Рахманін Олег Борисович

Рахманін Олег Борисович
Народився	7 жовтня 1924(1924-10-07) Дмитров, Московська губернія, Російська СФРР
Помер	4 серпня 2010(2010-08-04) (85 років) Москва, Росія
Поховання	Ваганьковське кладовище
Громадянство	СРСР,  Росія
Національність	росіянин
Діяльність	науковець, політик
Alma mater	Пекінський університет
Науковий ступінь	доктор історичних наук
Знання мов	російська
Членство	ЦК КПРС
Посада	депутат Верховної ради СРСР
Партія	КПРС
Діти	Vladimir Rakhmanind
Нагороди

Оле́г Бори́сович Рахма́нін (7 жовтня 1924(19241007), місто Дмитров, тепер Московської області, Російська Федерація — 4 серпня 2010, місто Москва, Російська Федерація) — радянський дипломат і партійний діяч, 1-й заступник завідувача відділу ЦК КПРС по зв'язках з комуністичними і робітничими партіями соціалістичних країн. Член Центральної Ревізійної Комісії КПРС у 1971—1976 роках. Кандидат у члени ЦК КПРС у 1976—1981 роках. Член ЦК КПРС у 1981—1989 роках. Депутат Верховної Ради Російської РФСР 9-го скликання. Депутат Верховної Ради СРСР 10—11-го скликань. Доктор історичних наук (1975), професор (1977), китаєзнавець. Член Західно-Сибірського відділення Російської академії природничих наук​ (РАПН). Дійсний член Міжнародної академії інформатизації, Академії проблем дипломатичних наук і міжнародних відносин. Член Спілки журналістів Росії.

Життєпис

Народився в родині службовців.

У 1939 році, закінчивши неповну середню школу в Москві, Олег Рахманін став курсантом 1-ї Московської спеціальної артилерійської школи. У 1942 році закінчив 1-е Томське артилерійське училище.

Учасник німецько-радянської війни з 1943 року. Служив начальником розвідки артилерійського дивізіону 8-ї гвардійської повітрянодесантної дивізії. У вересні 1943 року в одному з боїв був важко поранений. З госпіталю виписався в лютому 1944 року. Медична комісія визнала його обмежено придатним і відмовила в проханні знову відправити на фронт. У 1945 році демобілізований з армії.

Член ВКП(б) з 1945 року.

Наприкінці 1945 році направлений в Народний комісаріат закордонних справ СРСР. Після навчання і проходження дипломатичної практики в 1946—1949 роках працював завідувачем консульського відділу в генеральних консульствах СРСР у китайських містах Чанчуні і Харбіні.

У 1949—1951 роках — у центральному апараті Міністерства закордонних справ СРСР.

У 1951—1953 роках навчався в спеціальній школі китаєзнавства в місті Пекіні. Закінчив екстерном факультет історії міжнародних відносин Народного університету в Пекіні.

До 1958 рокуbsp;— 2-й секретар Посольства СРСР в Китайській Народній Республіці, 1-й секретар Посольства СРСР в Китайській Народній Республіці. Завдяки доброму знанню китайської мови неодноразово був учасником радянсько-китайських переговорів на вищому рівні.

У 1958—1960 роках — слухач Вищої дипломатичної школи МЗС СРСР.

У 1960—1963 роках — радник Посольства СРСР у Китайській Народній Республіці.

У 1963—1965 роках — референт, завідувач сектора відділу ЦК КПРС по зв'язках з комуністичними і робітничими партіями соціалістичних країн.

У 1965 — травні 1968 року — заступник завідувача, у травні 1968 — 1987 року — 1-й заступник завідувача відділу ЦК КПРС по зв'язках з комуністичними і робітничими партіями соціалістичних країн.

З 1987 року — персональний пенсіонер союзного значення в місті Москві.

З березня 1987 року — науковий співробітник, член Вченої ради Інституту військової історії Міністерства оборони СРСР. Був 1-м заступником голови правління Товариства радянсько-китайської дружби.

Помер 4 серпня 2010 року в Москві. Похований на Ваганьковському цвинтарі.

Наукова діяльність

Як історик-міжнародник підготував і видав понад 100 наукових праць. За підручник «Зовнішня політика Радянського Союзу» у 1980 році отримав Державну премію СРСР.

Основні праці (використовував також псевдоніми Борисов і Владимиров):

• Борисов О.Б. Боротьба КПРС за єдність і згуртованість революційних сил сучасності. Москва, 1967
• Владимиров О.Є. Сторінки політичної біографії Мао Цзе-дуна. Москва, 1969
• Владимиров О.Є. Незабутні сторінки історії і маоїстські фальсифікатори. Москва, 1971
• Борисов О.Б. Китайська проблема: 70-і роки: в 2-х вип. Москва, 1978
• Владимиров О.Є. Сторінки політичної біографії Мао Цзедуна. Москва, 1980
• Борисов О.Б. Внутрішня і зовнішня політика Китаю в 70-і роки. Москва, 1982
• Борисов О.Б. З історії радянсько-китайських відносин в 50-х роках: до дискусії в КНР про Мао Цзедуна. Москва, 1982.
• Рахманін О.Б. З китайських блокнотів. Про культуру, традиції, звичаї Китаю. Москва, 1982
• Владимиров О.Є. Радянсько-китайські відносини в сорокових-вісімдесятих роках. Москва, 1984
• Рахманін О.Б. До історії відносин Росії—СРСР з Китаєм в ХХ столітті. Москва, 2002.
• Рахманін О.Б. Сторінки пережитого. Москва, 2009.

Родина

Батько — Рахманін Борис Іванович (1899—1969). Мати — Рахманіна Анастасія Андріївна (1900—1978), працювала вихователем в дитячому будинку. Дружина — Рахманіна (Маркелова) Євгенія Іванівна (1924 р.н.), багато років працювала в МЗС СРСР. Дочка — Рахманіна Марина Олегівна (1952 р.н.), кандидат історичних наук, працює в системі МЗС РФ. Син — Рахманін Володимир Олегович (1958 р.н.), посол Російської Федерації в Ірландії.

Нагороди і звання

• орден Леніна (5.10.1984)
• орден Жовтневої Революції
• орден Вітчизняної війни I ст.
• два ордени Трудового Червоного Прапора
• орден Дружби народів
• орден Сухе-Батора (Монгольська Народна Республіка)
• дві медалі «За відвагу»
• медаль «За оборону Москви»
• срібна медаль імені Капіци
• медалі
• Державна премія СРСР (1980)
• Надзвичайний і Повноважний Посол СРСР (1985)

Джерела

• Рахманин Олег Борисович [Архівовано 15 серпня 2020 у Wayback Machine.] (рос.)
• Рахманин Олег Борисович [Архівовано 18 липня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)