Романюк Семен Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Романюк Семен Миколайович
Основна інформація
Національність українець
Професія педагог, хормейстр
Колективи Державний музично-драматичний інститут імені М. В. Лисенка,
Київське музичне училище імені Рейнгольда Глієра

Семе́н Микола́йович Романю́к — український педагог, ректор Державного музично-драматичного інституту імені М. В. Лисенка і одночасно керівник Київського музичного училища імені Рейнгольда Глієра у 1928—1932 роках.

Загальні відомості[ред. | ред. код]

У складні в політико-історичному сенсі 1928—1932 роки хормейстер С. М. Романюк працював ректором Державного музично-драматичного інституту імені М. В. Лисенка і одночасно очолював Київське музичне училище, яке входило до його складу.

За деякими даними він не мав відношення до жодної галузі мистецтва, раніше викладав педагогіку у Запоріжжі.[1] За іншими даними — був посереднім хормейстром.

Сучасники негативно оцінювали його діяльність. За роки керівництва «він зробив багато для розвалу системи навчання, що складалася десятиліттями, але цього не допустив професійно згуртований колектив».[2][3].

Романюк розглядав питання про призначення на посаду керівника диригентського відділення Інституту імені М. В. Лисенка всесвітньо відомого диригента Олександра Кошиця, який перебував в еміграції, поставивши умову, щоб Кошиць спершу повернувся до СРСР. Проте через нерішучість не дочекався його повернення і призначив на вакантну посаду іншого знаного диригента Н. Ф. Городовенка.[4]

З листа С. Ф. Тележинського (декан диригентського факультету) до О. А. Кошиця від 25.12.1928: «що ж до хитань і нерішучості Романюка, то це залежить, по-перше, від його вдачі, а по-друге, від того, що він зв'язаний партквитком: він чогось боїться рішуче діяти у Вашій справі».[4]

Щодо цього О. Кошиць звернувся до Романюка з саркастичним листом: «Шановний Семен Миколайович. З „Пролетарської правди“ довідався я, що на посаду, яку Ви мені так мило пропонували, Ви провели Н. Ф. Городовенка. Я дуже радий, що ребус з моїм запрошенням до Київського Інституту нарешті вирішився, притому ще до мого приїзду на Україну, а не „по моїм повороті“, як Ви писали.»[4] При цьому, О. Кошиць схвально відгукнувся про призначення саме Городовенка, диригента з європейським ім'ям.

За словами Валер'яна Ревуцького, «Семен Романюк (людина із зовнішньою маскою Шевченка — лисина і вуса — але з примітивним мисленням)»[5], був слухняним виконавцем наказів «згори». «За буржуазно-націоналістичну ідеологію» він звільнив з інституту фольклориста і музикознавця Дмитра Ревуцького. Його брату композитору Левку Ревуцькому на пропозицію звільнити і його, оскільки погляди у братів однакові, Романюк відповів: «Ви — інша справа. Ви залишаєтесь. На це я маю наказ… згори».[5]

Семен Романюк слугував владі, дотримувався партійної дисципліни, підкреслював своє бідняцьке походження. Так на зборах педагогічного складу Інституту імені М. Лисенка заявив, що походить з «такої бідної, такої бідної родини, в якій, мабуть, ніхто з присутніх у залі не жив».[5]

Та все ж, незважаючи на проведення ним партійної лінії, С. М. Романюк був репресований у середині 1930-х років.[6]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Академія музичної еліти України: історія та сучасність: до 90-річчя Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. — К.: Музична Україна, 2004. — С. 81
  2. Особистості директорів Київського музичного училища імені Р. М. Гліера у дзеркалі історії професійної мистецької освіти України / С. Волков — С. 258—259
  3. Історія університету
  4. а б в Листи до друга / О. Кошиць, Л. Пархоменко. — Вид-во «Рада». — С. 178—179
  5. а б в Валер'ян Ревуцький. «По обрію життя: Спогади. Передмова Валерія Шевчука, післямова Ігоря Михайлина». — Київ: Час. Серія Українська модерна література — 1998. — С. 139—144
  6. Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенко-КарогоВеб-енциклопедія Києва