Національність

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Націона́льність — приналежність особи до нації, держави або народу. Поняття «національність» може мати різноманітні значення: юридично-правове, політичне, етнологічне, культурологічне, повсякденно-побутове тощо.

В сучасній Україні та українській мові відбувається трансформація цього поняття у порівнянні з тим, яке воно мало значення в Російській імперії та СРСР протягом 19 ст. — 20 ст.

У німецькій традиції[ред.ред. код]

У німецькій традиції та мовному вжитку нині існують поняття:

  • національність (нім. Nationalität) — належність до країни, нації, що закріплюється юридичним статусом громадянства; практично є синонімом державного підданства, громадянства (нім. Staatsangehörigkeit);
  • етнічна належність (нім. Volkszugehörigkeit) — народність або належність до певної етнічної групи, так званої етнічної меншості;
  • етнічне походження (нім. Volksabstammung) — етнічна належність батьків.

До німецької традиції більш повного опису особистих даних також належить уточнення, диференціація щодо країни походження (в разі еміграції), релігійної (конфесійної), а також мовної належності. «Рідна мова» зветься «материнською мовою» (нім. Muttersprache).

В персональні документи — внутрішній німецький або закордонний паспорт (нім. Personalausweis, Reisepass) вносяться дані тільки про громадянство.

В англо-американській традиції[ред.ред. код]

Етнічну належність, національність (англ. ethnicity) необхідно[Кому?] відрізняти від громадянства (англ. citizenship), що є правовими відносинами між людиною та державою, підданства, як наприклад, піддані Великої Британії (англ. British subjects) (виходить з ужитку), та належності до нації у широкому сенсі (англ. nationality), тобто до народу країни, що не має обмежень за походженням, мовою та культурою.

Уявлення про національності в часи СРСР[ред.ред. код]

На державному рівні в СРСР групова категоризація населення за ексклюзивною етнічною ознакою почалася з перепису населення СРСР 1926 року і етнонаціональних була затверждена як загальний атрибут особистості[1][2].

З моменту народження людини в СРСР дані про його етнічну (в кровному, тобто — біологічному, расовому сенсі) належність заносились в його персональні дані — Свідоцтво про народження органів ЗАГС і далі — в «картку персонального обліку» МВС) — на основі «національності» його батьків. По досягненню громадянином СРСР віку 16 років йому видавався паспорт, куди «національність» вносилась однозначно і остаточно. В разі, коли «національність» батька і матері відрізнялись, до 1974 року органи «паспортних столів» райвідділів МВС записували згідно до національності батька. Починаючі з 1975[3] громадянин мав право сам обирати між національністю батька та матері. Але цей вибір, відповідно до «Закону про паспортну систему в СРСР», він мав робити тільки один раз — при отриманні ним першого громадянського паспорта СРСР, тобто при досягненні «повноліття» в 16 років. Після цього міняти свою «національність» вже було неможна.

Сучасні значення[ред.ред. код]

  • Приналежність особи до нації в сенсі етнічної групи (групи людей, які поділяють спільну етнічну самосвідомість, мову, культуру, походження, історію і т. д.). Це значення національності визначається не політичними кордонами або паспортом і включає в себе країни, які не мають незалежної держави (наприклад, шотландці, валлійці, англійці, баски, курди, таміли, хмонг, ескімоси і маорі).
  • Громадянство держави. Громадянство визначається на основі права ґрунту, права крові, або натуралізації, який дає юрисдикцію держави над особистістю і дає людині захист держави. Найбільш поширеними відмінними рисами громадянства є те, що громадяни мають право брати участь в політичному житті держави, наприклад, шляхом голосування або виставлянням своєї кандидатури на виборах. Термін громадянин може включати в себе як «громадян» і «негромадян». Зазвичай, це право кожної держави визначати, хто її громадяни. Такі визначення є частиною закону про громадянство. У деяких випадках визначення національності, також регулюються міжнародним публічним правом, наприклад, по договорам на безгромадянство та Європейською конвенцією про громадянство.

Фізичні особи можуть також вважатися громадянами групи з автономним статусом, якому поступається більшою мірою уряд, наприклад, визнані на федеральному рівні племена корінних американців у США. Іспанський закон визнає автономні громади Андалусія, Арагон, Балеарські острови, Канарські острови, Каталонія, Валенсія, Галісія і Країна Басків як «національності»(ісп. nacionalidades), в той час як в Італії в Південному Тіролі вони говорять німецькою мовою і вважаються австрійськими громадянами01[джерело?].

Стаття 15 Загальної декларації прав людини говорить: «Кожна людина має право на громадянство» і «Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого громадянства або права змінити своє громадянство»01[джерело?].

У сучасній Україні[ред.ред. код]

У паспорті громадянина України інформації про національність немає. Свідоцтво про народження вже не містить дані про національність батьків, тому встановити чи довести свою національність чи етнічну приналежність в сучасній Україні на основі офіційних юридичних документів неможливо.[4].

У Російській Федерації[ред.ред. код]

Графа «національність» у внутрішньому паспорті громадянина РФ була скасована в 1997 році указом президента Росії Б. Єльцина[5], згідно зі статтею 19 Конституції Російської Федерації, яка гарантує дотримання принципу рівності незалежно від національної належності тої чи іншої особи.

Також у громадян Росії, згідно з частиною 1 статті 26 Конституції РФ, лишилося право добровільно вказувати свою національність в інших офіційних документах. Громадянин може вибирати собі та вказувати будь-яку національність, яку він схоче. «Визначення своєї національної приналежності ґрунтується на принципі самоідентифікації і залежить від суб'єктивних відчуттів особистості»[6].

Але контроль органів державної влади та внутрішніх справ за етнічним походженням громадян та їх дискримінація за національною ознакою з боку російської держави продовжують зберігатися[7][8]. Так в наслідок Першої і Другої чеченських війн та інших етнічних конфліктів та усіляких акцій залякування та «зачисток» цивільного населення Північного Кавказу, МВД Росії запровадило нове поняття «Особа кавказької національності» (рос. Лицо кавказской национальности).

Згідно з масовими опитами російських соціологів Центру ім. Левади, майже половина росіян (48 %) восени 2011 бажали повернення графи «національність» у паспорті[9].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. [valerytishkov.ru/engine/documents/document901.pdf В. Тишков. Реквием по этносу: исследования по социально-культурной антропологии. Гл. V: Конструирование категорий и идентичностей.]
  2. В.Каганский. Невменяемое пространство. — ж-л «Отечественные записки», 2002, №6(7), с.15
  3. Введення в дію Постанови Ради Міністрів СРСР № 677 «О паспортной системе в СССР» від 28 серпня 1974
  4. Постанова Верховної Ради України Про паспорт громадянина України
  5. Указ Президента Російської Федерації від 13 березня 1997 г. N 232 «Об основном документе, удостоверяющем личность гражданина Российской Федерации на территории Российской Федерации». Та пункт 4. Положення про паспорт громадянина Російської Федерації, затвердженого Постановою уряду Російської Федерації від 8 липня 1997 р. № 828
  6. Посольство Росії в Чилі: Запитання та відповіді
  7. Обзор решений ЕСПЧ по российским жалобам
  8. Зара Муртазалиева: «И меня били, и других бьют»(рос.)
  9. BBC: Социологи: все больше россиян за возврат «пятой графы»

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]