Піц Баділе

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Піц Баділе
рет. Piz Badile
Північно-східна стіна та північний кряж
Північно-східна стіна та північний кряж

46°17′40″ пн. ш. 9°35′09″ сх. д. / 46.29472200002777527° пн. ш. 9.586111000027779383° сх. д. / 46.29472200002777527; 9.586111000027779383Координати: 46°17′40″ пн. ш. 9°35′09″ сх. д. / 46.29472200002777527° пн. ш. 9.586111000027779383° сх. д. / 46.29472200002777527; 9.586111000027779383
Країна Швейцарія, Італія
Регіон Граубюнден, Ломбардія
Система Брегалья
Тип гранодіорит
матеріал граніт
Висота 3308 м.н.м.
Висота відносна 262 м.н.м.[1]
Ізоляція 1,06 км
Перше сходження 27 липня 1867 В. А. Б. Куліджем з гірськими гідами Франсуа та Анрі Девуасудами
Маршрут по південному кряжу = маршрут Кулуара (PD)
Ідентифікатори і посилання
SummitPost 151179
Peakware 367
GeoNames 3182573
Піц Баділе. Карта розташування: Альпи
Піц Баділе
Піц Баділе
Піц Баділе (Альпи)
CMNS: Піц Баділе у Вікісховищі

Піц Баділе (рет. Piz Badile, італ. Pizzo Badile) — гора-тритисячник у хребті Брегалья (або Бергельські Альпи — німецькою) у швейцарському кантоні Граубюнден та італійському регіоні Ломбардія; кордон між двома країнами проходить по вершині гори. її північно-східна стіна, яка височіє над швейцарською долиною Брегалья поблизу Сольо, вважається однією з 6 великих північних стін Апьп.

Назва[ред. | ред. код]

«Піц» — це ретороманське та ломбардійське слово для вершини, «Баділе» італійською означає 'лопата') (ймовірно походить від вигляду гори з долини Брегалья).

Опис[ред. | ред. код]

Гора має висоту 3 308 м.н.м. та здіймається між долинами Бондаска на півночі, Сайтенталь (яка належить до долини Брегалья) та Масіно на півдні; остання належить до басейну річки Адди.

Піц Баділе є домінуючою вершиною у гірській групі Бондаска, яка сильно розрізана ущелинами, але насправді найвищою вершиною групи є Піц Ценгало (3 369 м.н.м.), розташований у 1 км на схід. Знаменитий північний край Піц Баділе піднімається між двома розірваними льодовиками, Валдрек deде ла Трубінаска на заході та Валдрек дал Ценгал на сході (Валдрек на місцевому діалекті означає льодовик). Особливо вражаючими є кам'яні пластини на північно-східній стіні висотою падіння 700 м. Саме вони своєю схожістю з лопатою далі горі її назву.

Гора, як і весь хребет Брегалья складається з так званого бергельського граніту, грантіу з видимо великими кристалами польового шпату (петрографічно правильна назва цього каменю — гранодіорит). Рідка магма просочиласьтретинному періоді, бл. 30 млн років тому, на глибині бл. 20 км у Пеннінському насуві. Внаслідок зіткнення плит вздовж Інсубрійської лінії, зори розлому третинного періоду у південних Альпах, і відповідного орогенезу бергельський граніт опинився на поверхні.

Маршрути та сходження[ред. | ред. код]

Вид на Сольо у долині Брегалья з горами Шіора (зліва), Піц Ценгало (зліва посередині) та Піц Баділе (посередині)

Разом зі своїми горами-сусідами, Піц Баділе є однією з найвідоміших альпійських гір для скелелазів.

Стандартний маршрут веде з півдня, від італійського прихистку Джанетті у верхній частині долини Масіно до вершини (складність II). Саме по південному схилу вперше була підкорена вершина Піц Баділе 1867 року В. А. Б. Куліджем з гірськими гідами Франсуа та Анрі Девуасудами[2] .

Два класичні маршрути на вершину Піц Баділе — північний кряж (або просто «кряж Баділе») та маршрут Кассіна по північно-східній стіні.

Вихідним пунктом для сходження з півночі, зі швейцарської сторони, є прихисток Саск Фьюра (1 904 м.н.м.)[3] Швейцарського альпійського клубу, до якого можна дістатися з долини Брегалья долиною Бандаска. Від прихистку маршрут веде по гострому північному кряжу (складність IV, один пітч V-) прямо на вершину. Північний кряж Баділе є одним з найбільш красивих та улюблених маршрутів по кряжам у Альпах. Офіційно вважається, що він був вперше пройдений 4 серпня 1923 року Альфреддом Цюрхером з гідом Вальтером Рішем. Але розвіданий він був ще 1892 року швейцарським гідом Крістіаном Клакером (пізніше він вперше піднявся по західному- південно-західному кряжу Баділе з Антоном фон Риджевскі та МюБартарією 14 червня 1897 р.). При другому підйомі (18 липня 1926 року) Ф. л'Орса та Андре Рох знайшли більш прямий маршрут по північному кряжу[2].

Найбільш популярним маршрутом по північно-східній стіні є маршрут Кассіна (V+/A0 або VI+), названий на честь його першого підкорювача Рікардо Кассіна, який піднявся ним з В.Ратті та Дж. Еспосіто, а також командою з Комо Маріо Молтені та Джузеппе Вальсеккі 14–16 липня 1937. Молтені та Валсеккі вже перебували на стіні, коли Кассін з командою розпочали підйом, але альпіністи об'єднали зусилля. У цій відомій альпійській трагічній історії, Молтені помер від виснаження та впливу погодних умов на вершині, а Валсеккі помер при спускі по південному кряжу незадовго до досягнення прихистку[2].

Прихистки[ред. | ред. код]

  • Джанетті (2 534 м.н.м.)
  • Саск Фьюра (1 904 м.н.м.)
  • Шіора (2 118 м.н.м.)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Топографічні мапи Swisstopo. Ключова сідловина розташована на схід від Пунта Серторі на висоті 3 046 м.н.м.
  2. а б в Collomb, Robin, Bregaglia West, Goring: West Col Productions, 1988
  3. Klettern: Piz Badile на сайті Capanna Sasc Furä CAS

Посилання[ред. | ред. код]