Сергєєв Федір Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Федір Андрійович Сергєєв
рос. Федор Андреевич Сергеев
Федір Андрійович Сергєєв
 
Партія: РСДРП, РКП (б), ВКП (б)
Освіта: Московський державний технічний університет імені Баумана
Рід занять: політик
Діяльність: Голова Ради народного комісаріату ДКР Комісар у справах народного господарства ДКР
Народження: 19 березня 1883(1883-03-19)
Глєбово, Курська губернія, Російська імперія
Смерть: 24 липня 1921(1921-07-24) (38 років)
Тульська губернія, РРФСР


Aerowagon disaster[d]

Національність: росіянин
Громадянство: Flag of Russia.svg Російська імперія

CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Федір Андрійович Сергєєв (відоміший як Артем, рос. Артём; 19 березня 1883(18830319), Глєбово, Курська губернія, Російська імперія (тепер Фатезький район, Курська область, РФ) — 24 липня 1921, Тульська губернія, РРФСР) — радянський партійний та державний діяч, революціонер, засновник Донецько-Криворізької Радянської Республіки.

Біографія[ред.ред. код]

Федір Сергєєв, студент МІТу.

Народився в селянській родині. В 1901 році закінчив Катеринославське реальне училище і навчався у Вищому технічному училищі в Москві, звідки був виключений за революційну діяльність.

Член більшовицької партії з 1902 року. Проводив партійну роботу в Катеринославі, Харкові, на Уралі.

Делегат від харківських більшовиків на IV (Об'єднавчому) з'їзді РСДРП в 1906 році, де виступив проти дій меншовиків. Разом з Леніним, Ворошиловим, Крупською та іншими більшовиками-делегатами з'їзду підписав «Звернення до партії».

З літа 1906 року Артем — керівник Пермського окружного і Уральського обласного комітету РСДРП, він замінив на цьому посту Свердлова. Активний учасник революції 1905—1907 років в Україні і на Уралі.

Неодноразово підпадав під арешти й заслання. З 1907 по 1917 рік був у еміграції в Парижі (1902—1903), Китаї (1910—1911), Австралії (1911—1917).

Японія[ред.ред. код]

15 листопада 1910 року Артем вирушив пароплавом з китайського порту Дайрен до японського Нагасакі. У перший же день пошуку роботи він зрозумів що для росіянина в місті роботи на той момент не було, тому він вирішив їхати в Шанхай.

Nagasaki-Suwa-Shrine-1546.jpg

Перед відплиттям ще було багато часу і Артем вирішив пройтися містом, лишивши потому такий його опис: «Ночі в Нагасакі були чарівно хороші. Нагасакські ночі — це чудова казка, їх описати не можна. По кручі гір ліпляться вулиці, приховані в тіні тропічних рослин. Вдалині внизу рейд, Кругом гори. І все це залито матово-срібним місячним світлом. Будинків немає, Вони приховані в тіні садів. Про них тільки здогадуєшся. І разом з тим на кожному кроці натрапляєш на наполегливу працю поколінь людей. Місто завойовано у природи. На будівництво його носили землю жменьками. Проте тепер це фортеця, якій людина панує над природою.»

Найдешевший білет до Нагасакі коштував 30 ієн і після поїздки у Артема лишилось 5 ієн, тобто він лишився майже без грошей.[1]

Повернення в Україну[ред.ред. код]

Після лютневої революції 1917 року повернувся в Україну. З липня 1917 року працює секретарем комітету більшовицької партії, що об'єднував Донбас, Харківську й Катеринославську губернії. Активний учасник встановлення радянської влади. На VI, VII, VIII, IX і X з'їздах партії обирався до складу Центрального Комітету.

Голова Раднаркому ДКРР[ред.ред. код]

У 1918 році Федір став головою Раднаркому й комісаром народного господарства Донецько-Криворізької радянської республіки. 7 квітня він повідомив Свердлову в Москву: «Німці все ближче. В місті і у наших паніки немає. Якщо підемо то відійдемо, а не втечемо».

Україна[ред.ред. код]

У 19181919 роках — заступник голови і нарком радянської пропаганди Тимчасового робітничо-селянського уряду України.

У 1920 році — голова Донецького губвиконкому, з 1920 на партійній роботі в Москві.

У 1921 році — голова ЦК Всеросійської спілки гірників, професійної спілки металістів. Обирався членом ЦК РКП(б).

Артем, як журналіст, друкувався в газетах, зокрема таких як «Просвещеніє», «Правда», «Донецький пролетар», а також в закордонній пресі.

Загинув під час залізничної катастрофи аеровагона конструкції Валеріана Абаковського разом з кількома делегатами III конгресу Комінтерну на дорозі з Тули до Москви. Похований у Москві біля Кремлівської стіни.

На відзнаку заслуг Артема його ім'ям було названо ряд міст, робітничих селищ, заводів, колгоспів, навчальних закладів, вулиць в РРФСР, УРСР і Азербайджанської РСР.

Пам'ятники[ред.ред. код]

Твори[ред.ред. код]

  • «Счастливая страна». Австралийские очерки. М., 1926;
  • Классовая борьба в Новой Зеландии. «Просвещение», 1914, № 6;
  • Власть Советов и власть ликвидаторов. Лгунам и предателям. К членам партии. Резолюция по докладу о текущем моменте на І сьезде Советов Украины. В кн.: Великая Октябрьская социалистическая революция на Украине, т. 2. К., 1957;
  • Шахтеры Донбасса — горнорабочим Англии. «Международное рабочее движение», 1921, № 5—6.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Могилевский Б. Л. Артём (Фёдор Сергеев). — М.: Молодая гвардия, 1960. — 367 с.: ил., портр. стр 232—234

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]