Пірчине
| село Пірчине | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Запорізька область |
| Район | Бердянський район |
| Громада | Чернігівська селищна громада |
| Код КАТОТТГ | UA23020150280067798 |
| Основні дані | |
| Населення | 118 (2001)[1] |
| Площа | 0,68 км² |
| Густота населення | 173,53 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 71206 |
| Телефонний код | +380 6140 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 47°12′40″ пн. ш. 36°17′07″ сх. д. / 47.21111° пн. ш. 36.28528° сх. д.Координати: 47°12′40″ пн. ш. 36°17′07″ сх. д. / 47.21111° пн. ш. 36.28528° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
175 м |
| Водойми | р. Сисикулак |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 71200, Запорізька обл., Чернігівський р-н, смт Чернігівка, вул. Українська, 57 |
| Карта | |
  Пірчине | |
 Пірчине | |
| Мапа | |
| |
Пі́рчине — село в Україні, у Чернігівській селищній громаді Бердянського району Запорізької області. Населення становить 88 осіб (1 січня 2015)[2]. До 2016 орган місцевого самоврядування — Чернігівська селищна рада.
Село тимчасово окуповане російськими військами 24 лютого 2022 року.
Географія[ред. | ред. код]
Село Пірчине знаходиться на берегах річки Сисикулак, вище за течією примикає селище Верхній Токмак Перший, нижче за течією на відстані 2 км розташований смт Чернігівка. Поруч проходить залізниця, станція Верхній Токмак I за 1,5 км.
Історія[ред. | ред. код]
Заселення села пов'язане зі Столипінською аграрною реформою, коли в 1908 році чернігівці Пірко І. та ще два господарі заснували хутір, який назвали за прізвищем першого переселенця. У 1905 році біля села побудували водокачку, яка подавала воду на станцію В. Токмак[3].
У 1921, з приходом радянської влади, переселенцям із Чернігівки було нарізано 25 наділів. У 1921–1922 роках населення голодувало й від голоду померло кілька осіб. У період колективізації розкуркулили одного заможного господаря, в якого був млин. У 1930 році в селі утворили колгосп ім. Чкалова. У голодомор 1932–1933 років загинуло 5 осіб. У період сталінських репресій було репресовано трьох жителів села. У 1927 році збудовано початкову школу[3].
Напередодні війни в 1940 році в селі було приблизно 40 будинків і 120 жителів. На фронті воювало 20 жителів села, 7 з них загинуло. Галич С. П. повернувся з війни офіцером-орденоносцем. Після звільнення село стало шпиталем; місцеві жителі доглядали поранених; біля села розташовувався зенітний батальйон. Голод 1946–1947 років і тиф, який його супроводжував забрали життя кількох осіб[3].
Після війни село відбудували, найбільше в ньому було розташовано 58 будинків. Жителі працювали на ст. В. Токмак і в Чернігівському колгоспі. У 1960 році було закрито місцеву школу[3].
12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від № 713-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Запорізької області», увійшло до складу Чернігівської селищної громади.[4]
17 липня 2020 року після ліквідації Чернігівського району село увійшло до Бердянського району[5].
Населення[ред. | ред. код]
Мова[ред. | ред. код]
| українська мова | російська | молдовська |
|---|---|---|
| 89.83% | 9.32% | 0.85% |
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Населення населених пунктів Запорізької області за даними перепису 2001 року. Архів оригіналу за 21 квітня 2017. Процитовано 13 травня 2016.
- ↑ Чернігівська територіальна громада - Запорізька область - Децентралізація влади. Архів оригіналу за 22 жовтня 2016. Процитовано 22 жовтня 2016.
- ↑ а б в г Єременко М. Край шляху Муравського…: Нариси з історії Чернігівського району. — Запоріжжя : Лана-друк, 2006. — 436 с. — ISBN 966-8132-60-2.
- ↑ Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Запорізької області. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 18 жовтня 2022.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
Посилання[ред. | ред. код]
|
Це незавершена стаття з географії Запорізької області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| ||||||||||||||
