Арабський кінь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Арабський кінь
Native Arabian Costume Horse (2669568566).jpg
Національна арабська збруя на арабському коні
Країна Саудівська Аравія Саудівська Аравія
Ріст 145-155 см
Маса від 350 до 500 кг

Ара́бський кінь — стародавня порода верхових коней; виведена в центральних районах Аравійського півострова.

Арабський кінь є одним з найбільш упізнаваних порід у світі, завдяки характерній формі голови та поставі хвоста. В Європі широко відомий з 11—12 ст., хоча перші згадки про арабського коня датуються більш ніж 4,500 років тому. На початковому етапі формування арабської породи коні розвинулися в пустельному кліматі та високо цінувалися бедуїнами, які часто тримали їх в своїх наметах для захисту від негоди та крадіїв. Зараз коней арабської чистокровної породи можна віднайти в будь-якому куточку світу з цілою низкою можливостей для їх експлуатації, що вплинуло на наявність багатьох типів всередині породи та велике різноманіття генетично споріднених до арабських коней порід.

Характеристики породи[ред. | ред. код]

Арабські коні відзначаються гармонійністю форм, невибагливістю та витривалістю. Мають правильну, щільну, суху форму; зокрема — красива, витончена, квадратна в лобі, зі злегка увігнутим переніссям голова, широкий лоб, великі очі, великі ніздрі, довга вигнута шия, округлений тулуб, довгий і прямий круп з високо поставленим хвостом. Коні невеликі, зріст у холці в середньому у жеребців 153,4 см, у кобил — 150,6 см. Обхват грудей у жеребців 178,9 см, у кобил — 172,9 см. Обхват п'ястка у жеребців 19,9 см, у кобил — 18,4 см.

Масті — в основному сіра, часто зустрічається гніда і руда, рідше ворона. Також зустрічаються нетипові, але описані відтінки перерахованих мастей (такі як каракова, руда з освітленим захисним волоссям, ігренева, бура, ворона в засмагу і т. ін.), проте такі відтінки в реєстрі можуть бути вказані лише як особливі прикмети. Білі відмітини можуть бути присутні на голові, ногах та хвості, зрідка на животі. У випадку якщо відмітини переходять на тулуб та займають більшу площу за відмітини голови і ніг, тобто відповідають рябій або білій масті, то в обов'язковому порядку проводять експертний аналіз на відповідність білоплямистому типу депігментованих ділянок на тілі, адже інших типів відмітин в породі не може бути[1].

Інші масті — такі як солова, булана, ізабеллова, савраса, чала, чубара тощо в арабській породі не зустрічаються.

Arabian Celebration Stallion Showcase (8021596167).jpg

Арабський кінь сірої масті

Арабський кінь сірої масті в гречку
Арабський кінь сірої масті в гречку
Jullyen El Jamaal - Sunday 2 (555302574).jpg

Арабський кінь гнідої масті

Rustytrotone.jpg

Арабський кінь рудої масті

Egyptian Event 2010 (4698066212).jpg

Арабський кінь бурої масті

ZarifeElMansour.jpg

Арабський кінь вороної масті

Арабський кінь є найбільшим довгожителем серед порід домашніх коней. Багато з представників цієї породи доживають до 30 років і старше. Кобили зберігають здатність до розмноження до глибокої старості і відрізняються високою плодовитістю.

Порода вважається універсальною, існує безліч напрямів роботи з арабським конем: пробіги, скачки, шоу, любительська верхова їзда, професійна верхова їзда, вестерн, стрибки, триборство, ліберті і багато інших.


За зовнішнім виглядом і окремими особливостями будови тіла традиційно розрізняють 3 основні типи арабських коней:

  • сиглаві — коні високої породності, середнього розміру, ніжної конституції, майже не використовуються в скачках, але відрізняються зовнішньою привабливістю;
  • кохейлан — коні масивні, широкотілі, коротконогі, середнього розміру, мають міцну конституцію, розвинену мускулатуру, широкі груди, широкий і потужний кістяк, мають відмінну витривалість і чудово зарекомендували себе як скакуни;
  • хадбан — великі коні яскраво вираженого швидкоалюрного типу, мають найменш виражені «східні» ознаки.

Арабський кінь в Україні[ред. | ред. код]

Історично відомо, що арабські коні були використані задля формування орловської рисистої породи, чистокровних верхових коней, тракененського коня та багатьох інших порід, витончені риси котрих помітні і сьогодні, навіть у коней невідомого походження. Потрапити на територію України арабські коні могли як безпосередньо з Південного Сходу, звідки береться їх коріння, так і з сусідніх держав, де чистокровних скакунів і досі розводять у великих кількостях. Цікавим фактом є існування арабських коней українського розведення, що проживали та давали потомків не тільки на території України, інформацію про українське походження кличок таких коней можна віднайти завдяки збереженим родоводам і викарбуваними на них іменам, складеними з притаманних лише українській мові слів і словосполучень.

В Україні передовим господарством з розведення арабської породи коней тривалий час був Ягільніцький кінний завод (село Нагорянка, Чортківський район, Тернопільська область). З початком ХХІ ст. стан арабського конярства в Україні погіршився до незадовільного.

У березні 2019 року Міжнародна Організація Арабських Коней WAHO офіційно визнала Українську Племінну Книгу Арабських коней, координовану організацією «Українське об'єднання власників коней арабської породи» (УОВАК), яка є філією громадської спілки «Асоціація кіннозаводчиків України» (АКУ), членами якої є власники арабських коней та інші особи, які зацікавлені у розвитку конярства в Україні.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Wahler, Brenda (2011). Масті арабських коней. www.arabianhorses.org (English). Arabian Horse Association. Процитовано 10.01.2020. 

Література[ред. | ред. код]