Рухадзе Зоя Матвіївна
| Рухадзе Зоя Матвіївна | |
|---|---|
| груз. ზოია მათეს ასული რუხაძე | |
| Народилася | 10 березня 1923 |
| Померла |
1944 Сімферополь, РРФСР, СРСР |
| Поховання | 1st civil cemetery of Simferopold |
| Країна |
.svg){kind=small} СРСР |
| Діяльність | економістка, підпільниця, офіціантка |
| Знання мов | російська |
| Учасник | німецько-радянська війна |
| Нагороди |
 |
Зоя Матвіївна Рухадзе (1 грудня 1916 — 10 квітня 1944)[1] — комсомолка, учасниця сімферопольського підпілля в роки німецько-румунської окупації. Замучена в гестаповському застінку. Посмертно нагороджена медаллю «За відвагу».
Біографія[ред. | ред. код]
Народилася в 1916 році. З бідної зросійщеної та осілої в Криму грузинської сім'ї. Рано залишилася без батька.
Навчалася у сімферопольській 9-ій гімназії, потім закінчила планово-економічний технікум, працювала в Сімферопольському міськвиконкомі плановиком-економістом.
Підпільна діяльність[ред. | ред. код]
Під час окупації влаштувалася працювати в ресторан, тому не була вислана в Німеччину.
Зоя була двоюрідною сестрою Лідії Трофименко – секретаря комсомольської організації школи №14.
Першим актом опору дівчат стало поширення листівки кримських партизан — переписавши по чотири примірники цієї листівки, шість з них роздали знайомим, одну підкинули в під'їзд великого будинку і одну наклеїли на розі вулиць Ново-Садової і Севастопольської серед німецьких оголошень і наказів.
13 грудня 1941 р. на квартирі Ліди в будинку на вулиці Нижнєгоспітальної відбулося перше зібрання підпільної комсомольської організації з дев'яти членів секретарем якої був обраний Борис Хохлов.
Група поширювала листівки, від руки переписуючи зведення Радінформбюро, почуті по зібраному радіоприймачу, та статті «Червоного Криму». Готувала листок «Вісті з Батьківщини», який випускала два-три рази на місяць тиражем триста-чотириста примірників.
Зої Рухадзе було доручено прислухатися до розмов офіцерів в ресторані де вона працювала. Але головним її завданням був зв'язок з групою татар, що встала на бік ворога. Смаглява дівчина була схожа на мусульманку і була серед татарських добровольців майже своя. Серед них вона збирала інформацію і вела агітацію.
Влітку 1943 року група встановила зв'язок з партизанами, увійшла в сімферопольську молодіжну організацію і, отримавши міни, з осені стала здійснювати диверсії.
У грудні 1943 року гестапо заарештувало Бориса Хохлова. На засіданні підпільного комітету було вирішено, що група, в тому числі і Зоя Рухадзе, повинні піти у глибоке підпілля.
У 1944 році Зоя Рухадзе брала участь у пошкодженні кабелю, що надовго залишило німецьке командування без зв'язку.
Арешт та смерть[ред. | ред. код]
Заарештована гестапо 10 березня 1944 року. В застінках піддавалася болісним тортурам.
Передала із в'язниці записку з трьома останніми рядками[2] з вірша Віри Фігнер «До матері»[3], а перед катами вигукнула ім'я Віри Фігнер.[4]
Після звільнення Сімферополя тіло Зої Рухадзе було знайдено в одній з чотирьох криниць на місці масових розстрілів в концтаборі на території радгоспу «Червоний» разом з тілами актриси О. Ф. Перегонець, художника М. А. Баришева, підпільника В. К. Єфремова і багатьох інших. За деякими відомостями Зоя Рухадзе була скинута в колодязь ще живою.
Похована на Староруському кладовищі Сімферополя. Посмертно нагороджена медаллю «За відвагу».
В культурі[ред. | ред. код]
У 1951 році Йосип Нонешвілі написав поему «Повість про одну дівчину [Архівовано 20 лютого 2020 у Wayback Machine.]» (перекладена з грузинської Миколою Заболоцьким)[5].
У 1971 році про Зою Рухадзе був знятий художній фільм «Дівчина з камери № 25».
Пам'ять[ред. | ред. код]
Іменем Зої Рухадзе названа вулиця в Сімферополі. Також її ім'я присвоєно школі № 14 у Сімферополі та школі № 42 в Тбілісі.
У 1957 році ім'я Зої Рухадзе був навічно зараховане у списки Сімферопольської міської комсомольської організації.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Напис на пам'ятнику на могилі Зої Рухадзе
- ↑ Е. Н. Шамко — «Пламя над Крымом» [Архівовано 29 березня 2020 у Wayback Machine.]
- ↑ Фигнер В. Н. — Запечатленный труд, Directmedia, 2016 г. — 447 с. — стр. 409 (со ссылкой на «… сражались за Родину», М., 1964, стр. 335—336)
- ↑ Ричард Ститес — Женское освободительное движение в России, РОССПЭН, 2004—614 с. — стр. 555
- ↑ Иосиф Нонешвили. Повесть об одной девушке // Невыдуманные поэмы / сб., сост. В. Лазарев. М., "Молодая гвардия", 1975. стр.229-240
Література[ред. | ред. код]
- Зоя Рухадзе // "... боролася за батьківщину: листи і документи героїнь Великої Вітчизняної війни / Упоряд. І. Н. Мінаєва та ін. — Думка, 1964 — 366 с. — стор. 335-340.
- Іван Козлов — У кримському підпіллі: спогади, Радянський письменник, 1947 — 322 с.
Джерела[ред. | ред. код]
- Наталія Пупкова — Життя — за півострів [Архівовано 2 жовтня 2017 у Wayback Machine.], Газета «Кримська правда», 4 квітня 2016
- Сергій Мальгавко — Юна підпільниця Зоя Рухадзе. 10 жінок в історії Криму, РИА Новости. Крим, 08.03.2016
- А. Васильєв — Їх іменами названі... Зоя Рухадзе [Архівовано 29 березня 2020 у Wayback Machine.], Газета «Іскра Правди» № 46 за 12 листопада 2015 — стор 5.