Селафиїл (лінійний корабель, 1840)
 Лінійні кораблі «Селафиїл» та «Уриїл»
| |
| Історія | |
|---|---|
 Російська імперія
| |
| Назва: | рос. дореф. «Селафаилъ» |
| Власник: | Чорноморський флот Російської імперії |
| Будівник: | Спаське адміралтейство |
| Закладений: | 28 серпня 1838 |
| Спуск на воду: | 10 липня 1840 |
| Потоплений: | 11 вересня 1854 |
| Доля: | затоплений на фарватері біля входу на Севастопольський рейд між Костянтинівською та Олександрівською батареями у 1854 році |
| Статус: | потонув |
| Основні характеристики | |
| Клас і тип: | лінійний корабель |
| Тип: | «Султан Махмуд» |
| Водотоннажність: | 3790 т |
| Довжина: | 60,2 м |
| Ширина: | 16,3 м |
| Осадка: | 7,2 м |
| Екіпаж: | 750 осіб |
| Озброєння: | 84—96 гармат |
«Селафиїл» (рос. дореф. «Селафаилъ») — 84-гарматний вітрильний лінійний корабель типу «Султан Махмуд» Чорноморського флоту Російської імперії.
Опис[ред. | ред. код]
Один із восьми вітрильних 84-гарматних лінійних кораблів типу «Султан Махмуд», що будувалися в Миколаєві з 1836 по 1845 рік. Прототипом серії послужив корабель «Силістрія». Кругла корма цих кораблів підвищувала міцність корпусу, в його наборі використовували металеві деталі, а прядив'яні канати замінили на якір-ланцюги[1]. Водотоннажність корабля становила 3790 тонн, довжина між перпендикулярами — 60,2 метри, ширина — 16,3 метри, осадка — 7,2 метри[2][3].
Озброєння корабля в різні роки становило різну кількість гармат. Так, спочатку озброєння «Селафиїла» складалося з двадцти шести 36-фунтових довгоствольних гармат і чотирьох 1-пудових єдинорогів на нижній палубі. На верхній палубі розміщувалися тридцять дві 36-фунтові корткоствольні гармати. Ще вісім 18-фунтових довгоствольних гармат, десять 36-фунтових, дві 24-фунтові і дві 12-фунтові карронади знаходилися на баці і чвертьпалубі[4].
У 1853 році озброєння дещо змінилося: з бака і чвертьпалуби було знято дві 24-фунтові і дві 12-фунтові карронади. У 1854 році на баці і чвертьпалубі озброєння складалося з двадцяти 36-фунтових карронад і восьми 18-фунтових гармат. До того ж було додано шість 18-фунтових гармат на кормі[4][5]. Екіпаж корабля складав 750 осіб[2].
Корабель названо на честь одного з восьми християнських архангелів Селафиїла. «Селафиїл» став останнім із чотирьох вітрильних лінійних кораблів російського флоту, названих іменем цього архангела.
Історія[ред. | ред. код]
Закладений у Миколаєві на стапелі Спаського адміралтейства 28 серпня 1838 року, головний будівник — капітан корпусу корабельних інженерів В. Г. Апостолі[6]. Після спуску на воду 10 липня 1840 року перейшов до Севастополя і увійшов до складу Чорноморського флоту Російської імперії[7].
У 1842 і 1843 роках у складі ескадр Чорноморського флоту брав участь у практичних плаваннях у Чорному морі. Під час військової кампанії Російської імперії у 1843 році в червні також перебував у складі ескадри, що перевозила війська 13-ї дивізії із Севастополя до Одеси, а в серпні—вересні — назад до Севастополя[1].
У 1844, 1845, 1847, 1849 і 1852 роках знову брав участь у практичних і крейсерських плаваннях ескадр Чорноморського флоту. Під час військової кампанії 1853 року 16 і 29 червня брав участь у навчальних боях, а під час навчальної атаки флоту на Севастопольський рейд 12 серпня перебував у складі оборонної сторони. У вересні того ж року корабель також брав участь у перевезенні 14-ї піхотної дивізії з Одеси до Севастополя[3].
Брав участь у Кримській війні, з 3 листопада 1853 року разом з кораблем «Уриїл» вийшов у крейсерство до мису Херсонес, де кораблі витримали сильний шторм, після якого обидва 11 листопада повернулися до Севастополя. 12 листопада у складі ескадри контрадмірала Ф. М. Новосильського кораблі знову вийшли в плавання для посилення ескадри віцеадмірала П. С. Нахімова, проте дорогою до Сінопа корпус корабля почав протікати, і обидва кораблі змушені були 14 листопада повернутися до Севастополя[5][3].
У квітні наступного 1854 року «Селафиїл» був поставлений на рейд біля Інженерної бухти. 11 вересня того ж року «Селафиїл» разом з іншими п'ятьма застарілими лінійними кораблями і двома фрегатами був затоплений на фарватері біля входу на Севастопольський рейд між Костянтинівською та Олександрівською батареями з метою загородження входу ворожих суден на рейд. Після війни під час розчищення Севастопольської бухти корпус корабля було підірвано[8][9].
Командири[ред. | ред. код]
- Е. І. Вергопуло (8 листопада 1839 — 26 листопада 1847);
- П. І. Касторф (6 грудня 1847 — 1850);
- А. О. Зарін (1851—1854).
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Корабль «Селафаил» (рос.). Черноморский флот. Архів оригіналу за 16 липня 2018. Процитовано 16 березня 2024.
- ↑ а б Окороков, А. В. (2016). Свод объектов подводного культурного наследия (рос.). Москва: Институт наследия. с. 76—77. ISBN 978-5-86443-211-2.
- ↑ а б в Чернышев, А. А. (1997). Российский парусный флот (рос.). Т. 1. Москва: Воениздат. с. 145. ISBN 5-203-01788-3.
- ↑ а б Tredrea, John; Sozaev, Eduard (2010). Russian Warships in the Age of Sail 1696—1860: Design, Construction, Careers and Fates (англ.). Barnsley: Seaforth. с. 581. ISBN 978-1-84832-058-1.
- ↑ а б Широкорад, А. Б. (2007). 200 лет парусного флота России (рос.). Москва: Вече. с. 302. ISBN 978-5-9533-1517-3.
- ↑ Христенко, В. Н. Николаевский хронограф: октябрь (рос.). Литературный Николаев. Процитовано 16 березня 2024.
- ↑ Шинкаренко, Андрей (30 червня 2018). Спасское Адмиралтейство (рос.). Николаевский базар. Процитовано 16 березня 2024.
- ↑ Чернышев, А. А. (1997). Российский парусный флот (рос.). Т. 1. Москва: Воениздат. с. 145. ISBN 5-203-01788-3.
- ↑ Смирнов, Н. М., ред. (2018). История военно-морского искусства. XIX век (рос.). Москва: Вече. с. 316. ISBN 978-5-4444-6691-9.
Література[ред. | ред. код]
- Веселаго Ф. Ф. Список русских военных судов с 1668 по 1860 год. — СПб.: Типография морскогов министерства, 1872. — 798 с. (рос.)
- Чернышёв А. А. Российский парусный флот. Справочник. — М.: Воениздат, 1997. — Т. 1. — 312 с. — (Корабли и суда Российского флота). — 10 000 экз. — ISBN 5-203-01788-3. (рос.)
- Широкорад А. Б. 200 лет парусного флота России / Под ред. А. Б. Васильева. — 2-е изд. — М.: «Вече», 2007. — 448 с. — ISBN 978-5-9533-1517-3. (рос.)