Салукі
| Салукі | |
|---|---|
| |
| Салукі | |
| Походження | Середній Схід |
| Інші назви | перський хорт |
| Характеристики | |
| Зріст | пси 58—71 см, суки: трохи менше |
| Зріст самців | пси 58—71 см |
| Зріст самиць | суки: трохи менше |
| Тривалість життя | 12—14 років |
| Класифікація МКФ: | |
| Група | Група 10. Хорти |
| Секція | Секція 1. Довгошерсті та з пачосами |
| № FCI | 269 |
| Пес свійський (Canis lupus familiaris) | |
Салукі (перський хорт; араб. سلوقی (salūqī), перс. سلوکی,سگ) — порода хортів, вважається однією з прадавніх порід[1]. Витончений, досить великий собака, призначений для полювання на газелей, зайця і іншу дрібну дичину.
Історія[ред. | ред. код]
Салукі, можливо, найдавніша порода собак. Зображення подібних собак зустрічаються по всьому Родючому Півмісяцю, прадавні датуються приблизно 3500 роком до н. э. (еламитска кераміка з Сузи і Сіалка)а в єгипетських похованнях такі зображення зустрічаються з XXII століття до н. э . Існує думка, що назва породи пов'язана з арабським містом Салук або з сирійським містом Селевкія[2]. Древнє походження підтверджене і генетичними дослідженнями[3].
Порода сформувалася в кочових племенах арабів-бедуїнів, які вважали благородних салюкі древнім даром Аллаха (El Hor, Al — Hurr)[4] і піклувалися про збереження в поколіннях бездоганної краси, виняткової швидкості і витривалості. Бедуїни використали їх для полювання на зайців, газелей, кроликів, лисиць і іншу дрібну здобич. Кінний мисливець супроводжував собаку, який повинен був наздогнати звіра і живим утримувати його до прибуття хазяїна, який убивав здобич відповідно до традицій ісламу. Салюки була найціннішим надбанням після арабського коня і вважалася членом сім'ї. Собаки жили в шатрах разом з людьми, а до місця полювання собак «підвозили» верхи на коні або верблюді. Цих собак не продавали, а підносили як дорогоцінний подарунок. У ісламі салукі, як і інші породи азійських хортів, вважаються чистими тваринами, на відміну від собак інших порід[2][5].
Кочовий устрій бедуїнів сприяв поширенню салуки по всьому Близькому Сходу. Є свідчення, що в Китаї перші салукі з'явилися за часів династії Тан (618—907)[2]. Середньоазійського хорта тази, поширеного в Туркменістані і Казахстані, вважають таким, що походить від салукі.
У Європу салукі потрапили в середні віки, про це свідчать численні витвори образотворчого мистецтва. Сучасне покоління салукі в Європі бере початок від собак, ввезених в 1895 році до Великої Британії з Єгипту дочкою ученого-єгиптолога леді Флоренс Амхерст[4][6]. Англійський Кеннел-клуб зареєстрував стандарт породи в 1963 році, в США порода визнана в 1929-му. Міжнародна Кінологічна федерація затвердила перший стандарт салукі в 1966 році.
Зовнішній вигляд[ред. | ред. код]
Салукі елегантні, граційні, але дуже витривалі і в цілому втілюють тип собаки-ловця, жваву і сильну настільки, щоб по піску і кам'янистим розсипам наздогнати і утримувати газель. Для салуки характерний легкий, сухий тип будови. Довга, тонка, ніжна голова з потужними щелепами, перехід від лоба до морди виражений слабо, мочка носа чорна або коричнева, очі овальні і досить великі, вуха висячі. Стрункі і сильні ноги, глибока грудна клітина і сухорлявий живіт — усе це необхідно салукі для швидкого, тривалого бігу і упіймання здобичі. Шия довга, мускулиста, спина міцна. Довгий хвіст опущений вниз, кінець хвоста підведений в півкільце[5].
У довгошерстого різновиду на вухах, хвості і задній стороні ніг є пачоси. Салукі не мають підшерстя, їх шерсть гладка, ніжна і шовковиста. Стандартом породи дозволені усі забарвлення: біле, кремове, палеве, руде, чорне з підпалинами, рябе (біле з рудими або чорними плямами). Небажаним забарвленням вважається лише тигрове.
Темперамент[ред. | ред. код]
Салукі — урівноважені і мовчазні собаки, дуже незалежні. Салуки азартно і в'язко переслідують звіра або приманку на перегонах і можуть гнати здобич впродовж декількох годин. Салукі — рекордсмени за швидкістю у бігу на довгі дистанції: як стверджує Книга рекордів Гіннеса, вони можуть бігти зі швидкістю майже 70 км/год[7]. Вони ласкаві з домашніми (у тому числі і з дітьми), але дещо насторожено ставляться до чужих. Собаки мають тонкий слух і можуть використовуватися як сторожові[8].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Derr, Mark (21 травня 2004). Collie or Pug? Study Finds the Genetic Code. The New York Times. Архів оригіналу за 23 липня 2015. Процитовано 28 серпня 2016.
- ↑ а б в Пікерел Т. Собаки : ілюстрована енциклопедія = The spirit of the dog: An illustrated history / пер. Кутдюсовой А. Р. — М. : ЭКСМО, 2014. — С. 17. — ISBN 978-5-9--71970-9.
- ↑ Parker, H.G.; Kim, L.V.; Sutter, N.B.; Carlson, S.; Lorentzen, T.D.; Malek, T.B.; Johnson, G.S.; DeFrance, H.B.; Ostrander, E.A.; Kruglyak, L. (21 травня 2004). Parker Genetic.pdf Genetic structure of the purebred domestic dog (PDF). Science. 304 (5674): 1160. doi:10.1126/science.1097406. PMID 15155949.[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ а б Ann Chamberlain. [https ://books.google.ru/books?id=er0KBgAAQBAJ&pg=PT4&dq=saluki&hl=ru&sa=X&ei=uvIBVfL6L4GeygPPhYGgBw&ved=0ccoq6aewag#v=onepage&q=saluki&f=false Saluki]. — електронне. — 2012. — С. 155.
- ↑ а б Найманова Д., Гумпал З. Атлас порід собак. — Прага : Видавництво сільськогосподарської літератури, 1983. — 320 с. — 120000 прим.
- ↑ Robert Leighton, Arthur Craven, Edward C. Ash and others. [https ://books.google.ru/books?id=_ cPFP1WjcfQC&pg=PT28&dq=saluki&hl=ru&sa=X&ei=uvIBVfL6L4GeygPPhYGgBw&ved=0cdiq6aewaw#v=onepage&q=saluki&f=false The Saluki - A Complete Anthology of the Dog]. — електронне. — Read Books Ltd, 2013. — С. 72.
- ↑ R.P. Murgai. Hand Book Of Dogs. — New Age International, 1996. — 130 с.
- ↑ Пуньєтті, Джино. Салюки // Енциклопедія собаки / пер. С. Петрова. — Крон-прес, 1998. — ISBN 5-232-00595-2.
