганізоване у Південний Металургійний Трест «Південьсталь» [15].

1923 року ВРНГ СРСР захопила оперативне управління трестами «Південьсталь» та «Південний машинобудівний трест», які підпорядковувалися УРНГ. 1924 року перенесла правління «Південьсталі» із Харкова до Москви [16].

Підпорядкування та керівництво[ред. | ред. код]

Південний Металургійний трест «Південьсталь» був віднесений до трестів загальносоюзного значення й знаходився у безпосередньому підпорядкуванні ВРНГ СРСР (наказ ВРНГ СРСР № 167 від 29 листопада 1923 р.).

В оперативній діяльності трест був ппідпорядкований безпосередньо Головметалу, взаємовідносини з яким визначались наказом ВРНГ СРСР № 44 від 26 січня 1923 р. Стосунки з ВРНГ УСРР також визначалися наказами ВРНГ СРСР (№ 43 від 29/1-1924 р., № 334 від 24/I-1925 р. та № 473 від 20/IІ-1925 г.).

Статут «Південьсталі» був затверджений Радою праці та оборони СРСР 1 квітня 1925 p.

Структура тресту[ред. | ред. код]

До складу тресту увійшли заводи:1) Петровский, 2) Макіївський з Харциським, 3) Юзівський, 4) Південно-Брянський, 5) Шодуар «А», 6) Шодуар «В» із пічним, 7) Шодуар «С», 8) Гантке, 9) Сіріус, 10) Дніпровський, 11) Нікополь-Маріупольський, 12) «Російський Провіданс», 13) Сулинський, 14) Донецько-Юріївський, 15) Таганрозький-металургійний, 16) Дружківський, 17) Гданцевський, 18) Кадіївський, 19) Ольховський, 20) Костянтинівський, 21) Дебальцівський, 22) Керченський та рудники 1) Петровскі, 2) Макіївські и 3) Юзівські.


Примітки[ред. | ред. код]

  1. Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Донецька область / Ред. кол. тому: Пономарьов П. О. (голова редколегії), Кобець Г. П. (заступник голови редколегії), Сабіна А. М. (відповідальний секретар редколегії) та ін. / АН УРСР. Інститут історії.– К.: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1970.– С. 20.
  2. Фомин П. И. Металлопромышленность Украины.— Харьков: Издание Госплана УССР, 1926.— С. 9.
  3. Металлопромышленность Республики и её нужды.— М.: Главное Управление Металлической Промышленности , 1922.— С. 20.
  4. Фомин П. И. Металлопромышленность Украины.— Харьков: Издание Госплана УССР, 1926.— С. 13.
  5. Гливиц Г. Железная промышленность России. Экономическо-статистический очерк.— СПБ, 1911.— С. 76.
  6. Фомин П. И. Украина. Экономическая характеристика.— Харьков: Научная мысль, 1923.— С. 17.
  7. Див., наприклад: В. Ленин. Полное собрание сочинений. Т. 50.— М.: Политиздат, 1970.
  8. В. Ленин. Полное собрание сочинений. Т. 35.— М.: Политиздат, 1974.— С. 552.
  9. Для чего создана Полномочная комиссия (Извещение Полномочной Комиссии Совета Народных Комиссаров по делам Донецкого бассейна).— В кн.: Л. Троцкий. Сочинения. Том XV. Хозяйственное строительство Советской республики.— Москва—Ленинград: Государственное издательство, 1927.— С. 493.
  10. Див. Четвертий Універсал Української Центральної Ради
  11. Раковський Х. був направлений на цю посаду Раднаркомом РСФРР і обійняв посаду від 24 січня 1919 року.—Український історичний журнал. 2001, № 2.— С. 86.
  12. Союзный рабоче-крестьянский договор между Российской Социалистической Федеративной Советской Республикой и Украинской Социалистической Советской Республикой.— В кн.: Собрание Узаконений и Распоряжений Правительства.— М.: Управление Делами Совнаркома СССР, 1944.— С. 16—17.
  13. Союзный договор между Российской Социалистической Федеративной Советской Республикой и Украинской Социалистической Советской Республикой.— Особистий сайт Павла Гай-Нижника, доктора історичних наук
  14. Народное хозяйство России за 1921/22 г. Статистико-Экономический Ежегодник.— М.: Изд-во «Экономическая Жизнь», 1923.— 534 с.
  15. Южный металлургический трест «Югосталь» : итоги деятельности за 1923-24 операц. год / Под ред. правления.— Харьков, 1925.— С. 3.
  16. Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 524. — ISBN 966-00-0734-5.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 142-143. — ISBN 978-966-00-1359-9.
  • Малая Советская Энциклопедия. Том десятый. Швеция—Яя. — М.: Государственное словарно-энциклопедическое издательство «Советская Энциклопедия» — ОГИЗ РСФСР, 1931.— Стб. 362—363.
  • Южный металлургический трест «Югосталь» : итоги деятельности за 1923-24 операц. год / Под ред. правления.— Харьков, 1925.— 348 с.
  • Материалы по производству заводов и рудников «Югостали» за 1-ое полугодие 1924-25 опер. года / Южный металлургический трест "Югосталь".— Харьков, 1925.— 80 с.
  • Савицкая Р. Коммунистический вексель.— Огонёк, № 17, 19 апреля 1964.— С. 16.

Посилання[ред. | ред. код]